Нинішній Конституційний Суд як інструмент русифікації

3 марта 2012, 14:00
Юрист, Правовед
0
398
Нинішній Конституційний Суд як інструмент русифікації

Немає коментарів

Репутація Конституційного Суду України як об’єктивного, високопрофесійного, незалежного органу серйозно похитнулася після недавнього рішення щодо конституційності частин четвертої і п’ятої статті 12 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (№ 17-рп/2011 від 13.12.2011 р.), згідно з якими допускається використання в судах, поряд з державною, регіональних мов або мов меншин. 

Цим рішенням єдиний орган конституційної юрисдикції в Україні вчинив замах на своє попереднє рішення (так звана справа про застосування української мови, № 10-рп/99 від 14.12.1999 р.), а також на національну безпеку. Відповідно до статті 6 Закону України «Про основи національної безпеки» (№ 964–ІV від 19.06.2003 р.) одним із пріоритетів національних інтересів України є забезпечення розвитку і функціонування української мови як державної в усіх сферах суспільного життя на всій території України.
     
Закон України «Про судоустрій і статус суддів»

Проект цього закону 31 травня 2010 року вніс Віктор Янукович. Провладна більшість дуже поспішала. Особливо старався відомий в Україні і на теренах СНД «підрахуй», голова Комітету з питань правосуддя Сергій Ківалов, в комітеті якого президентський законопроект оперативно препарували. Там, зокрема, доповнили статтю 12: «4.У судах, поряд з державною, можуть використовуватися регіональні мови або мови меншин відповідно до Закону України «Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин» в порядку, встановленому процесуальним законом. 5.Використання в судочинстві регіональних мов або мов меншин гарантується державою та забезпечується за рахунок коштів Державного бюджету України». І вже через три (!) дні кількасот сторінковий документ був прийнятий за основу. В опозиції було сподівання на друге читання, яке відбулося 7 липня 2010 року, але з-понад тисяча семисот пропозицій переважну кількість не врахували.

Не вдалося представникам опозиційних фракцій поставити на голосування проект постанови про направлення законопроекту до Венеціанської комісії. Не зважив головний парламентар Володимир Литвин і на порушення Регламенту Верховної Ради України, всупереч якому були внесені поправки до 50 статей, які не були предметом розгляду в першому читанні. Не дослухались і до аргументів голови Верховного Суду України Василя Онопенка, який у своєму виступі перед початком розгляду законопроекту в другому читанні сказав, що близько 20 положень цього проекту прямо суперечать Конституції України: «Спробуйте пригадати, – апелював він до народних депутатів, – коли востаннє до законопроекту, який вноситься на друге читання, було 25 сторінок зауважень Головного юридичного управління… Ключові положення цього проекту не відповідають міжнародним стандартам Ради Європи, яка закликає українську владу утриматися від остаточного схвалення законопроекту до отримання остаточних висновків Венеціанської комісії».

Звернення до Конституційного Суду України

У своєму конституційному поданні 54 народні депутати України від двох опозиційних фракцій охарактеризували положення частин четвертої і п’ятої статті 12 згаданого закону як такі, що суперечать частині другій статті 8 та частині першій статті 10 Конституції України.

Мабуть, народні депутати не сподівалися, що рішення, яке ухвалив Конституційний Суд України 13 грудня 2011 року, «розверне» їхнє подання на 180 градусів. Хоча на що було сподіватися після того, як цей важливий орган 12 липня минулого року очолив уродженець Макіївки Донецької області Анатолій Головін. Заради справедливости варто підкреслити, що це рішення було далеко не одностайним. Із 18 суддів четверо висловили окрему думку.

Окремі думки

Судді Конституційного Суду України Дмитро Лилак, Петро Стецюк, Володимир Кампо і Віктор Шишкін не погодилися з ухваленим рішенням і звернули увагу на те, що воно є юридично нечистим, змішує поняття мов меншин та мов національних меншин і зменшує роль української мови всупереч Конституції України.

На думку Дмитра Лилака, будь-яке обмеження статусу української мови (а саме це випливає з рішення) руйнує конституційний лад держави і суперечить національним інтересам України. «Термін «регіональні мови», – зазначає він, – не є конституційно-правовою категорією, адже такі мови фактично не існують на території України». Рішення Конституційного Суду України, на переконання судді Лилака, не тільки створило колізію між законом «Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин», самою Хартією і законом «Про судоустрій і статус суддів», а й призвело до внутрішнього протиріччя між положеннями статті 12 цього закону. Так, частина третя цієї статті, всупереч двом наступним частинам, визначає, що суди використовують державну мову та гарантують право громадян на використання ними в судовому процесі рідної мови або мови, якою вони володіють. Тобто право на використання в процесі судочинства мов меншин належить не судам, а громадянам – учасникам судового процесу. Зазначене узгоджується із Рішенням Конституційного Суду України від 22.04.2008 р. № 8-рп/2008 (справа про мову судочинства).

Інший суддя Конституційного Суду України Віктор Шишкін наголошує на тому, що положення статті 10 основного закону («Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України») міститься в розділі І «Загальні засади», які «встановлюють стрижневі елементи суспільного ладу Українського народу і конституційного устрою Української держави, тобто доктринальні положення державотворення». Тому рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року він вважає не лише замахом на мову титульної нації, але й на державний устрій України: «Змінювання меж функціонування державної мови є змінюванням конституційного ладу України, а це право згідно з частиною третьою статті 5 Конституції України належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органом або посадовими особами».

Крім того, Віктор Шишкін зазначає, що термін «регіональні мови» незрозумілий для правозастосування: «Що це означає практично в Україні, які мови можна назвати цим терміном, не змішуючи його з терміном «мови національних меншин»? Приймаючи закон «Про судоустрій і статус суддів», Верховна Рада України формально послалася на Закон України «Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин», не взявши до уваги його змісту.

Закон про ратифікацію був ухвалений «із застережувальними нормами, завдяки яким взагалі виключається можливість використання в українському законодавстві терміна «регіональної мови». Так, у статті 2… чітко зазначено, що положення Європейської хартії регіональних мов або мов меншин застосовується лише до мов національних меншин в Україні, які визначені у вичерпному переліку… Ратифіковані Україною положення Хартії не передбачали поширення застосування мов національних меншин, а тим більше «регіональних мов», на ведення судового процесу. Таким чином, в частинах четвертій, п’ятій статті 12 Закону законодавець порушив положення Конституції України і вийшов за межі Закону про ратифікацію».

Тарас Марусик – голова Координаційної ради з питань захисту української мови при Київській міській організації товариства «Меморіал» ім. Василя Стуса


 

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.