Письменники під час Руїни

3 марта 2012, 19:51
журналіст, політолог
0
499

Всесвітній день письменника


 

Сьогодні світ відмітив День письменника. Поздоровляю усіх буревісників українського слова!

Українська література важко розвивалася через постійне іноземне панування над українськими етнічними землями. Але розвивалася дуже жваво та динамічно, попри постійну окупацію країни.

В періоди російського загарбництва українську літературу та взагалі письменництво забороняли керманичі царської та радянської російської імперії.. Однак, незважаючи на численні репресії від „русскага мира” та австро-угорських і польських урядів, світ успадкував багату літературну скарбницю, яку створила велика кількість відомих у світі українських письменників.

Інтелектуальна еліта ніколи не була осторонь громадсько-політичних процесів. Письменники завжди відігравали роль рупору суспільства. Особливо в часи Руїни. Спробуємо почути талановитих глашатаїв української нації хоча б у цей день, а саме, що думають деякі з акинів української прози та поезії про ситуацію, яка склалася на сьогодні в країні. Зрозуміло, що це - лише хвилі з інтелектуального моря письменницької еліти. Але й вони говорять багато про що. Уривки цитат, мов застигле повітря епохи. Сподіватимемося, що це повітря нарешті перетвориться в ураган, який сколихне наше суспільство та знесе недолугу владу:

 

Сергій Жадан: „В мене в Донецьку є знайомі, які говорять українською. Щоправда, вони лише між собою говорять, а з усіма іншими - російською. А от в Харкові багато знайомих, які спілкуються виключно українською з усіма. ..

..В Києві звикли до думки, що на Донбасі живуть виключно торгівці кокаїном, тому послухати живих донбаських поетів захотілося багато кому”.

Марія Матіос: „Якщо політичні акценти розставлятимуть державні службовці найвищого рангу без найменшого уявлення про державну службу, то наступну Шевченківську премію вручатимуть, мабуть, у шурфі красно донської шахти. А може, на териконі. Там, де є недосяжними будь-які засоби комунікації зі світом - прямі теле- та радіотрансляції, зустрічі із громадськістю і т.д....

..Не піддаються перекладу мої слова про Українську державу, яка палець о палець не вдаряє, щоб у світі мати своїх резидентів української книжки - перекладачів, промоутерів, посередників”.

Василь Шкляр : „Цей центр, м’яко кажучи, неприязний до всього українського, бо як тільки з’являється яскраве українське явище, щось глибоко національне, то відразу починається якийсь галас, і за тим завжди стоять одні й ті самі імена...

Тому що використовується одна лексика, одна фразеологія, одні штампи – це наче мова однієї людини. Вони навіть не здатні на якісь цікаві варіації. Навіть звинувачення повторюються..

.. Я ж пишу через призму сприйняття селянами цієї загарбницької орди з офіційним дозволом армії Будьонного щодо «самообєзпеченія по дороге Украіной», тобто з дозволом грабувати, ґвалтувати… То як я можу писати по-іншому?! Уявіть, як би я писав: «У дім зайшов красивий росіянин, з русявим обличчям, блакитними очима, дістав багнет і заколов дитину в колисці». Це була б література?! Це був би абсурд.

Я пишу «москаль», бо так їх тоді називали. Якщо йти супроти правди, тоді навіщо взагалі братися за перо?!..

.. Письменник не є політиком, він має право на свою мрію – геополітичну, будь-яку. Я ж не віддаю нікому Крим і Донбас. Ті люди, які накинулися на мене за це, поговорили й забули, а я за Крим життя віддам, якщо треба буде. А ті, хто мене звинувачують, не віддадуть”.

В. Шкляр відмовився взагалі від Шевченківської премії, сказавши, що прийме її «коли при владі в Україні не буде українофоба Дмитра Табачник».

Юрій Андрухович: - „Письменник не може цілком ухилитися від політики, бо його робочим матеріалом є думки і слова. Тобто на нього є запит...

