Діалект чи самостійна мова?!

22 января 2012, 10:57
0
1086
Діалект чи самостійна мова?!

Роздуми в День Соборності України

У посланні від Іоанна вуста­ми апостола мовиться, що жит­тя на землі творилося Словом: "Спочатку було Слово, і слово було у Бога, і слово було Бог... Усе через нього почало бути, і без нього нічого не почало бути... У ньому було життя і жит­тя було світлом для людей".

У цьому твердженні ми най­частіше вбачали складну міфотворчу алегорію. Та хіба це не наукова теза, поетично офор­млена древньоєврейським муд­рецем? Хіба не наводить вона нас на розуміння глибини й загадковості всіх явищ, пов'яза­них зі словом, з мовою народу?

Мова здатна зафіксувати перебіг подій життя в нарізноманітніших його про­явах, за її допомогою ми осяга­ємо простір і час.

Ось чому після проголошен­ня незалежності Української держави багато зусиль було спрямовано на відродження і розвиток української мови.

Перш за все це було зробле­но через правове законодавство. У головному законі нашої держави - Конституції - україн­ська мова визнана державною.

Наша держава досить моло­да. Вона лише недавно стала незалежною, тому проблема співіснування російської та укра­їнської мов не є чимось надпри­родним. Ця проблема існувала ще за часів Радянського Союзу, коли Росія була для всіх радян­ських республік "старшим бра­том". Тоді проводилася тоталь­на русифікація всіх націй та на­родностей Союзу. Не обминула ця доля і нашу Україну. Багато суперечок та протиріч виникало відносно рідної мови у ході істо­рії українського народу. Видат­ний класик української літератури І.Я.Франко, що вніс величезний вклад у скарбницю рідної мови, висловлює разом з тим глибоку любов та пошану до Росії: "Мы все русофилы, мы любим великорусский народ й желаем ему всяческого добра, любим и изучаем его язык и чи­таем на этом языке". Проте в літературній спадщині І .Я.Фран­ка знаходимо і досить неодно­значну думку щодо рідної мови:

Діалект чи самостійна мова?

Найпустіше в світі

це питання.

Мільйонам треба

сього слова,

І гріхом усяке тут хитання.

Діалект, а ми його надишем

Міццю духу і огнем любові

І нестерпний слід

його запишем

Самостійно між

культурні мови.

Так, мова твориться не однією людиною. Вона здобу­ток багатьох людей, духовно об'єднаних між собою. Люди не випадково об'єднуються один з одним, їх вабить схожість ма­теріальних і духовних інтересів. Так виникає спіл­кування. І якщо воно творче, то зростає і взаємне тяжіння, кріпшає взаємозв'язок. Цей зв'я­зок закріплюється традицією, що передається від покоління до покоління. Так поступово виникають єдина культура і рідна мова як головний прояв цієї культури. Мова - це той ла­нцюжок, що єднає сучасне по­коління з минулим і майбутнім, об'єднує людей у народ, а на­род - у націю. Кожен народ є неповторним творінням часу, власної історії і культури. Він по-своєму всміхається і радіє, по-своєму співає і створює музику, по-своєму декламує і ораторствує, і у кожного наро­ду особлива, національно-за­роджена, національно-виноше­на і вистраждана мова.

Намагання позбавити наро­ди рідної мови, звести їх до од­номанітного штампу, до "уніформи" - вульгарна, руй­нівна справа.

Кожен народ стверджує, про­являє себе на цій землі як уміє - своєю історією, культурою. Один народ творить свою історію і культуру на високій ноті духовного піднесення - і роз­квітає. Інший ставиться до сво­го призначення недбало - і духо­вно занепадає, миршавіє. Такий народ стає шлаком історії і зга­сає, так і не досягнувши свого розквіту. Є такі народи, що мо­жуть розвиватися тільки під про­водом іншого, духовно силь­нішого народу.

Український народ не мож­на віднести до останньої гру­пи. Він упевнено довів це сво­єю історією, культурою, все­світньо уславленими іменами своїх синів та дочок.

