Президент лається і прикриває українське тіло. Тіло істерить

20 февраля 2012, 00:34
политолог
0
1696
Президент лається і прикриває українське тіло.  Тіло істерить

Про цензуру в университеті: де межа між захистом моралі та дослідницькою свободою?

Не кожній мистецькій виставці в Україні щастить так,  як пощастило “Українському тілу” – експозиції Центру візуальної культури Києво-Могилянської академії, яку особисто закрив президент університету Сергій Квіт. Тепер про відверті експонати заговорили медіа і загуділи соціальні мережі. Короче кажучи, найпотужнішим твором виставки став імпровізований перформанс під назвою “Президент лається і прикриває українське тіло.  Тіло істерить”.     

 Але, залишивши за дужкою мистецькі суперечки, давайте подумаємо, чому подібний конфлікт взагалі став можливим, і що це може означати для розвитку вільного та якісного дослідницького та культурного університетського середовища в Україні? 

Для початку, хочеться зазначити, що пряме втручання адміністрації  університету в роботу дослідників  трапляється не лише в Україні чи на пост-радянському просторі, але й на Заході. До прикладу, нещодавно в Майамському університеті в Сполучених Штатах адміністрація завадила одному з викладачів запросити на лекцію з релігієзнавства лідера радикальної релігійної секти, яка закликала вірян боротися проти гомосексуалів.  Викладач запрошував лідера секти не заради пропоганди його релігійної позиції, а, скоріше, у якості обєкту дослідження. Однак, адміністрація університету вирішила, що в цьому випадку дослідницька свобода викладача та його студентів має бути обмежена з огляду на корпоративну культуру закладу – а саме поваги до людей будь-якої раси,  гендеру чи сексуальних практик.

Який результат такого вчинку адміністрації? З одного боку, було надіслано не найкрайщий сигнал тим дослідникам, які потенційно хотіли б вивчати радикальні релігійні рухи в цьому університеті, - адже їм просто можуть не дозволити використовувати ті методи чи обирати ті об’єкти дослідження, які вони вважали б за потрібне. Однак, з іншого боку, університет зберіг імідж спільноти, в якій комфортно почуваються представники різних меншин. Чи правильно вчинили керівники американського вишу? Що має бути пріоритетом для універиситету: свобода дослідження чи комфорт меншин в університетській спільноті та підтримка певного іміджу?

На мою думку, однозначної відповіді на це питання немає: суспільству потрібні як вільні дослідження, так і можливість для кожної людини навчатися та працювати в комфортній атмосфері. Як же тоді така дилема може бути вирішена? 

Існує декілька варіантів. Перший – суспільство за допомогою держави (наприклад, законодавчо) раз і на завжди робить вибір у той чи інший бік. У результаті ми можемо отримати або щось на кшталт сталінського Радянського союзу, де генетика була наукою експлуататорів та імпераілістів, або ж – гітлерівську Німеччину з її необмеженою свободою досліджень над людьми. Звичайно, існують і проміжні варіанти – як-то українська комісія з захисту суспільної моралі, закон про вищу освіту, або міністерства імені табачників. Не знаю як вам, а мені ні радикальні, ні проміжні варіанти не надто до вподоби.

Є інший варіант: рішення у кожній окремій ситуації покладається на розсуд кожного конкретного університету. Тоді частина навчальних закладів створять належні умови дослідникам “чутливих” предметів (таких, як порнографія, анти-гомосексуальні сентименти тощо), а інші сформують більш комфортне середовище, наприклад, для більш консервативних студентів та викладачів. У результаті, свобода дослідження мирно співіснує з повагою до релігійних чи будь-яких інших почуттів окремих людей. Адже, наприклад, якщо для реаілізації Вашого дослідницького потенціалу для тебе важливо мати можливість вільно використовувати будь-які образи, включно з оголеними статевими органами, Ви можете просто обрати навчання в університеті, ректор якого не має певних релігійних чи естетичних поглядів.

Може, це якраз те, що й сталося в Могилянці, і організаторам та авторам виставки “Українське тіло” просто треба гримнути дверима і піти до іншого університету? На жаль, ситуація в Могилянці докорінно відрізняється від такого ідеального сценарію. Національний університет “Києво-Могилянська академія” фінансується за кошти платників подактів. Тобто, кожен з нас, незалежно від релігійних чи мистецьких поглядів, був змушений фінансувати експозицію “Українське тіло”. А з іншого боку, коли виставку закрили, її ображені автори та їх прихильники, продовжують фінансувати заробітну платню своїм “цензорам” – так само, як і діяльність комісії ії захисту суспільної моралі... 

Що ж робити? Чому право митця має переважити над правом батьків захистити своїх неповнолітніх дітей від образів, що можуть згубно вплинути на їхню психіку? З іншого боку, чому релігія чи естетичний смак одних людей має стати на заваді вільній творчості інших? Як показує світовий досвід, вихід з цієї дилеми – це відмова від державного примусу проти жодної із сторін; за тією ж самою логікою, за якою держава не має фінансувати церкву. Власники приватних галерей у всьому світі вільно вирішують, які експозиції демонструвати, і ніхто не звинувачує їх в цензурі, або ж (у вільних суспільствах) - у порушенні “суспільної моралі”...  Звичайно, у випадку України це зачіпає набагато складнішу ситуацію із давно перезрілою необхідністю реформи системи вищої освіти, однак випадок з “Українським тілом” – чудовий привід замислитися, чому найкращі університети світу фінансуються не на кошти платників податків.
Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.