.. Я підписав листа проти судової сваволі в Україні і тим самим підтримав Юлію Тимошенко, Юрія Луценка та інших теперішніх політув'язнених.

Я зробив це цілком свідомо і переконано. Бо саме цих людей я вважаю на сьогодні найпоказовішими, найзнаковішими жертвами згаданої судової сваволі, іншими словами, безправ'я. Їх повільно вбивають, щоб довести смерть Помаранчевої революції. Ось про це й треба говорити якомога голосніше, поки ще не всім заткнуто роти”.

Олександр Ірванець: „Не вірити, не вірити нікому, особливо політикам. Особливо тим політикам, які говорять серйозно. І чим серйозніше говорять, тим менше вірити. Як у фільмі про Мюнхгаузена, там говорить герой, що всі на світи мерзоти і підлоти робилися із серйозним виразом обличчя. Не вірити серйозному виразу обличчя...

..Ви самі не бачите, за які цінності виступає і голосує, скажімо, Луганськ, а за які Львів?

Ну, звичайно, цей мур є, і я боюся, що він за ось ті останні півтора-два роки зміцнів, укріпився. Я особисто не бачу поки що підстав для того, щоб його хтось намагався зруйнувати.

На жаль, і за попередньої влади. Я тут не хочу хвалити Ющенка і лаяти Януковича. Тобто, я хочу це робити, але Ющенко хвалити не збираюся. Як попередня влада нічого не зробила, щоб цей мур зруйнувати, так і теперішня абсолютно не намагається цього робити, і тому ви самі прекрасно бачите..

Якщо по один бік в Запоріжжі ставлять пам’ятник Сталіну, а пам’ятник Бандері стоїть у Львові, то, безперечно, мур є..”.

брати Капранови: „Шлях України через Європу - це дуже дорого, і не всі його пройдуть...

.. Політичну відповідальність не слід плутати з відповідальністю адміністративною чи кримінальною. Це не означає, що політики не повинні нести згадані два види відповідальності. Політична відповідальність - це додаткова відповідальність, яку несуть політики. Найочевидніший випадок - відповідальність за невиконання публічних обіцянок. Цей вид відповідальності нагадує моральну відповідальність, як у випадку стосунків батьки-діти. Тільки у політичній сфері крім морального покарання - осуду чи то мук совісті - існує необхідність чітких механізмів реалізації цієї відповідальності. При чому це не відповідальність перед вищестоящими, які призначили тебе на посаду, а перед народом..

.. Перш за все треба змусити політиків ухвалити закон, який би закріпив демократичний механізм зняття з посади або відкликання мандату будь-якого можновладця. Потім треба змусити цей закон виконувати. Змусити владу сьогодні можна тільки силою громади - так, як це зробили афганці з чорнобильцями.

Одне лише заважає це зробити - для того, щоб настільки ж рішуче виставляти політичні, а не економічні вимоги, свідомість людей ще не достигла. Громадянські проекти подібні Владометру власне і мають на меті прискорити це достигання”.

Андрій Курков : „Раніше завжди більше цікавились Україною, ніж моїми книжками. А зараз тільки журналісти під час інтерв'ю розпитували про ситуацію з Тимошенко, з Луценком, про відносини з Росією... Думаю, Україна в їхніх очах застигла. Таке враження, що вона не розвивається, а пішла назад. Питання ж виникають, коли є якийсь рух уперед..

.. і корумпована політика, й історії про олігархів їм добре відомі. Світ нас відкрив...

.. Є ефективніші методи творити імідж держави: проводити реальну зовнішню культурну політику, а не обмежуватися формальною участю у різних закордонних виставках – як шанхайська Expo чи книжковий Франкфуртський ярмарок. На останньому цього року ми були у павільйоні недорозвинених країн. Наш стенд був останній, стояв у кутку окремо від інших, мав 3 на 3 метри. Мені казали, що туди української делегації поїхали 74 людей. На стенді ж був один старший чиновник, який не знав жодної мови..