Мова мого народу - то мо­гутній вияв його на цій землі. Тому у ділемному питанні про співвідношення української і російської я - за впевнене жагу­че почуття націоналізму. Не тре­ба боятись цього слова.

Спробую довести пра­вомірність такого погляду. Давай­те поміркуємо над самим понят­тям "націоналізм". Національне почуття є любов до історично-духовного образу свого народу. Націоналізм - це віра у силу рідного народу, в його призна­чення. Тому націоналізм - це вчинки, що витікають з цієї лю­бові, з цієї віри. Ось чому істинний націоналізм - то духов­ний вогонь, що веде окрему лю­дину до жертовного служіння, а народ - до духовного розквіту.

У національному почутті шани до рідної мови - витоки достоїнства, а через те - і сво­го особистого. Саме у рідній мові витоки єднання, бо вона об"єднує всіх українців у слав­ну націю - український народ. Вшанування рідної мови забез­печує почуття глибокої прихи­льності до своєї домівки, землі, де народжувались і вмирали пращури. Нарешті, націоналізм відкриває людині очі на націо­нальну своєрідність інших на­родів. Він вчить не гордувати іншими народами, а поважати їх духовні досягнення і націо­нальне почуття.

Безнаціональність є духов­на безпідставність, бо створи­ти щось прекрасне для всіх на­родів може тільки той, хто укріпився силою духовного єд­нання свого народу. Світовий геній - це завжди і передусім національний геній. Справжній геній - завжди національний. І той духовний акт, котрим народ творить свою мову, свою куль­туру, є акт національний. Він виникає в історії нації, має особливу національну будову, накладає свій відбиток на весь зміст національної куль­тури.

Мова - провідний фактор творення людського в людині. Сама сутність людини міститься і виявляється у мові. Доки живе мова - жити­ме і народ. Ми поважаємо і цінуємо усі мови, але повин­ні діяти, як наказував наш Ве­ликий Кобзар - Тарас Шев­ченко:

... чужому научайтесь,

Й свого не цурайтесь.

Я глибоко переконана, що ми, українці, маємо право на рідну мову, на її панівне місце у нашій державі. Ми ж ро­зуміємо, що жити у себе вдома і розмовляти мовою сусіда - це неповага до рідної землі, до своєї країни, її історії та куль­тури. Народ, котрий віками відстоював свою неза­лежність, не має права втра­тити свою мову. Адже мова - це невичерпний скарб, що да­ється нам з перших днів нашо­го життя. За допомогою мови ми засвоюємо перші поняття про природу, землю, материн­ську ласку. У старшому віці мова - потужний канал інформації, можливість її осмислення і засвоєння. Па­нування рідної мови під­креслює почуття національної гідності українського народу. Сподіваюсь, що часи, коли української мови цурались, вважали мовою мужиків та хо­лопів, щезли навіки. Радісно чути сьогодні звучання рідної мови пращурів. Відродження української мови - одна з го­ловних ознак державності на­шої країни. А держава, як відомо, - правовий інститут. Ми будуємо правову державу з громадянами, які мають бути носіями високої загальної культури, однією з ознак якої є володіння рідною мовою. Не треба запозичувати чужомовні слова, адже українська мова має багатющий словник.

Дуже добре, що сьогодні навчальні заклади перейшли на українську мову ви­кладання, українська стала мовою телебачення. Хотілося б тільки, щоб процес цей ішов більш поступово, щоб ми не кидалися з однієї крайності в іншу, бо коли стільки років ми розмовляли і навчались російською, категоричний перехід на українську є бо­лісним для багатьох верств населення. Разом з тим ми зобов'язані повернути укра­їнському народові його рідну мову. Бо кожний укра­їнець має право на рідну мову, і позбавляти його цьо­го права - то грубе порушен­ня прав людини. Державна мовна політика має бути більш послідовною та вдум­ливою, і тоді ніхто і ніщо не зможе витіснити українську мову, замінити її будь-якою іншою.

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.