Як прибирають журналісток із політичної арени!?

13 февраля 2012, 00:18
журналист-правозащитник
0
7498
Як прибирають журналісток із політичної арени!?

Приїжджає Касяненко Наталка забігає, і кричить криком: «Поїхали, зараз тут будуть менти! Поїхали! Я стану на коліна! Пожалій себе! Пожалій дитину! Не думаєш про себе, не хочеш про себе думать?!

 


Для тих, хто про мене знає мало, або взагалі вперше чує, спробую коротко ввести в курс подій, бо далі мовчати, мабуть, вже й для самої себе небезпечно.  У 20 років я працювала у приватній газеті «Базар Медіа» сина начальника Гадяцької міліції Олександра Товстого. Провела журналістське розслідування стосовно корупції голови  Лохвицької райради, написала статтю «За ким плаче зона?», але із власником газети домовилися, і її зняли із друку.  Того ж дня я пішла з газети, але дала слово, що цей матеріал люди прочитають. Приватний підприємець із міста Лохвиці Олександр Цись дізнався про цю ситуацію, і, мабуть, пожалівши мене, передав через своїх друзів гроші на відкриття моє власної газети. Я за місяць відкриваю Полтавський обласний інформаційно-рекламний тижневик газету «Свобода слова». Беру пляшку горілки, їду до попереднього начальника, і кладу йому на стіл перший примірник із статтею, яку вони не надрукували, зверху на неї ставлю пляшку, яку він мені програв.  Газета для людей стала єдиним захистом, або й останньою інстанцією, куди можна звернутися за допомогою. Потім я вийшла заміж, народила дитину, але  не склалося, я розлучилася.

Як то кажуть на емоціях відкрила меблевий магазин і типографію. Десь було до мільйона кредиту у банках. Слава Богу, вже все погасила. Перший чоловік дуже багата людина, має завод метало-пластикових вікон, різного роду-характеру магазини, але жити у «золотій клітці», - не можу.

Гарних справ по області було зроблено дуже багато. Коли рейдери напали на Лохвицький ВАТ «Спирзавод» і люди пів року сиділи без зарплати, то я приїхала, зупинила роботу усього заводу, і вивела 700 чоловік, увесь колектив на вулицю, щоб заблокувати головну трасу області. До кінця тижня гроші виплатили  усім до одної людини, але проти мене, за блокування дороги, як ініціатора, прокурор Лохвицького району порушив справу, і за тиждень  вже й закрив.

У Гадячі, минулого року, вирішили закрити пошту, а це 200 робочих місць, і великий мінус для колишньої гетьманської столиці України. За три години, у телефонному режимі, коли вже приїхало обласне керівництво пошти, робити передачу майна, я привела до адміністрації до 1000 чоловік. Володимир Беседа голова Гадяцької адміністрації почав дзвонити до губернатора Олександра Удовіченка і кричати : «Ірма заблокувала роботу нашого апарату, які наші дії? Що нам робити?». Коли вони не повірили у мою серйозність, я привела на наступний день ще більше людей, прихав начальник обласного управління пошти Анатолій Хоменко і сказав : «Я дуже образився на Ірму Миколаївну, бо вона не вірно вказала моє ім’я на сайті «Полтавщина», але дякуючи їй, я вам залишаю вашу пошту!». На карті України, це єдиний поштовий центр, який оминула реорганізація.  Але й по цій справі проти мене прокуратура Полтавської області порушувала кримінальну справу за втручання у внутрішній процес реорганізації пошти, та не законне перебування на якихось засекречених територіях поштового приміщення. Я зібрала 8000 тисяч підписів проти реорганізації пошти, і віддала прокурору, - справа  «сама» закрилася.

Того ж  року, я у місті Гадячі балотувалася на міського голову, із семи кандидатів посіла друге місце. Якби, на той час, я погодилася увійти до Партії Регіонів то звісно, що була б, мером, але совість не дала цього зробити, та й люди б мене не зрозуміли. Ще за місяць до виборів помирає рідна сестра у 27 років через недбалість лікарів, це взагалі був удар такий, що передати словом складно.

