“Наша чудова Конституція...”

1 февраля 2012, 15:50
Голова Всеукраїнської профспілки «Народна солідарність». Заступник голови Громадського об’єднання «Українська справа».
0
2328

Той факт, що проголошена нелегітимним “президентом” Януковичем “Конституційна Асамблея імені Льовочкіна” (дубль мертвонародженої “конституційної комісії імені Кравчука”) є нічим іншим, ніж ПАРОДІЄЮ...

Той факт, що проголошена нелегітимним “президентом” Януковичем “Конституційна Асамблея імені Льовочкіна” (дубль спочилої в Бозі “конституційної комісії імені Кравчука”) є нічим іншим, ніж ПАРОДІЄЮ на народний суверенітет та справжнім ГЛУМОМ над народом України, який “гарант його прав” має намір “ощасливити” своєю новою “монархічною” Конституцією нівкого вже, здається, не викликає найменшого сумніву.

В цьому пості я, тим не менше, хотів би трохи зупинитися на аргументах тих, хто “в пику Януковичу” називає нині чинну Конституцію “доброю” та навіть “однією з найкращих”, стверджуючи, що її “треба лише виконувати”. Це - щоб замість подання клопотань зі своїми кандидатурами в придворний “паханатський пітушиний хор” всіляким шукаючим собі тепленького містечка “громадським діячам” не повадно було йти у “припляс” до “фронди його величності” з такзваного КОДу, захищаючи “святиню Конституції” від “небезпеки, що їй загрожує”.

Гадаю, порядна людина точно повинна лишатися осторонь від усіх цих конюнктурно-опереткових вистав...

Передусім, хотів би чітко окреслити основну свою тезу: “нічна” Конституція 1996 року є типовим “компромісом політичних еліт”, ОДНОЗНАЧНО орієнтованим саме на усунення “народу”, від імені якого вона була прийнята, від абсолютно всяких реальних важілів впливу на владу. Це - “компроміс еліт за рахунок народу” і, більше того, СВЯЩЕННИЙ СОЮЗ ЦИХ “ЕЛІТ” ПРОТИ НАРОДУ.

Цього, на жаль, ніякими засобами не можна було донести до “масової сідомості” того самого “народу” українців у 15 років тому, коли “прийняття нової суверенної Конституції незалежної України” повсюдно вважалося неабияким “досягненням процесу державотворення”.

Народ, на той час, “прийняв” (чи, пак, “сприйняв”) Конституцію, орієнтовану на обмеження “елітою” його власновладних прав, бо був елементарно не готовий у більшому обсязі брати владу над самим собою до своїх власних рук. Усі раділи тому, що скінчилася “нестабільність” та “невизначеність”, нехтуючи тим (або – “закриваючи очі на те”), що ця “визначеність” стала визначеністю олігархічного, а не реально-демократичного, по-факту, режиму, в якому “стабільність” є річчю дуже відносною. Бо ж усякий олігархічний режим є стабільно нестабільним ;-) у самих своїх підвалинах!

В наступних калейдоскопічних подіях, початок яким поклав “касетний скандал” 2001 року –від “Україні без Кучми” через Помаранчеву Революцію та аж до “третього пришестя Януковича” – ця органічно притаманна олігархічним формам правління перманентна нестабільність виявилася якнайповнішою мірою. Проте, ні одна з почергових змін влади та політичної ситуації, ніякого суттєвого покращення його становища народові не принесла. Швидше навпаки – правова захищеність “простих людей” постійно погіршувалася, їхній вплив на формування органів влади поступово звівся нанівець, після чого, починаючи з 2010 року, неминуче настав час і відповідних змін і на соціально-побутовому рівні, коли тим, хто нещодавно тішив себе ілюзіями приналежності до примарного “середнього класу”, було відверто запропоновано працювати на “хазяїв” у буквальному сенсі “за хліб та дах над головою”. Що “мовою фактів” підтверджує в принципі й так логічно-очевидну істину: верстви, які не беруть участь у владі (а зараз на Україні це - понад 90 % наявного населення) не можуть, в довгосроковішій перспективі, мати й будь-яких “прав”.

Потрібні були півтора десятки років поневірянь “мойсеєвим шлязом”, щоб мати змогу в раціональних термінах говорити про це тепер.

Отож: КОМУ НАСПРАВДІ СЛУЖИТЬ КОНСТИТУЦІЯ 1996 РОКУ?

Що ця конституція є по-суті антидемократичною та чітко спрямованою на усунення “народу” (формально задекларованого як “верховний суверен” та джерело усіх та усяких прав і влади!) очевидно хочаб з кількох елементарних прикладів, які стосуються МЕХАНІЗМУ РЕАЛІЗАЦІЇ (та захисту) “простими громадянами”, того що проголошується даною Конституцією в якості їхніх прав.

