СБ ОУН шукала скарб Гітлера!

15 января 2012, 13:34
журналіст
0
658

Поблизу ставки "Вервольф" під Вінницею блукають поодинокі скарбошукачі з потужними металодетекторами. Шукають скарби фюрера. Іноді прибувають цілі пошукові загони з інших країн.


Поблизу ставки "Вервольф" під Вінницею блукають поодинокі скарбошукачі з потужними металодетекторами. Шукають  скарби фюрера. Іноді прибувають цілі пошукові загони з інших країн. Журнал "Музеї України" продовжує отримувати листи з настійливим проханням повідомити координати шести танків-сейфів та тайника з цінностями, захованих гітлеровцями під час панічного відступу. Якби ж ми знали - відкопали б самі... Створена нами легенда обростає якимись фантастичними подробицями, веселими пригодами, які сталися на розкопках, анекдотами, і вже існує як самодостатня оповідка, щороку приваблюючи нових авантюристів.
Саме за це нас не люблять кабінетні історики і читають романтики.
Нагадуємо, що користуємося свідченнями членів якоїсь таємничої міжнародної групи скарбошукачів, куди входять виключно офіцери-відставники радянських спецслужб, та випадкових свідків, які надибали наші матеріали десь у мережі, чи прочитали в регіональній пресі, яка обожнює тихенько передруковувати наші статті.
Отож, ще раз, уже вкотре, підкреслимо - ми не знаємо де той скарб і чи є він взагалі! Як і захована німецька техніка, що теж дуже в ціні... Ось факти, якими оперуємо, оприлюднюючи абсолютно безкоштовно. Дерзайте!
 Зондеркоманди СС  концентрували в ставці Гітлера різні цінності. Ми вже писали про їх археологічні дослідження, виїмки з музеїв. Додайте масові вилучення дорогоцінностей у цивільного населення…  Німці не встигали все вивезти. І тоді було знайдене просте рішення. Щось закопали у лісі в скринях. А щось особливе цінне загрузили у шість танків з охорони ставки "Вервольф". Чотири машини теж закопали, а дві зіштовхнули у воду.

Було створено зашифровану схему.

 Якимось чином частина документів СС по «Вервольфу» і звіти Аненербе опинилися в руках Служби безпеки ОУН-УПА. Є дві версії. Повстанці захопили їх у німців. Або документи захопила Радянська Армія, а вже у них – бандерівці.

Після стартової публікації, через сайт Хай Вей, ми отримали два цікавих свідчення.

«З листопаду 1944 по серпень 1948 ми жили в лісництві поряд з "Вервольфом". Дідусь працював лісоінженером. Я ще пам'ятаю численні розбиті тигри та пантери, в яких ми, малеча, влаштовували схованки. В 1948 році, діда схопили і замордували бандерівці - вирізали на спині двоголового орла (він був білогвардійським офіцером, учасником льодового походу Лавра Корнілова) і прикрутили колючим дротом до могутнього дуба. Він ще прожив два дні, після того, як його відкрутили від дуба та привезли до лікарні. Бандерівці катували його, щоб він назвав місця не виявлених схоронів Вервольфу та якихось тигрів. Ні про ті схорони, ні про ті тигри він нічого не знав, то й не сказав. За це і закатували. Отже, Степан Бандера, який після свого першого арешту ніколи в Україні не був, з Німеччини наказав своїм поплічникам знайти ті цінності, що були сховані в Вервольфу. Недаремно ж Гестапо посадило його за нецільове використання коштів, виділених на боротьбу зі Сталінським режимом! А це означає, що десь на вінничині в річці чи озері, чекають на відкриття танки з нацистськими скарбами. То ж автор відкрив дуже цікаву сторінку нашої історії!

Володимир Васильович Сиротенко-Вербицький, Львів».