Проходе після виборів місяць, голова Гадяцької адміністрації Володимир Беседа просить увійти до його страхової компанії «Аліко» і говорить своїм колегам «Если Ирма будет с нами, то круг в области сомкнётся». Я відмовляюся від їхньої пропозиції, і проводжу по цій страховій компанії журналістське розслідування. Знайшла чоловіка, жителя міста Гадяча Рахно Віталія, який продав усе своє майно, і вклав у цю компанію, йому обіцяли, що з часом дадуть великі кошти, він і себе застрахував, але чоловік загинув в автокатастрофі, і рідня обіцяних 100 тисяч, так і не отримала. Але річ не в грошах, та й життя людини не можна із цим мусором порівняти. Річ у тім, що шляхом примусу, усіх страхують, і від цієї піраміди не зміг втекти жоден керівник району. Система така, ти платиш десять років поспіль по 5 тисяч гривень, а потім тобі обіцяють дати 200 тисяч, або, якщо ти загинув то «відразу».  Коли Володимир Беседа дізнався, що я готую цей матеріал, арештовують людину із якою я мала певні стосунки, не буду брехати, тому пишу як є, рано чи пізно воно вилізе. Тож, арештовують дуже дорогу для мене людину Репецького Євгена, який побив п’ятьох міліціонерів за розповсюдження наркотиків, але його навіть не за це відправляють в СІЗО, а за крадіжку конденсату, до якої він абсолютно не має ніякого відношення. Він ніколи не дивився в зуби жодному чиновнику, жодному політикові, завжди був у гарній формі, і таких людей, як він, мабуть, вже й не буде.  У мене почалася паніка, я продаю магазин, тобто весь товар, що в ньому знаходиться, віддаю під заставу свій автомобіль, проплачую усім кому можна, і кому не можна, але нічого не можу вдіяти, гроші летять, а результат - нуль.

7 серпня, дзвінок, дзвонить один чоловік, говорить, що зі мною хочуть зустрітися, погоджуюся на зустріч, приїжджає  Юрій, це такий собі маленький ахметов при партії Регіонів, і говорить :«Володимир Беседа дасть грошей стільки ти скажеш, завтра привезу 15 тисяч доларів, не пиши про страхову компанію. Або можемо обміняти на Репецького, у нас гарні стосунки із генералом ».  Я не дала відповіді у перший день, але сказала, що подумаю стосовно Репецького.  Передаю цю інформацію Репецькому, він категорично відмовився від цього обміну. Я й знала що він так скаже, бо це дуже вольова людина.

Все так навалилося відразу, що не знала куди бігти. Стаття  вийшла, Беседа планував балотуватися до ВР, але його рейтинг впав так після цієї статті, що вже ніякі гроші повернути минулого не зможуть. Його кандидатуру не погоджують від партії Регіонів, замість нього погодили начальника КРУ у Полтавській області Кривошея. Я також вирішую для себе балотуватися у цьому ж окрузі, газета проводить опитування по усім кандидатам і мій рейтинг засвітив майже 70 відсотків, коли у них по 7-10 відсотків.

Знову забігаю на перед, бо усього написати звісно що не можна. Доки намагаюся врятувати Євгена, мені розповідають про дівчинку Вікторію Санжарівець, яка сидіть у тому ж СІЗО, на неї також повісили вбивство афганця. Звертаюся до усіх інстанцій, але нічого не вдається, відбуваю усі суди, одна лишень поїздка 500 гривень. Євгеній Захаров Харківський правозахисник слова Богу профінансував адвоката. Підключаю телебачення, знущання над дитиною показують по усіх каналах, організовую біля ГПУ мітинг, до справи долучається депутат ВР Володимир Стретович, і дівчинку відпускають на волю, а головного міліціонера по Полтавській області Олександра Рудяка звільняють. Через певних знайомих мені передають, що він мені цього, так просто, не подарує. Я змовчала! Продовжую працювати, але грошей стає все менше і менше, бізнес тримається на плаву, мене помічає приватний підприємець із Миргорода, який запропонував свою фінансову підтримку, але попросив, щоб я його врятувала від рейдерів, які забирають його семикілометровий ставок. За тиждень, прокуратура Миргорода перекинула верх дном його минуле, і порушила кримінальну справу за бійку, про яку важко комусь і пригадати. Потім він їде до мене на зустріч, щоб сказати про те що відбувається, і біля кафе, хтось влазить в його автомобіль і викрадає барсетку із десятьма тисячами гривень та документами. Я терміново везу його до Стретовича, депутат бере справу під свій контроль.

Цього ж дня я зустрічаюся із своїми друзями в готелі «Україна» у місті Києві, і пропоную організувати «Рух простих людей на Межигір’я» про все це викладаю в Інтернеті, люди підтримують.

Але і це ще не все, щоб повалити режим Януковича, я роздала 1000 дисків «Фильм про Януковыча». І це не через те, що ви усі думаєте П-І-А-Р, а через те, що вже жодна нормальна людина не може жити в державі, яка небезпечна для їхньої дитини.  

І зараз, я все ж таки напишу те, чого дуже не хотіла писати, щоб не зіпсувати власний авторитет, але мушу написати, бо може статися біда.