Приклад 1

Передусім, Конституція-1996 формально проголошує, що “державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову” (ст. 6). “Вищим органом у системі органів виконавчої влади” є “Кабінет Міністрів України” (ст. 113). Очільник цього Кабміну, “Прем’єр-міністр України” призначається “Президентом України” “за згодою більше ніж половини від конституційного складу Верховної Ради України”. Решта персонального складу Кабінету Міністрів України також призначається Президентом - за поданням призначеного ним же Прем’єр-міністра (ст. 114).

Те саме стосується і голів обласних та навіть районних державних адміністрацій - їх усіх призначає Президент, котрий навіть з точки зору елементарного здорового глузду просто не може персонально знати усіх цих людей.

Постає питання: яке ж відношення “народ”, названий у ст. 5 “єдиним джерелом влади в Україні”, має до формування персонального складу виконавчої влади, на яку, власне, й покладається забезпечення виконання всіх прийнятих від імені “народу” законодавчих актів? І перед ким вся вся “армія чиновників” є відповідальною в конкретній формі можливого звільнення із займаної посади - перед “народом”, котрий не має на неї ніякого ПРЯМОГО впливу, чи все-таки ПЕРЕД ПРЕЗИДЕНТОМ!?

Так, можуть мені заперечити, алеж Президента-то теж обирає НАРОД! Спам так! Але в якості кого? Себто, представника якої “гілки влади”: законодавчої, виконавчої чи судової? ;-) Нібито ж “поділ”, якийсь є задекларований...

Якщо всесь Кабмін та всі обласні і районні державні адміністрації підпорядковуються саме Президенту, то чому він не називається прямо ГЛАВОЮ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ? Чи не для того, щоб мати можливість вести вічну архітипічну “московську гру” в “доброго царя і злих бояр”? ;-) ;-) ;-)

І навіщо нам, громадянам, такий “глава вищого органу виконавчої влади” (прем’єр-міністр), кандидатура якого абсолютно нами не визначається і який жодним чином перед НАМИ БЕЗПОСЕРЕДНЬО не відповідає? Нащо нам вся ця “маскарадна гра” з “Урядом” та “міністрами”, коли ВСЯ політика “робиться” безпосередньо в “Адміністрації Президента” на вулиці Банковій?

Підемо далі. Хто призначає та, в разі потреби, ЗНІМАЄ, скажімо, ЗАСТУПНИКІВ міністрів? Самі міністри, як це логічно було б собі уявити, та як це наївно думає переважна більшість “простих українських громадян” (навіть із тих, які “з вищою освітою”)? - А от і дзуськи: усіх їх теж ПРИЗНАЧАЄ ПРЕЗИДЕНТ. Тепер задамо собі питання: кого, врешті-решт, тоді СЛУХАЄТЬСЯ та чию ВОЛЮ ВИКОНУЄ кожен із заступників будь-якого міністра - свого формального “боса” чи того нікому не відомого чиновника АПУ, хто його призначення “пролобіював”? Або того “олігарха”, хто таке “лобіювання” ПРОПЛАТИВ? І що тоді може зробити у своєму відомстві будь-який міністр, якщо він сам не добирає собі навіть власних заступників??? - Правильно, “потихеньку красти” ;-) ;-) ;-)...

Те саме, до речі, стосується і надзвичайно незалежних (в сенсі РЕАЛЬНО НЕЗАЛЕЖНИХ ВІД НАРОДУ). Див. статтю славної 128 “Конституції України” 1996 року: “Перше призначення на посаду професійного судді строком на п’ять років здійснюється Президентом України. Всі інші судді, крім суддів Конституційного Суду України, обираються Верховною Радою України безстроково...”

На підставі цього ЩЕ РАЗ задамо собі риторичне питання: ЯКУ-ТАКУ “ВЛАДУ” В СУДАХ УКРАЇНИ ЗДІЙСНЮЄ “НАРОД”?? Що “народ” може зробити судді, який з цього “посполитого народу” відверто глузує???

Але й цього отцям-творцям “славної Конституції 1996 року” виявилось замало. Тому переходимо до прикладів 2 і 3...

Приклад 2

Отже, згідно ст. 55 “Конституції України” 1996 року “кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб”. Конкретний порядок такого оскарження визначає Кодекс адміністративного судочинства.

