Які наші цінності?

2 февраля 2012, 10:23
Політик - громадський діяч
0
463
Які наші цінності?

Сьогодні зустрічався зі знайомою – випускницею НаУКМА.


       Сьогодні зустрічався зі знайомою – випускницею НаУКМА. Говорили в основному про злободенні питання, про те, що хвилює сьогодні молодь, зокрема, тих, хто покинув стіні рідної Академії й прагне реалізувати свої молоді амбіції в нелегких українських реаліях.
       На моє питання, чи задоволена Олена тим, як реалізуються її плани та амбіції, яких кар’єрних успіхів вона вже досягла тощо, отримав відповідь: ситуація залишає бажати кращого. У намаганнях знайти хороше місце роботи з гідною оплатою праці пооббивала не один поріг (і це за наявності могилянського диплома!), встигла змінити кілька робіт, каже, усюди – хамство, невігластво, хабарництво, роботодавцям потрібні не спеціалісти, професіонали своєї справи, а «свої» люди – родичі, друзі, знайомі, яких, в основному, і беруть на роботу й на яких згодом працює решта команди – нещасні зацьковані трудоголіки, що зранку до ночі «пашуть» на цих зледачілих шефових підопічних. Одним словом, із працевлаштуванням молоді ситуація надзвичайно критична.
        Запитуючи про справи в особистому житті, знову почув нотки гіркого розчарування в голосі – мовляв, наречений є та житла нема й, очевидно, не буде, адже від держави допомоги молодим сім’ям не дочекаєшся, а брати кредит у наш час – це самогубство. Ось так і виходить, що ні створити сім’ю, ні мати дітей нам держава не дає. Бо ж як? Ростити дітей потрібно в нормальних, «людських» умовах – маючи своє житло, нормальну зарплатню і т.д., але за теперішніх умов тотального падіння рівня життя на все це можливості просто немає. Прикро до болю за мою знайому. Обіцяв, що, якщо зможу пройти на виборах до Ради, зроблю все можливе для винесення на порядок денний та вирішення (принаймні хоч якимось чином) цього питання, адже те, що діти – інвестиції в наше майбутнє, знає кожен, а от докласти зусиль до поліпшення їхнього життя усім зась – і нардепам, і вищим посадовцям та іншим чиновникам різних рангів та мастей.
          Отак і живемо. Тільки ж, на жаль, час не чекає, а минає дуже швидко, діти виростають, стають повноцінними громадянами суспільства. Чи ці діти, вирісши, скажуть нам «дякую»? Чи будуть колись згадувати про своє «щасливе» дитинство, сповнене недитячих проблем та бід, маминих сліз чи батькового відчаю, бідності і страждань? Чи цього заслужили наші діти? Кожен має дати собі відповідь на це питання сам. Але перш за все – наші вельмишановні посадовці, у руках яких майбутнє наших дітей і наше з вами!
Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.