Роздуми з нагоди річниці вшанування полеглих під Крутами

29 января 2012, 17:30
вільний журналіст
0
448

На жаль, не все є таим як подають

 Попри без перебільшення шалену рекламу, запущений кілька років тому в прокат кінотеатрів України художній фільм культового актора і режисера (австралійця за походженням) Мела Гібсона «Апокаліпсис», глядацькою публікою був сприйнятим з байдуістю й прохолодою. Неприбутковий для власників глядацьких залів «проект» демонструвався не більше тижня. Але невеликий касовий збір жодним чином не був свідченням низької якості й відсутності вартого для осмислення змісту.
  Знищивши ще на початку 90-их років вже минулого століття  українську кіноіндустрію, нинішні заробітчани на ниві дубляжу та прокату доклали титанічних зусиль аби атрофувати смаки глядацької аудиторії. Нині, “комерційним успіхом'' користуються вульгарні й примітивні комедії, багатометражні мультфільми для дорослих та видовищно-батальні сцени. Занурюватись в сакральний зміст побаченого на екрані, роздумувати над ним й тим самим збагачуватись духовно, нинішню публіку нахабно відучили. Такі реалії. Прогресивно деградуємо.
  Варто визнати, що Гібсон славиться вмінням збуджувати емоції навіть в зачерствілих й збайдужілих душах й провокувати глядача. Свідчення тому - талановито зіграні ролі головних героїв в “Хороброму серці” й “Патріоті”, та режисерська праця над “Страстями Христовими”.
На противагу культивованій впродовж кількох століть тезі, що саме військова експансія європейців стала причиною загибелі кількох цивілізацій на обох американських континентах, Гібсон доводить, що занепад автохтонів розпочався задовго до їхньої з’яви. Цим самим він викликав невдоволення серед нащадків кровожерливих і диких (навіть попри непогані досягнення в галузі астрономії та математики) ацтеків і майя. Але на що, крім обурення, вони здатні? Справді, знищення двома-трьома сотнями іспанців кількадесятитисячних армій дають підстави стверджувати, що в автохтонів не все було гаразд. Людські жертвоприношення, культивування статевих збочень, примітивна забобонність та цинічна бездуховність для народів Нового Світу були щоденною нормою. Прикро, але аналогії між зниклими з лиця землі цивілізаціями й українськими реаліями настирно напрошуються до порівнянь.

Внаслідок політичних пертурбацій в Петербурзі у 1917 році, влада в Україні дісталась тим, хто в часи царату не докладав жодних зусиль задля здобуття незалежності. Вимушену еміграцію Грушевського та проблеми Винниченка з поліцією, дозволю собі порівняти з долею кількох нещодавніх чільників Спілки письменників, дискредитуючого українську національну ідею товариства “Просвіта” та вкрай галасливих проте невпливових партій. Подейкують, що декого з них в часи існування СРСР також за якісь дрібні “гріхи” перед тоталітарною чужинською владою викликали до кабінетів всюдиприсутнього КГБ. Але “співбесіди” не заважали їм писати політичні доноси й складати низькоякісні і беззмістовні оди безальтернативній Компартії. Попри письменницький талант Винниченка та активну діяльність в Галичині Грушевського, обидва виявились нікудишніми державотворцями. Втрата українцями держави була не лише наслідком брутальної агресії диких москвинів, котрих очолювали картаві й горбоносі комісари. Найбільшими ворогами української національної ідеї й державності виявились тогочасні слабкодухі “батьки нації”. Історія засвідчила, що на перший Всеукраїнський Військовий З‘їзд прибули делегати від більш ніж одного мільйона двохсот тисяч українських військовиків, на другий - репрезентанти майже трьох мільйонів. Відомо, що самозакохані політикани трактували їх агітаційним матеріалом. (Нехай пробачать мені нащадки за образливе порівняння, але я не знаходжу іншого відповідника). Щирі поривання та прагнення свідомих українців позбутися врешті-решт московського іга були нівельовані вимогою воювати супроти Німеччини й Австро-Угорщини задля здійснення взятих на себе Центральною Радою перед Тимчасовим урядом зобов’язань. Наслідки деструктивної діяльності – трагічні. Здеморалізовані дивізії саморозпускались, а в скрутну годину надміру заполітизовані вояки не змогли належним чином протистояти жорстоким зайдам.

Нинішні лицемірно-театралізовані дійства довкола вшанування полеглих в січні 1918 року під Крутами юнаками, провокують кожну непримиренну з нещирістю і лукавством душу до справедливого обурення. Загалові нав'язали хибні уявлення про ті події й свідомо замовчують причини, котрі спонукали студентів до ЧИНУ. На відміну від тогочасних (та і нинішніх також) політиканів, вони не виголошували емоційних монологів й не давали порад космічних масштабів. Хлопці не запобігали перед наділеними владою, не запитували куди йти й що робити. Вони зуміли стати над внутрішньою гризнею й самоорганізувалися проти зовнішньої агресії. Без вказівок претендуючої на непомильність влади.

Не зайве провести аналогії й з нинішнім днем, оскільки сьогоднішні виклики нічим не відрізняються від тих, з якими зіткнулись українці в 1917-1921 роках. Вже не перший, не сотий і не двохсотий рік торуємо шлях до омріяної та оспіваної предками реальної (а не бутафорної) незалежності. Вкотре обдурений народ, втомившись споглядати на нелогічні й беззмістовні політичні пертурбації (точніше, підлу щурячу гризню новопосталих магнатів), повернувся до вже звичної для нього ролі пасивного спостерігача. Часи шляхетного середньовічного лицарства минули, тому чесні двобої з нинішніми хамовитими українофобами не в пошані. Проте скиглійськими скаргами на недолю та несправедливість біді не зарадиш.

Духовна влада є набагато тривкішою ніж політична. Саме її механізми по-суті й стягують націю в єдине ціле. Ця влада побудована на особистому прикладі, але не на примусі до дії. І саме усвідомлення причетності до чогось великого, могутнього, відвічного й водночас довічного, дарує розуміння, що кожен з нас є не часткою всепереварюючої біомаси, а повноцінною одиницею нації. Юнаки, ЧИН яких свідомі українці щороку вшановують це зрозуміли. Чи зрозуміємо це ми нині?
                                                                                              Олесь ВАХНІЙ
Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.