І на наше прохання В.Сиротенко деталізував свої дитячі спогади: «Я жил рядом с Вервольфом, когда мне было от трёх до семи лет. Помню разбитые танки и самоходки. Помню, как дедушка вынимал из них моторы и аккумуляторы, снимал провода и лампочки и делал из всего этого дизель-электростанцию для лесничества. Помню, как он разрезал огромные бочки и делал из них лопасти для ветряков, которые заряжали аккумуляторы и в лесничестве был свет, даже когда солярка и бензин закончились. Помню, как он выливал из гранитной крошки жернова, а потом соорудил водяную мельницу, которая не только молола зерно, но и тоже заряжала аккумуляторы. Помню, как мы, малышня, игрались на грунтовой дороге у развилки возле лесничества и к нам подошла толпа каких-то помятых, дурно-пахнущих мужиков и один, в защитной форме, спросил, далеко ли лесничество и есть ли там солдаты. Самый старший из нас - Боря Левицкий, ответил, что в лесничестве сейчас много солдат и у них есть ручные пулемёты.Толпа быстро пошла дорогой от лесничества, а мы побежали домой и предупредили взрослых. Самый старший из ребятни лесничества Гришка, не помню фамилию, сел в лодку и, переправившись на другой берег Буга, побежал в село (там был телефон), чтобы предупредить о бандеровцах. Помню, как в конце лета пропал дед, а через несколько дней его привезли из леса с кровавой, гноящейся раной на всю спину. Бандеровцы прикрутили колючим проводом к дереву и вырезали на спине двуглавого орла. Помню злых дядек в форме и синих фуражках, которые допрашивали его, умирающего, не давая перенести в лодку и переправить на тот берег, чтобы перевезти в больницу. Помню его похороны на кладбище в селе на другой стороне Буга. Помню, как приехал отец, которого я увидел впервые. В военной форме, с орденами, но без фуражки. Помню, как ехали машиной с двумя цилиндрическими махинами газгольдеров по бокам до Винницы в 1948. Помню высохшие трупы на обочинах дорог. С Винницы до Киева ехали поездом, а из Киева в Чернигов опять грузовиком по грунтовкам. И опять высохшие трупы на обочине. Помню широченные улицы Чернигова, вымощенные булыжником и развалины домов по бокам. Помню, как убирали эти развалины и возводили дома. Вначале трёхэтажки, затем хрущобки, затем небоскрёбы. На моих глазах восстанавливалась и росла Страна и я был участником этих событий. Когда-нибудь напишу об этом подробно. Но вначале я обязан исполнить клятву Рода и написать о забытых Предках, стоявших у истоков возрождения самобытности Вкраины ( Это потом Боплан из В краине сделал Окраину-Ukraina). А вот воспоминания о юности опубликовал -"Нас когда-то называли корифеями", до сих пор пишут и звонят по скайпу из США, Израиля, Германии, Бельгии друзья, упоминаемые в них. О Вервольфе я никогда не напишу. Хватит с меня того шквала злобных писем, которые получал после публикации в "Науке и Суспильстве" и "Сельских вестях" очерка "Молодой фашизм", в которых меня самого обзывали фашистом. А я ведь только написал о причинах, вызвавших сверхпопулярность национал-социализма в Германии. По этим же причинам на следующих выборах в Украине к власти придёт "Свобода"...»

І ще: «Нас, учнів Кукавської ср.школи ім.Тропініна /Вінницької обл./ возили на екскурсію/1960р/ в музей Пирогова і екскурсовод розказував про ставку "Вервольф" під Віннецею.Про те , що туди звозили награблені цінності і це була ставка Гітлера, якою займалася організація Аненербе, але ця організація займалася і пошуками історичних артефактів, золота , срібла , драг. металів в Азії, Антарктиді і т .д. Цікаво, але багато фантазії, домислів є і правда...

Надія Мартинова, Харків».

Зверніть увагу на дату пошукової операції ОУН на Вінничинні! 1948 рік! Не найкращий час для такого далекого і небезпечного рейду. Вже зрозуміло, що то була група особливо перевірених бійців СБ ОУН. І вони знали про закопаний, а не затоплений танк «Тигр». Скоріш за все орієнтувалися за тією приблизною схемою, яку ми вже опублікували. Але без коду, знайти щось за нею неможливо! Хоча, якщо і знали про затоплені танки, відкрити їх і щось дістати без спеціального спорядження, не змогли б… Значить документи СС і Аненербе потрапили в ОУН між березнем 1944 і серпнем 1948 року. Пошукова експедиція ОУН до Вінниці закінчилася без результату. Нічого крім золота, срібла, діамантів не могло спонукати пройти такий шлях. Це розуміли і радянські спецслужби. Швидше за все, спецгрупа ОУН благополучно повернулася на базу. Або вся загинула. Можливо, хтось потрапив у полон. Ймовірно, рядові нічого і не знали, а старшина вміла мовчати...
Редакція журналу не знає точного місця, де закопані танки. Це не сам "Вервольф"! Дуже вбік...
Можливо, ми отримали спеціально сфабриковану інформацію, аби когось від чогось відволікти. Адже, серед постійних читачів наших сайтів є досить непрості люди... Створена першокласна легенда, яку взялися перевірити відомі скарбошукачі. Поки ні спростувань, ні підтверджень. Лише спогади.
Скарби не люблять поспіху.
Віктор Тригуб, редактор журналу "Музеї України"
Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.