.. Муаммара Каддафі якісь країни запрошували в гості, приймали. Але, коли його вбили, жалю особливого ніхто не мав. І таке відбувається з усіма диктаторами. Навіть Авґусто Піночет, який прийшов до влади в час величезної кризи й відбудував Чилі в економічному сенсі, через політичні речі все одно потрапив до суду..

.. У Януковича був ліміт довіри з боку його виборців – треба їх питати, чи він виправдав сподівання. У мене не було до нього ані ліміту, ані довіри. Я приблизно собі уявляв, що буде, коли він прийде до влади. У принципі, так і виходить. У цьому плані Янукович – дуже прогнозована людина”.

Оксана Забужко : „У країні має з'явитися критична маса людей, які почуватимуть себе не аудиторією, котра сидить в партері, жує попкорн і чекає, що їй запропонують зі сцени на майдані, а розумітиме, що насправді це вона замовляє музику.

Сцена рухнула - Майдан лишився, але Майдан цього ще не зрозумів і не усвідомив. А вже пора. Сьогодні вже треба ясно усвідомлювати, що нами граються, проти нас провадилася і провадиться всі ці роки інформаційна війна. І народ наш у цій війні - як індіани, в яких на озброєнні тільки дротики, як оці наші з вами чати, а проти нас і вогнепальна зброя, і "вогняна вода"..

.. Янукович - це наш невивчений урок історії, наші, так і не зведені за 20 років, порахунки з минулим. Мертвий СРСР, що хапає за ноги живих. Історія завжди повертає народи на місце невивчених уроків - поки не розквитаємося з ними, руху вперед не буде. Зараз відбувається фарсова спроба "повернути годинник назад".

Ці чуваки копіюють єдину їм відому форму правління - російську, вони хочуть бути страшними, але насправді вони тільки смішні.

Якщо ви будете їх боятися, ви даватимете їм силу своїм страхом. Повірте, вони безпорадні, смішні і нікчемні. Коли ви це їм в очі говорите, вони здуваються…

..(Мы) в унылых 70-х годах прошлого века, годы брежневского застоя. Царит какой-то гнилой штиль. Год был болотный, гнило-застойный. Но это не значит, что не происходило событий, подготавливающих изменения. Эти изменения имеют накопительный характер, и их результаты мы посмотрим в будущем ".

Ліна Костенко: „Політики закликають до єдності, а єдності немає. Але в таких залах, як цей, я бачу єдність. У нас немає розбрату - культура та література єднають краще..

.. Кажуть, у влади немає опозиції. Хай влада не турбується - опозиція є. Ми - опозиція. Нас поєднують не спільні інтереси, а спільні цінності. Зараз народжується громадянське суспільство. Це суспільство спокійної опозиції. Десь у мене є рядки: "Диригую вам спокій, бо іншої ради нема, бо інакше ця влада позводить нас всіх з ума".

Не дамо цій зграї звести народ. Українці думають, що якось воно буде. Вибирають тих самих, а потім питають, що робити. Наступного разу треба вибрати справжніх людей і взяти їх під контроль. В інших країнах президенти - високоосвічені люди. От Помпіду у Франції впорядкував антологію французької поезії, заснував культурний центр...

А у нас радіють, що президент і прем'єр-міністр змогли вивчити державну мову. Це не смішно - це трагедія.

Це значить, що суспільство приймає образу. Українці геніальна нація. Давайте зробимо так, щоби цей народ більше не ображали. Давайте припинимо всі ідіотські речі, що відбуваються в Україні”.

Вибачаюсь перед митцями, чиї думки не потрапили у цю збірку. Але, гадаю, це не головне. Головне, щоб люди почали мислити і поважати себе. Хіба українців на смітнику знайшли, щоб терпіти над собою владу тих, з якими в пристойній компанії раніше не сідали за один стіл? Отож, тримаймося та готуємось для зміни життя на краще!

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.