Чому так важливо спілкуватись рідною мовою?

20 января 2012, 09:40
0
625
Чому так важливо спілкуватись рідною мовою?

Спілкування - це самовираження, коли ми самовиражаємось рідною мовою - ми є собою. Які наслідки? Чому рідною мовою не може стати мова на якій не спілкувались твої предки?


Я не буду вдаватись у глибокі розяснення чому так важливо бути собою і що ми від цього корисного отримуємо. Я думаю, кожен і сам розуміє, що коли ми не є собою ми не тільки стаємо сурогатним продуктом - покручами, підлаштуванцями під шаблони, які створені штучно, а ще й вбиваємо себе справжнього, не даємо ніяких шансів проявитись в цьому світі тому ким є тільки ми. Так ми забуваємо відчувати себе особистостями, і весь час витрачаємо на те щоб бути схожимо на шаблон. Ми весь час витрачаємо на те щоб як омога більше бути подібним до визначеного кимось шаблону, що його не вистачає на те щоб бути собою. А ці шаблони диктують нам через ЗМІ люди не тільки зі збоченою орієнтацією, а і зі збоченним розумінням краси тай взагалі усього. Ми так уважно слухаємо, що нам говорять законодавці моди, але не чуємо серця, ми так старанно намагаєось не вибитись за межі нанесених уродських обрисів, що навіть не помічаємо тої краси, яка подарована нам життям. А якщо почуємо і побачимо, то жахнемось від того сурогатного уродства, яке стрімким потоком б'є в наші незахищені душі, те що затикає наші серця. Але це був ліричний відступ. Висновки про те - бути модним чи собою, робіть самі, а я хочу поговорити про більш фундаментальні речі, бо бути собою це дуже широке поняття, яке повинно мати підгруннття. Бути собою неможливо без фундаменту. На штучний фундамент не набудуєш важкого каміння. То що є тим фундаментом?
Це те з чим ми прийшли в цей світ... Так, коли ми народжуємось на нас нічого немає, але є вже багато чого в середені. Бо насправді, в нас закладений скарб, який був огранений тисячми років предками - тут їх досвід, звичаї, мова, культура, манера поведінки та самовираження... Ми результат їх житєдіяльності. З самого народження в нас є зв'язок з силою, енергією, мудрістю, зв'язок з прадавнім, зв'язок, який проходить крізь наших батьків, дідусів і тікає далеко в минуле. Твоє ім'я, вимовляли твої предки в цих звуках тисячоліття. Через мову, через пісні, звичаї, культуру, манеру життя, краєвиди, природу - ми відчуваємо єдність з самим життям, з тим що тебе народило, тим чого втіленням ти став. І от уявіть - ми народився на тій самій землі що і наші предки. Вони жили тут воювали, кохали і ми є результатом тисяч років, мільйонів думок, мільярдів почуттів. В кожному з нас є частка їх, а кожен з них проніс ідею нас. Крізь віки. І ось ми тут. Зв'язок з предками зовсім не ефімерний. Кажуть, що якщо змінити тональність пісні, вона змінить весь настрій, що був закладений композитором. Навіть від того як вимовляла звуки твоя матір, залежатиме, те як ти формуєшся. В мові закодовано дуже багато інформації, це наче креслення того, куди має розгорнутись твоя сутність. Те як ти говориш, так ти і думаєш, так і відчуваєш. А як думаєш і відчуваєш, так і живеш. Якщо говориш рідною мовою, значить відчуваєш те саме що і предки. І тільки тоді ти відчуваєш гармонію з собою, адже ти є продовженням єдиного - ти продовження свого народу.
Зв'язок людини з краєм де вона народилась і де жили її предки дуже суттєвий і майже магічний, бо те що нас оточує - нас формує. Наші предки були оточені тим самим ланшафтом, перебували у тому ж самому кліматі, вони передавали особливі гени, які відповідають цим умовам і які гармонують з певною манерою поведінки, яка виражається через певні способи. Але, коли ми вибираємо чужий спосіб самовираження, ми входимо в дисонанс з нашою справжньою сутністю, ми відрубаємо зв'язок з усіма хто жив і творив на цій землі, з тими з кого ми, по-суті, створені. Тому так і важливо говорити мовою своїх предків, аби відчувати притаманні саме нам почуття. Звичайно, люди всюди люди, і у всіх мов, культур та пісень немає гірших чи кращих... та лише є рідна, та яка розрахована саме на нас, та яка звучить лише для нас піснею, та з якою ми здатні відчути себе повноцінним, справжніми людьми - нащадками своїх предків.
