Ще раз про національну гордість малоросів

Будь-яка нація, яка починає бігти до сусідів чи союзників з проханням підтримати його чи її партію у внутрішньополітичних війнах – це нація лузерів, яких чекає Руїна.

Як просто і делікатно: «Я конечно, презираю Отечество мое с головы до ног - но мне досадно, если иностранец разделяет со мной это чувство.» Геній О.С.Пушкіна зміг сформувати правило, за яким можна чітко визначити зрілість та гідність нації і її політиків. Ми можемо ненавидіти один одного в парламенті чи на теледебатах, але назовні – ми одна нація. Лише ми зацікавлені в успішності нашої держави, лише один на одного ми можемо покластися у складному і мінливому світі. І навпаки – будь-яка нація, яка починає бігти до сусідів чи союзників з проханням підтримати його чи її партію у внутрішньополітичних війнах – це нація лузерів, яких чекає Руїна.

А привід згадати класика дав Григорій Немиря. Як він зізнався цього тижня під час марафону на 5-му каналі, хтось із численної когорти чиновників Європейського Союзу, які прибули в Київ на нещодавній саміт Україна-ЄС, в приватній розмові з ним прямо й відверто заявив: «президент України – варвар». А що заява ця було зроблена в контексті дискусій про наші євроінтеграційні перспективи, то з неї має випливати, що з таким варварським президентом нам повік не бачити Європи.  

 І що ж на це Немиря? Може, він затопив у пику цьому «європейському» хамові, який припхався в чужу країну і наважується в розмові з одним із її політиків кривдити її президента? Може, він послав цього «дипломата» туди, куди у нас зазвичай посилають усіх таких нечемних, некоректних і невихованих бевзів? Дзуськи! Немиря натомість мерщій побіг на один із загальнонаціональних телеканалів і розповів про те, як оцінює цей «дипломат» (він, як виявилося, ще й доводиться Немирі давнім товаришем!) президента України.

 Зізнаюся щиро, у мене вже давно не виникало такого пекучого, такого гострого відчуття ганьби і сорому за українських політиків. Якщо у твоїй присутності іноземець обзиває «варваром» твого президента (це однаково, що топтати твій прапор або ламати через коліно герб твоєї країни!), а ти біжиш на телебачення, щоб з радісним блиском в очах поділитися цією новиною із своїми співвітчизниками, то хто ти після цього? Чиї інтереси ти представляєш у політиці? 

Згадаю іншого класика – радянського: «Ніхто не винен у тому, що він народився рабом; проте раб, який не лише цурається своєї свободи, але й виправдовує і прикрашає своє рабство (наприклад, називає придушення Польщі, України і т.д. «захистом вітчизни» великоросів), такий раб є холуєм і хамом, який викликає законне почуття обурення, зневаги і огиди», - ця хльостка, як удар батога, цитата із хрестоматійної статті Владіміра Ілліча Лєніна, що навіяла назву цієї замітки, дедалі частіше спадає на думку, коли стежиш за такими вітчизняними політиками.

 І ще питання: якщо людина, яка протягом багатьох років, будучи одним з керівників українського уряду, здійснювала дипломатичні контакти із зовнішнім світом, не розуміє того, що жоден іноземець немає права в твоїй присутності зневажливо відгукуватись про твого президента, хоч яким би ненависним і політично неприйнятним цей президент був для тебе особисто, - то що вже говорити про інших політиків?! Для дуже багатьох із них оце «рабське холуйство» Немирі – норма. Тобі плюнули в обличчя – витрись, посміхнись, підстав праву щоку…

 Чому вони поводять себе таким чином? Відповідь проста, як дєдушка Лєнін: вони не вміють поводитися інакше. Спробуйте образити у присутності пересічного британця його королеву. Не важливо, хто це буде, футбольний хуліган чи прихильник руху за скасування інституту монархії, вам гарантовано з ним неприємності, великі неприємності. Спробуйте спровокувати за кордоном американського політика на критичну або зневажливу оцінку його президента. Спіймаєте облизня, навіть якщо цей політики є республіканцем, а президент демократом, чи навпаки. Це вдома він для американського політика «зрадник», «запроданець», «бездара», «невіглас» і т.д. За кордоном же він – президент США. 

Йдеться про один з неписаних законів, на яких тримається сучасний світ: нікому не дано безкарно зневажати чужих президентів (або, навпаки, своїх – перед чужинцями!), ганьбити чужі національні символи і святині. Тобто для нас, українських виборців і громадян, наш президент може бути ким завгодно. Якби, скажімо, той же Немиря заявив з телеекрана: наш президент веде себе як варвар, - то я на таку заяву лише знуджено позіхнув би і перемкнув би канал. Але «проковтнути» таке від чужинця?! І ким я буду після цього? Рабом? Не просто рабом, а, за влучним лєнінським визначенням, «холуєм і хамом»… 

У рабовласницькому суспільстві рабам було гарантовано безкоштовний кусень хліба, миску гречаної каші і сочевичної юшки. Часом вони бунтували, коли випадали неврожайні роки, і держава не дотримувала своїх зобов’язань.

 Раби не здатні мислити по-державному. Держава – це справа вільних і достойних людей. Тих, для кого поняття честі і людської гідності – не порожні слова.