Два місяці тому, до мене телефонує попередній голова Гадяцької адміністрації Ірина Гулей, і говорить: «Ірма, я не хотіла тобі говорити, але тебе хочуть посадити. Міліція запускає слух, що тобі підкинули наркотики!!! Не будь дурною, тікай, ти знаєш, як моєму братові підкинули не гірше за мене! Тікай, Богом молю…». Сказати чесно, я не повірила. Через годину телефонує сусідка по магазинах Жилізняк Марія: «Ірмо Миколаївно у вас все добре?... Мені сказали, що вам підкинули наркотики у квартиру». Я насторожилась. Наступного дня до мене телефонує заслужений громадянин міста Гадяча депутат міської ради Олексій Клочан «Ірма, вони не дадуть тобі прийняти участь у виборах, пошануй мій досвід, вони тебе, або вб’ють, або посадять!!! Гарний політик-мертвий політик!!!А ти гарний!!! Я тебе прошу, подумай про себе! У тебе немає такої охорони як у Юлі!!! Тебе вб’ють і не замітять! Ніхто і не згадає про тебе! ». 

І про те, що мене начебто посадили, почала гудіти уся Полтавська область, журналісти, правозахисники, прості люди - обривали телефон, але я не могла зрозуміти звідки пішла така інформація. Світлана Гейко журналістка «Полтавської думки», навіть  валізи зібрала, щоб їхати до мене у СІЗО, бо у мене був вимкнутий телефон. Я просила усіх журналістів не піднімати публічно цієї теми, бо боялася, що людина, яка мене не знає, може подумати, що я маю зв'язок із наркотиками.

Але є і думка про те, що це просто спрацювала на користь мене невдала політехнологія, бо я не сказала основного. 16 січня я була у Києві і два політологи, які видвигають свого мажора в тому окрузі де і я балотуватимуся (якщо ж не посадять),  запропонували мені 100 тисяч доларів. Це гроші за те, що я не буду цього року балотуватися до ВР,  увійду в їхню партію і своїм авторитетом та газетою підтримаю їхнього кандидата. Я тиждень думала, мені дуже хотілося взяти гроші, вже й друзям сказала, що візьму гроші, але коли дійшло до діла, то не змогла, жаль стало своєї праці, і своє фамілії.

Учора ж, я спокійно пишу у Фейсбуці, хоча не дуже спокійно, бо подзвонила мама і сказала, що дуже поганий сон бачила, а потім ще й сестра добавила, що також бачила ще страшніший. Я трішки до снів прислухаюсь,  бо у нашої родини вони, не підводять. Я вже не знаю стільки то було часу, чи вісім вечора, не знаю. Дзвонить до мене депутат від партії ВО «Батьківщина» Наталка Касяненко

-         Ти де?

-         На квартирі!

-         Де дитина?

-         Біля мене, що знову сталося?

-         Забирай дитину, і їдь до мене!!!!

-         Слухай, ви знову панікуєте!

-         Ні! Ні! Ірма!!! Це не паніка!!! Я зараз приїду!

Приїжджає Касяненко Наталка забігає, і кричить криком: «Поїхали, зараз тут будуть менти! Поїхали, я стану на коліна, пожалій себе, пожалій дитину! Не думаєш про себе, не хочеш про себе думать, подумай про дитину!». Дитина починає плакати : «Мама поїхали, мама поїхали, мама поїхали !!!»

-         Та що сталося? Не панікуй, у тебе паніка, мені вже два місяці обіцяють наркотики підкинути, по вашим слухам я вже два місяці в СІЗО!!!

-         Не віриш, на трубку! Балакай!

-         Ало!

-         Ірма, це Леся

(Леся це жінка, яка працює на міліцію, підкидає наркотики, підсовує хабарі в основному за земельні ділянки сільським головам, якщо бути чесною, то ми із нею великі вороги, але за щось вона мене, мабуть, поважає, але це окрема тема.)

- Я зрозуміла! Зараз їду!

Я швидко збираю речі, ми при сусідах самі опечатуємо квартиру і тікаємо. Ось і вся історія.

По дорозі, я набираю до свого товариша Віталія Манька, кажу що сталося, він добу не спав, і мабуть й досі людина не спить,  шукає тих, хто мені допоможе. Він на ноги підняв мало не увесь світ.

 Зранку подзвонила  Олександра Кужель, хоча я не думала, що вона кинеться на порятунок, бо по відношенню до неї, я, свого часу, повела себе не дуже гарно.  

Можливо і з помилками написала, але написала, все, що думала, бо не знаю, що буде далі. За себе не хвилююся, а дитини жалко.

Ірма Крат 

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.