Конкретний перелік видів НОРМАТИВНО-ПРАВОВИХ АКТІВ, розгляд справ про законність яких здійснюється судами, міститься у ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України. “Як не дивно” серед цих актів нема найочевиднішої категорії, а саме ЗАКОНІВ УКРАЇНИ, прийнятих Верховною Радою. ПРАВО ГРОМАДЯНИНА ОСКАРЖИТИ ЗАКОН, ЯКИЙ ПОРУШУЄ ЙОГО ПРАВА, НЕ ГАРАНТОВАНЕ КОНСТИТУЦІЄЮ 1996 РОКУ НІДЕ. Відповідно до цього, адміністративні суди законність самих законів і не розглядають, направляючи того, хто хоче оспорити правовий характер закону в Конституційний Суд. Роблять вони так, цілком впиравдано, бо згідно ст. 150 Конституції “вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність):
законів та інших правових актів Верховної Ради України” здійснює Конституційний Суд.

Далі в статті 150ій сказано, що “ці питання розглядаються за зверненнями: Президента України; не менш як сорока п’яти народних депутатів України; Верховного Суду України; Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини; Верховної Ради Автономної Республіки Крим”.

Фактично, за “мережаною завісою гарних слів” приховується факт, що ОСКАРЖИТИ ЗАКОН, ЯКИЙ ПОРУШУЄ ЙОГО ПРАВА, НІ ОДИН ГРОМАДЯНИН, НІ ЯКА ЗАВГОДНО ВЕЛИКА КІЛЬКІСТЬ ГРОМАДЯН НЕ МАЄ В “ПРАВОВОМУ ПОЛІ ДЕРЖАВИ УКРАЇНА” НАЙМЕНШОЇ ЗМОГИ.

Предбачена статтею 55 Конституції “гарантія” (як і більшість інших прописаних у цій Конституції “гарантій”) - порожній звук, чи, точніше, - паперовий артефакт, “ціна” якого не перевищує цінності паперу, на якому надруковані ці словеса, в якості макулатури.

Тут вже можемо зробити висновок №2: “невиконання Конституції” 1996 року, КОЛИ В НІЙ ІДЕТЬСЯ ПРО ПРАВА “ПРОСТИХ ЛЮДЕЙ”, а не стосунки в середовищі “політичних еліт”, обумовлюється самою цією Конституцією. Відповідні її положення є суто декларативними, завідомо нещирими, ВОНИ ПРОСТО НЕ ПРИЗНАЧЕНІ ДЛЯ РЕАЛЬНОГО ВИКОНАННЯ.

Нарешті, приклад 3

Яку ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ згідно Конституції 1996 року несуть перед українським народом президент і депутати Верховної Ради за невиконання своїх передвиборчих обіцянок, призначення міністрів-крадіїв, судей-хабарників і т. д.? - Її годі шукати. Навпаки, сказано (не падай, будь ласка, зі стільця любий юридично необізнаний читачу) буквально так: “народні депутати України не несуть юридичної відповідальності за результати голосування або висловлювання у парламенті та його органах, за винятком відповідальності за образу чи наклеп” (ст. 80).

Президента стосується... те саме. Згідно ст. 111 нині чинної Конституції “Президент України може бути усунений з поста Верховною Радою України в порядку імпічменту у разі вчинення ним державної зради або іншого злочину. Питання про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту ініціюється більшістю від конституційного складу Верховної Ради України.”

Ні суди, ні прокуратура, що вони є ніби-то “незалежними”, нічого зробити з президентом-явним-злочинцем за Конституцією не мають права: хоч ти вбивай, хоч ти державне майно розкрадай, хоч собак на вулиці гвалтуй...

Отже, маємо три висновки, котрі, на вашого, дорогі читачі, покірливого слугу підтверджують тезу, сформульовану на самому початку:

1. Конституція 1996 року має в центрі своєї уваги співвідношення інтересів лише двох суб’єктів і, так би мовити, “станів”, реально причетних до її прийняття: тодішнього (і теперішнього) президента “держави Україна” (та бюрократично-олігархічної ”комарільї” за його спиною) і її ж “Верховної Ради” (складеної з чотирьох з половиною сотень достатньо “багатеньких буратін”, які були в змозі оплатити собі переможну виборчу епопею від етапу “роздачі гречки” до “підрахунку голосів” у виборчих комісіях”).

2. Всі “права людини і громадянина”, викладені в ній мають суто декларативний характер, не будучи розрахованими на реальне застосування. “Прості люди” в “державі Україна” не мають ніяких прав.

3. Найголовнішим змістом Конституції 1996 року є політико-правове обгрунтування повної безвідповідальності “власть імущих” перед “підвладними”.

“Констітутка”, одним словом, як казав колись Пілсудський...

Звідси ЧЕТВЕРТИЙ ВИСНОВОК:

“Вставати грудьми на захист Конституції” так само не слід, як і “включатися у процес” її “оновлення”. Змінювати слід не “конститутку”, а РЕЖИМ.

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
ТЕГИ: Конституция,конституционная реформа,конституційна асамблея
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.