Як в Чернігові пияцтво пропагували.

1 марта 2012, 21:31
інженер-електрик, директор ТОВ Ромсерг
0
456
Як в Чернігові пияцтво пропагували.

Вміти веселитись.

       Кляті морози паралізували мислення і діяльність. Іноді так заспишся, що прокидаєшся – і не можеш зрозуміти, день то чи ніч.

       Нарешті весняна капіж показала, що потрібно підніматись і щось ворушити. А ще про це заявив мій котяра – раптом він зник на три дні. Шукати дарма, з’явився він сам, падлюка, сидячи на паркані. Зовні цілий, тільки нижня губа розірвана. У чесному бою, каже, послизнувся…І м’явкає, ніби ми не бачились цілий рік.

       Якось у вихідний день згадалося нам про свято Масляної. По телебаченню про нього багато говорили та показували. І танцювали, і млинці пекли на пекучому морозі. У Вишгороді жіночки непогано так святкували, що нашого президента також затягли у запальний танець. І довелось йому дати кругаля, народ повеселити. Подивились ми - ось чогось і нам захотілося.

        Благо, є інтернет. Ліземо, шукаємо, знаходимо. Збираємось і їдемо до Чернігова розігнати кровушку, на людей подивитись, та себе показати. Яка радість – ми в історичному центрі Чернігова. Але, ба! Дивина. Жодного оголошення про свято немає, хоча можна було б місто засипати оголошеннями про народне гуляння. Шукаю парковку (благо, в Чернігові з цим проблем немає) і ставлю машину під знаком. Скажу пошепки – перед будівлею райдержадміністрації.

     І ось… Чернігівський центральний міський парк. В очікуванні свята ми розглядаємо  курча, мамонтеня, бегемотика. Багато драконів і дракончиків різних мастей. Зі снігу  наліпили. Дітки зі шкіл працювали, цілими класами втоптували той сніг, але все якось штучно. Нехай вони не образяться на мене, не їхня це провина. Але хотілося побачити снігову фортецю: одна ватага обороняє, інша намагається  захопити, сніжки, веселощі. Не побачили ми і традиційного стовпа з призами на маківці. Що просто лізло в очі - то велика кількість наметів та лотків від підприємств громадського харчування. Ми не зрозуміли, на що потрапили: на святкування Дня шашлика, чи на святкування нашої Масляної?

Де ж те опудало Зими-матінки, яка вимучила людей тріскучими морозяками, дошкуляла-таки до самих п’ят? Її треба випровадити, закликати Яр-сонце.

Фігури – були: євроряба - була, футбольна тематика: м’ячі, емблема євро 2012 – були. А головних персонажів – не було… Де Снігова королева? А де Зима? Де білий ведмідь, що бродить засніженими полями?

          А далі – святкова програма. В основному, виступали школярі, співали естрадних пісень, більшість – російською чи англійською мовою, і ніякої згадки про весну чи Масляну. Симпатична дівчинка так старанно виводила: «Осєнью в дождлівий сєрий дєнь проскакал по городу олєнь…», і відразу так сіро стало на душі, ніби не весну в Україні ми прийшли клечати, а осінь в тундрі…Де логіка? Як ми святкуємо, так і проживаємо своє життя. Хтось сказав – як зустрінеш новий рік, так і проведеш. Ні, все починається з народних святкувань. Не з притягнутого за вуха нового року, запровадженого кривавим Петром з уже остогидлим дешевим шампанським, олів’є та тортом «Наполеон».

         Подумалося: а чому б не запросити фольклорні колективи з сіл, райцентрів – хай виступлять, поділяться своєю творчістю, вони ж таки існують, аматори збираються в селах, в клубах та будинках культури…

           Хоча українські пісні звучали. У запису. Погрілись, самотньо потанцювавши під пильним поглядом натовпу – вони, бідні не знають, що треба веселитися з танцями та піснями. До нас приєдналося ще двійко старших людей – і все. А в наших пращурів святкування було можливістю виявлення спільноти, спільних бажань, що виражалося в спільному дійстві, а це було основою суспільного життя.

       Де ж вона, та спадкоємність поколінь? Народ пасивний. Поводити хоровод не затягнеш, танцювати не хочуть. Проте активно купують шашлики та млинці (які, до речі, не на місці печуть, а загортають в заготовки начинку і розігрівають в мікрохвильовках). Дуже багато споживають оковитої та пива. Був один казан з кулішем, всім захотілося того кулешику, а багатьом не вистачило…

         Як проводяться такі свята в Києві? Один-два міліціонери – і порядок забезпечений. А тут беркутів нагнали, а міліції - більше, ніж людей, бо заздалегідь знали, що п’яний народ буде гульбенити. З боку дивишся на це - воно дуже кидається у вічі: або це робиться заплановано, або це організаційна недоробка.

А для чого на задньому плані сцени велика реклама «Чернігівського»? Ну, лізете ви до нас через телебачення, через інтернет, журнали, газети, невже не обійдемося хоч один день без вашого пійла? А ще складається думка, що влада хоче від народу мати все до останнього: спочатку напоїти паленою горілкою, а хто переступить грані дозволеного – мати ще й за порушення порядку.

       Давайте вже відриватися від совкової дурості. Вам не завадило б знати, що існують інші способи організації народних гулянь, яскраві, веселі і…безалкогольні. Дивує, що ніхто з працівників культури не запропонував святкування Масляної без алкоголю. Але це окрема стаття «розборок».

       Як же працюють наші культурні служби?

