Суміш страху та дурості як основний стимул для іноземних інвестицій в Україну

2 февраля 2012, 19:09
економіст
0
375

«Один із трьох вічних інстинктів — це страх, і він повинен працювати» (М.Я. Азаров)

Минулої п’ятниці Микола Янович знову вразив українське суспільство величчю та непересічністю свого фінансового генія. На тлі оголошеної нещадної боротьби з таким ганебним явищем як тіньові зарплати, толерантне ставлення глави уряду до виведення коштів з України в офшорні зони просто-таки надихає переглянути основи теорії управління державними фінансами.

            Пан Азаров, виявляється, вважає, що офшорними схемами користуються підприємці багатьох країн, а все, що виходить від нас, до нас же й повертається у вигляді інвестицій. За його ж словами, три чверті прямих іноземних інвестицій ми отримуємо з Кіпру.

            Не вдаючись до подробиць, хотілося б лише зазначити, що іноземні підприємці офшори використовують, здебільшого, для давання комусь хабарів та забезпечення себе, коханих, приємними життєвими дрібничками, як-от, на яхті поплавати, коньячку дорогого попити тощо. Якщо відтік коштів із держави в офшорні зони перевищує прийнятні межі, нормальна держава вживає відповідних заходів, важелів для цього достатньо. І для  нормальної держави ні Кіпр, ані будь-яка інша офшорна зона, просто не може бути вагомим інвестором, не те що найбільшим. Словом, роль сприятливих податкових зон в економіці України сильно гіпертрофована. І Микола Янович, скажімо так, трохи некоректно посилається на досвід «підприємців багатьох країн», але такі його прийоми давно не дивина. 

Пан Азаров сказав, що знає, як боротися з цим злом, і пожалівся, «що  у нас немає такого клімату і умов, щоб капітал сюди приходив…» . Якщо ця боротьба полягає в зниженні податку на прибуток та ПДВ, тоді точно не знає. А якщо дійсно знає, чому не бореться? І коли ж боротися, як не зараз, коли при владі згуртована команда професіоналів-однодумців, уміло розташованих по чітко вибудованій жорсткій владній вертикалі? Можна, наприклад, звільнити від оподаткування прибуток, який реінвестує підприємство, як роблять багато держав. Можна, як США, під певні зобов'язання підприємств, взагалі не оподатковувати їх прибуток. Та багато ще чого можна. Отже, хтось не дає.

Власне, про цього хтось, я й хотів поговорити. За моїми спостереженнями, цей хтось – небідні люди, які реально управляють державою, в тому числі й Микола Янович. Дуже важливою причиною інвестування українських грошей в українську економіку через офшори є страх. Страх, що їхні підприємства в Україні можуть просто відібрати, як це у нас частенько трапляється. Причому, не лестимо  собі, бояться вони не народу, а один одного. А ось коли українською фірмою володіє іноземна, тоді є надія, що вітчизняні рейдери не ризикнуть попасти під юрисдикцію міжнародного суду, де хабарі не вирішують проблему. Тому, на відміну від колег із цивілізованих країн, наші багатії володіють українськими активами через фірми-нерезиденти.

Насправді це доволі незручно, особливо для крупного бізнесу. Річ не стільки в технічних труднощах – зараз це робити доволі просто, і не в додаткових витратах – вони несуттєві. Річ у тому, як тебе сприймають твої потенційні партнери з цивілізованого світу. Згідно їхнього розуміння, якщо ти чесно ведеш бізнес, тобі нема чого по островах ховатися. Чи можете ви уявити, щоб Майкрософтом володіла фірма з Багамських островів, а Тойотою – наурійське підприємство? У нас же це норма. Ще суттєвіше те, що від ведення бізнесу "по понятіям"  занепадає економіка країни, і від цього програють усі. Навіть ті, хто думає, що виграє.

Здавалося б, наш крупний бізнес першим повинен штовхати державу до прозорих правил роботи. Невже так важко досягнути такого ж бізнес-клімату, як у Польщі чи Чехії, і відкрито співпрацювати, з ким заманеться? Але якщо зробити, як в Європі, втрачається спокуслива можливість за недорого «купувати» активи. Чи в держави, чи ще в якогось лоха. Отже, так, як є – страшно, а так, як має бути – нецікаво. І так – зле, і так – недобре. Тож краще залишимо, як воно є, принаймні, допоки на теренах України ще трапляються шматки нічийного, з їх точки зору, але привабливого бізнесу.

Напевно, десь так вони й міркують. Інакше це пояснити важко. І самі ж мучаться, бідолахи, витрачають колосальні гроші на безпеку, свою і свого бізнесу, вкладають величезні кошти у вибори (а раптом хтось не той до влади прийде), утримують нерухомість за кордоном, щоб було куди втекти в разі чого, страждають від знищення трудових та інших ресурсів держави, завозять азіатів для чорної роботи, європейців – для керівної, словом, суцільний неприємний клопіт. Я вже не кажу про те, щоб вулицею без охорони пройтись. Не позаздриш. 

Цікаво тільки, чи вони розуміють, що ця пісенька може співатись дуже довго. І якщо ти сьогодні щось дешево «купив», цілком імовірно, що завтра так само «продаси», якщо ще живим лишишся. Прецедентів уже ж було чимало. Чи це в них така сильна жага адреналіну, чи просто чогось у голові бракує? А може я перебільшую, і їх усе влаштовує? Принаймні, по телевізору вони виглядають сито і впевнено. А може вони просто не розуміють, що може бути інакше, і для них страх невід'ємна частина власного «я»? Чи це взагалі інший біологічний вид, а я тут зі своїми мірками…

Тоді, що ж, нехай страх далі працює, як учив Микола Янович, нехай вже не чіпають той Кіпр, хай працюють, як звикли. Інакше, що ж ми тоді писатимемо в графі «іноземні інвестиції»? Їй-Богу, інакше ж якось негарно вийде, Європа ж засміє.

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.