Умови життя і обставини у всіх народів різні. На всій планеті люди формувались по різному і по різному життя спонукало їх самовиражались. Це спричинило багато факторів - клімат, земля, історичні події. Наприклад, чукчі в Тундрі майже не бачили сонця та тепла, тому в них не розвинулась культура, там де постійно лише палюче сонце - особливі звичаї, специфічна мова, особливий характер, де одні болота, зовсім інший настрій... І це дуже важливо, адже коли ми народились, ми вже були кимось - тим ким нас творили попередніі покоління. Адже наші предки хотіли вимовляти слова саме так і ця мова є продуктом їх життєдіяльності, думок мрій і уявлень, саме таке їх самовираження. Рідна мова, наче деталь, яка підходить лише до тебе, адже в тобі тисячі генів де зашифрована інформація яка призначалась саме тобі - потомку попередніх поколінь. Яким способом ти себе виражаєш, таким ти і стаєш. Якщо ти виражаєш себе так як виражали себе твої предки, то ти відчуваєш себе не просто окремою людиною, ти відчуваєш себе результатом багатовікової традиції, в тебе за плечами мільйони людей і іх досвід. А коли ти вибираєш чужу манеру, ти залишаєшся сам - не свій не чужий - покруч... Коли ми обриваємо природній зв'язок з минулим, ми перетворюємось на покручів, бо виражаємо себе не так як нас спонукає наша природа, а по-чужому, так як не властиво нашому єству, і це позбавляє нас відчуття цілістності, воно викидає нас як краплю з океану. Згодом ми навіть звикаємо відчувати себе покручами. Дехто з самого дитинства не відає, що його наповнюють тим що не є для нього рідними, тим що не гармонує з його сутністю, таке наповнення стає псевдорідним, і душа так все життя і залишається зачинена в клітині... За деяких обставин вона деколи все ж виривається на волю. І це неймовірне відчуття свободи, спокою, радості, гармонії, це відчуття себе, себе - продовження чогось великого, а не себе - окремої крихкої субстанції. Якщо ми руйнуємо той міцний фундамент, на якому можна збудувати щось дійсно величне і міцне, ми вбиваємо свою особистість ще на корню, ми розмінюємось на жалку подобу, відрікаючись від самих себе. Бути українцем - це не просто печатка в паспорті. Бути українцем - значить бути спадкоємцем багатотисячного досвіду і традиції, нести неповторну перлину самобутності та особливості самовираження, і нарешті це значить бути собою! Ти українець - ти народився на цій землі, тут тебе несли у мріях твої предки, то для чого ж ти виймаєш з себе своє справжнє наповнення і ллєш туди чуже, перетворюючись на покруча?! Для чого вбиваєш в собі себе? Тільки задумайся від чого ти відмовляєшся!
Життя не є чимось одноразазовим - це постійний розвиток, це потік енергії досвіду і знань, що знаходить своє відображення в культурі і мові. Тому, повторюсь ще раз, бути українцем, значить бути собою, а бути собою означає знаходитись в гармонії з життям - бути не окремою краплею, а частиною єдиного цілого, чинити те що задумала природа - нести розвиток, а не вбивати його. Всі спроби йти проти природи несуть лише деструкцію, але йти за природою значить бути у гармонії.
Ми відмовляємось від сили та досвіду, від своєї неповторності, від рідного та життєдайного, ми відмовляємось від права бути собою. Це тільки здається, що ми є такі як є, але насправді, коли так довго не бути собою, вже і не відчуваєш, як бути собою. Ми наповнені чужим, склавшися культурні та політичні обставини нас заставили відчувати і мислити по-чужому, нас перетворюють в покручів, але, як казав Богдан Хмельницький - що рукою людською збудовано, те нею і руйнується. Ми вправі повернути свій скарб - відновити свій зв'язок з предками та відчути себе повноцінними, ставши собою. Це просто. Треба лише перестати підлаштовуватись під інших і почути своє українське серце, як воно б`ється, відчуває, співає і говорить, і ми заговоримо мовою свого серця. Коли чуже наче накип відпаде, ми відчуємо себе вільними, бо ми звільнимо свою справжню сутність, яка пручалась весь цей час, тоді вона зможе розправити плечі, розслабитись та поринути у насолоду гармонії, а ми відчуємо себе тими ким ми насправді є.  
Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.