       Людина при совєтах знала – досить прийти на площу, на «парад», а там за неї все зроблено. Прийшли на демонстрацію - одному дали прапор, другому – плакат, третьому – кульку, і ніхто не задумувався, що на тому плакаті написано, чий прапор він несе і чий портрет він піднімає. Ініціатива і самостійна діяльність жорстко придушувались. Ти-коліщатко та гвинтик.

Народ змілів від культурної безграмотності і незнання законів, справжніх традицій і свого коріння. Дуже образливо, що низько впала культура. Бідні художники, які особисто стояли, мерзли, виставляючи свої роботи, продавали їх за безцінь, але перед тим як їх запрошувати, треба було попередити, що люди сюди прийшли поїсти, а не доторкнутися до прекрасного та збагатити свій внутрішній світ. Шкода, народ так і шукає своє щастя у набиванні шлунка та неробстві. Але ж іншої програми їм ніхто не запропонував!!!

         О, одразу летять каміння у служби, які повинні займатися окультуренням народу. І що ми маємо? Фінансування відсутнє, фахівці роз’їхались, а ті що залишились – дискваліфікувались у боротьби за виживання.

          Казати, що люди самі винні в повальному п’янстві – це наклеп на мешканців, але те, що належні організації, які створені, щоб формувати ідейні та національні погляди – не працюють, - це факт. Згадується влучна думка, що пролунала у «Свободі слова» – коли створюється міністерство якоїсь галузі – галузь перестає працювати.

        Скажете – немає коштів на організацію? А що, мандрівні українські кобзарі чекали на якісь кошти? Вони ходили і будили громадську думку, розвивали народну свідомість. Бо інакше жити не могли!!! Це було смислом їхнього життя. За те і були знищені.

       Спасибі Раїсі Решетнюк, її гурт добре виступив, прикрасив сірість свята.

Але шановна Раїсо, невже ви перед своїми дітьми та онуками так само показуєте, як треба споживати алкоголь, знаючи дитячу здатність і природне прагнення до копіювання? Два роки тому газета «Високий вал» вже писала про те, що на сцені п’ють горілку, пропагуючи пияцтво. Але з року в рік все повторюється, і це вже прояв тої впертості, що коли кажуть стрижене, а я кажу кошене. А може, вам це зверху наказали робити?

        Та грець з ними, з тими організаціями, артистами. Врешті-решт розберуться, а народ забуде, тим більше і забувати нічого, бо не знали добрих 90% присутніх взагалі, для чого туди прийшли.

           Розчаровані, ми поїхали до книжкового магазину «Інтермецо». Для його відкриття засновник заклав свій будинок. Господар показав буклет з банерами десятків організацій, які є партнерами магазину, і це дає можливість триматися на плаву. Видно, що господар читає правильні книжки, бо в нього все виходить.

          Добре, коли в тебе бурлить жага до знань, відкриття нового, спілкування з цікавими людьми. А коли все це відсутнє? Тоді людина духовно мертва. Так отож. Вона і не жила. В нашому випадку – люди і не народжувались до таких свят. Що воно таке? Коструб, Колодій, Масляна (а насправді - Сиропусна), млинці для чогось печуть. А чому не котлети, це смачно і ситно, з вінегретиком. Еге!

       З самого початку я недарма почав зі сплячки. Так, людина, виявляється, як і ведмідь, впадає також у зимову сплячку. Сповільнюється внутрішній обмін речовин, деякі кажуть: щось я загальмований. Та ні, дорогенький, все в тебе нормально, це в тебе включився економний режим – організм переходить на зимове паливо. Тому деякі й і дивуються. «Слухай, - каже, - їм одну капусту, огірки солені та помідорчики квашені». Хто з худобою порається - ще й сальцем підживлюються. Їм треба калорії, в мороз тілу потрібно підтримувати температуру. А ось тих, хто із компом порпається, сало запхати в себе ніколи не змусиш. Так ось. У наших пращурів-то компа не було, та й годинників не носили. Все за сонцем та за місяцем. От і збирались на святкування, вірніше, на спілкування з природою і з ближніми. Повилазили із хат, треба, думають, сходити, бо вже забув, як люди виглядають. І йдуть. А щоб згадати, яке воно, сонечко (бо незабаром почне припікати), смажили млинці, за формою схожі на сонце. Слухали внутрішню енергію і за її покликом йшли. Кликали весну, палили опудало зими, водили хороводи, лазили на стовпи, будували, а потім захоплювали снігове містечко. Хлопці показували свою спритність та силу, а дівчата у хороводах та танцях хизувались своїми принадами. Усім було весело та цікаво. Весь народ веселився. Хто не міг співати чи танцювати, той майстрував або малював. І не було самотніх та п’яниць. Бо соромно по селу ходити. Або одружать, або засміють.

       Зараз купа жінок, які зголодніли за чоловічою природною силою. Не спаплюженою депресіями, дешевим пивом та смердючим тютюном. Вона, бідна, і сама  не знає, чому страждає, перебуваючи у шлюбі  з пивним черевцем. Воно, черевце, відвисає разом із нижчим органом між ногами. А що? Я демографічний обов’язок виконав, – каже він. А мені що?, – відповідає вона, - тепер іти  шукати того здорового уважного чолов’ягу, який ночував під моїм балконом, добиваючись моєї руки? І шукають, і знаходять. І доводять, що закони природи, як і закони стихії – непереможні.

     Знаєте – це дуже важливо - розібратися в собі. Можливо, заради цього варто покинути ненависну роботу, витратити останні гроші на важливу книжку. Покинути все, але ж - таки відвідати той театр. Хоч і проспати пів дії, але зануритися в ту атмосферу, де народжується людина. Та людина, яка світиться щастям і дарує неземне тепло.  

 

 

 

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.