Руслан КОЦАБА: Треба позбуватися хрунівства в собі

29 февраля 2012, 16:20
історик, юрист
0
479
Руслан КОЦАБА: Треба позбуватися хрунівства в собі

Потепліло... Подекуди з брудним снігом вже сходить і брудний асфальт... Перехожі кумедно гепаються на підталому льоду і щиро матюкаються, перескакуючи величезні калюжі хронічно неприбраного Франківськ



Потепліло... Подекуди з брудним снігом вже сходить і брудний асфальт... Перехожі кумедно гепаються на підталому льоду і щиро матюкаються, перескакуючи величезні калюжі хронічно неприбраного Франківська. У передчутті весни шизофреніки готуються до сезонного загострення, а політики - до наступної серії лохотрону під назвою «Вибори-2012»... На цьому лірику завершуємо - і до справи.

Суть справи відома: у відповідь на моє оцінне твердження про Олександра Сича («ГК» №6 від 9.02.2012), знаного в обласній раді історика, невгамовного дослідника епістолярної спадщини Степана Ленкавського, з'явилася ду-у-у-уже велика його стаття («ГК» №7 від 16.02.2012). Пасувало би без образ відповісти найвищому посадовцеві Прикарпаття, хоч я й зайнятий ділом і кожну хвилину шаную. Не вмію писати так стерильно і сухо, як згаданий теоретик українського сучасного націоналізму (далі - укрсучнаціоналізму), але відповім щиро і, як завжди, делікатно й цнотливо - тому звиняйте! Як казав колись Степан Бандера, "правда - це дорога, якою людська душа прямує до Бога". І ще: старанно оминатиму словосполучення "ВО "Свобода", бо маю багато приятелів у цій наймоднішій сьогодні в Галичині політсилі.

Отже, не переконав Ти мене, Олександре, хоча, зізнаюся, заінтригував, яким чином Тобі вдалося уникнути партійної приналежності, керуючи виборчими штабами та виборчими фондами стількох політичних сил. Але загалом, я приємно вражений Твоїм розгорнутим автопортретом на 7000 друкованих знаків, починаючи аж із 1993-го року. Тішуся, що саме я до цього Тебе спонукав.

А чи пригадуєш, Олександре, скільки часу, коштів і зусиль потратила наша, спільна тоді, команда у 2005-2007 роках (особливо на мерську кампанію 2006-го), щоби зробити із Тебе, непримітного штабіста, публічну особу? Хіба нам це тоді не вдалося? Добре, якщо Ти це все ще пам'ятаєш та цінуєш. Особливо спільну продуктивну працю у тодішньому «Громадському Форумі». Чи те, як я організовував у 2006-му в Києві таку тоді потрібну Тобі фотосесію з Віталієм Кличком... Приємно пригадати, що недаремно я так старався у 2007-му, аби познайомити Тебе з Олегом Тягнибоком та активом тоді ще малорейтингової «Свободи». Зараз завдяки Твоїм і Романа Онуфріїва зусиллям ви є партією влади в Івано-Франківську та області. Зрозуміло, правда, що цього року Тобі несолодко доведеться - змагатися із своїм колишнім спонсором Юрієм Солов'єм, найрейтинговішим по Франківському округу кандидатом до Верховної Ради... Але все минає, і це мине: включай частіше своє критичне мислення, це ще нікому не завадило.

Отже, Олександре! Ми з Тобою - досвідчені політики і не можемо дозволити собі ображено копилити губи. У нас із Тобою було насичене й бурхливе політичне минуле - спільне минуле, і знаємо ми один одного цілком добре. Тому обійдемося без манірності. Кажеш, я фатально помилився у своїй оцінці Твоєї поважної персони?

А й справді, хіба може бути хрунем високоідейний український сучасний націоналіст?

Особливо, коли він зранку сідає у службовий німецько-націоналістичний «Мерседес» престижного класу і рушає на працю до розкішного теплого кабінету установи, яка нічого не вирішує, лише плодить численні політзаяви «за чи проти когось». Бо ж заяви, яких ніхто не читає (може, це й на краще), плодити набагато легше, аніж, маючи всю повноту муніципальної влади, зробити нарешті достойні дороги та належну інфраструктуру на «писанково-вишиванковому» Прикарпатті. Чи знайти кошти і впровадити на рівні області окрему перспективну навчальну програму, поки там, у столиці, всякі табачники збиткуються над українськістю. Чи монолітною високонаціоналістичною більшістю у високопатріотичній обласній раді відстояти призначення свого місцевого і достойного патріота на посаду ректора найбільшого на Прикарпатті ВНЗ... Хіба Твій багаторічний досвід колишнього начальника управління освіти ОДА чи заступника міського голови тут не знадобився б?

А й справді, ну який там хрунізм? Їздить собі чоловік краєм, отримує найвищу, як і належить найвищій посадовій особі області, зарплатню, трішечки підробляє викладацькою діяльністю, відкриває майже щодня меморіальні дошки чи меморіальні камені у загиджених озлоблених селах і містечках Франківщини, свічечки-віночки ставить і стрічечки перерізує під прицілом фото- і відеокамер з нагоди чергових пам'ятних дат, екзальтовано розповідає про високодуховних краян і найбільшу кількість пам'ятників Тарасові Шевченку на душу населення, насолоджується «обміном досвіду» у міжнародних відрядженнях, презентує чергові книги про укрсучнаціоналізм і укрсучнаціоналістів... Не нудьгує, одним словом. Але чомусь при цьому його шалена активність ну ніяк не заважає центральній владі збиткуватися над краянами...

«Команда молодості», 2007 р.: Руслан Коцаба, Юрій Соловей, Руслан Марцінків, Олександр Сич, Петро Шкутяк, Мар’ян Вагилевич, Роман Онуфріїв.

Тому згадав я Тебе в інтерв'ю, як звичайний приклад пристосуванства і угодовництва, але із специфічно-западенським, гостро-націоналістичним ухилом. До речі, термін «хрунь» - це трохи таке політичне ретро, я частіше користуюся сучаснішою категорією - «рагуль». Рагуль - це такий модернізований, технологічніший і цинічніший різновид класичного хруня. Ти можеш думати про себе якось інакше - і я ліберально шаную це Твоє право! Але моя думка: хворе на рагулізм галиЧванство не може собі обрати очільником не рагуля! Бо свій до свого по своє! Всі ми є рагулями певною мірою, бо всі ми родом із совкового минулого. Просто позбавляємося внутрішнього рагулізму із різною інтенсивністю та успіхами.

І раджу Тобі не реагувати так гостро на невибагливі оцінні судження звичайного тележурналіста. Ми з Тобою не рівня, та й різні у нас формати. Ти змушений чималим коштом місцевого бюджету «підсолоджувати» збідованим та окраденим мешканцям «писанкового» Прикарпаття їхнє розчарування від чергового вибору, а я, теж із любові до цих упосліджених краян, - знімати для свого телеканалу критичні, часом скандальні репортажі про те, як із криком «Слава Україні!» місцеві хруні-рагулі обкрадають нас, обсівши «владне корито». Словом, кожен з нас робить свою роботу. Зрештою, я є занадто дрібною для Тебе мішенню. Ти себе попускаєш, нападаючи на мене. Та й часу Твого робочого шкода, і грошей платників податків.

Краще давай потроху позбуватися того, що так влучно ще в часи безсмертного Каменяра називали хрунівством.
Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.