Дефіцит на політичну думку

6 марта 2012, 22:54
журналіст, політолог
0
396

Кутюрьє політичних генералів


 

Днями обговорювали із колегою з відомого всеукраїнського тижневика тему незалежних експертів політичного ринку України. Удвох погодились, що в українському політикумі сьогодні важко знайти дійсно незалежних і не ангажованих політичних дослідників.

Більшість з провідних фахівців з аудиту політичних рухів та стратегічного планування зашорені на певних політичних силах. Багато хто з них вже вибороли собі „місце під софітами”, тобто стали мегазірками усіляких політичних телешоу. Кожна „говорюча голова” виступає не стільки в якості експерта, скільки має певні завдання закулісних диригентів.

Скажімо, В. Карасьов, В. Фесенко, В. Небоженко, О. Медведєв, Д. Видрін, М. Погребинський, О. Гарань, Г. Немиря, Т. Березовець. Не кажучи вже про В. Корнілова чи Є. Копатько. Всі ці фахівці відпрацьовують певні дивіденди (назвемо так гонорари) і від таких спеціалістів сьогодні скоріш за все можна почути думки либонь з позиції АП Януковича, Тигіпка, ПР чи деяких опозиційних рухів (наприклад, БЮТу).

Кость Бондаренко і Андрій Єрмолаєв навіть не приховують своєї продажності партії влади. То хіба можна серйозно відноситися до них, як до провідних експертів? Євген Копатько взагалі створював свою „соціологічну фірму” під дахом донецьких. В. Корнілов – звісний ретранслятор імперської політики Росії на українських теренах, очолює славнозвісну українофобську філію московського так званого інституту країн СНД російського шовініста К. Затуліна.

Відомо, що Партія регіонів та адміністрація В. Януковича загалом мають великий брак кадрів, особливо з фахівців інтелектуальної риторики. Зрозуміло, що такі важковаговики-оратори від ПР, як то Богословська, Чечетов чи Лук’янов приносять більше шкоди ніж користі владі. Отже, роль одіозних нардепів виконують частенько нібито незалежні експерти.

Взагалі, всі провладні політологи відпрацьовуючи власний хліб застосовують технології на розкол опозиції і на дискредитацію громадянського опору диктатурі.

Між тим, незалежний погляд може мати аналітик, який тримає певну дистанцію від політичних лідерів і рухів. Незалежними можна назвати політологів, які працюють за ширмою партій. Як правило, їх імена знають лише посвячені люди в певних політичних колах.

Мій колега спробував дізнатися про розміри гонорарів спеціалістів у цій галузі. Скажу відверто, стосовно розцінок ніхто не надасть правдивої інформації тим більш точної.

По-перше, оплата залежіть від індивідуального підходу. Дивлячись чия креатура запропонована лідерові партії та яку з функцій у штабі виконуватиме ця людина (чи окрема група).

По-друге, береться до уваги досвід, фаховість, самопіар чи послужний список тощо. По-третє, має велике значення яка з партій чи кандидат зафрахтували політолога.

Гонорари можуть коливатись від 1000 $ на місяць до сум з п’ятьма нулями. Є й такі придворні специ, яки „в долі” у спільному бізнесі чи мають власний бізнес під дахом можновладців. В тому числі, свої „стратегічні інститути” чи „дослідницькі групи”.

Необхідно зазначити, що більшість великих партій збудовані за принципами ЗАТ. Вони працюють на кшталт релігійної секти або, як це не прикро, банд формувань. Вхід фахівцю із сторони в такі спільноти заборонено.

Скажімо, є прекрасний спеціаліст, який має власні бездоганні наробітки та методику. Приходить він до поважної особи, яка уважно вислуховує пропозиції. Потім претендента передають, як естафетну паличку заступникові чи (що ще гірше) клерку, рангом нижче і на тому все припиняється. Хоча в штабі розповідають, що їм дуже цікаво, вони подивляться, вивчать пропозиції. Потім або грошей шеф не дає, або пропозиція не влаштовує.

Насправді таке відбувається з елементарної безпеки. Без рекомендації до штабу може потрапити шпигун, зрадник тощо. Також на заваді працевлаштування у штабах постають психологічні аспекти: від людських заздрощів до побоювань, що проект конкурента здасться шефу яскравішим та вигіднішим. А за всіма проектами, медіа-планами стоять певні люди та кола, які хочуть заробити на власний хліб з маслом.

Щоправда, кланові схеми не завжди спрацьовують під час мажоритарних перегонів. По-перше, кандидати здебільшого довіряють власним очам, по-друге, у разових проектах можуть приймати участь й деякі спринтери зі сторони на відміну від стаєрів, які працюють лише на великі проекти.

На жаль, багато хто з відомих політологів засидівся, так би мовити, перебродив у власному середовищі. Як казав відомий кіногерой, у них замилилось око. Стара фабрика клонує інкубаторських, штампованих політичних зірок. Тому українське суспільство останнім часом й не отримує неординарних політичних проектів. Між тим, попит на креативний політичний проект вже зашкалює. Від того маємо великий ступень недовіри будь-яким політикам, як провладним, так і опозиційним.

Отже, коли ми кажемо про оновлення збанкрутілих політичних еліт, то передусім повинні пам’ятати також і про заміну придворних кутюрьє мегазірок-довгожителів. Без поступової (а може й радикальної) двосторонньої заміни граків разом з коучами відбудова якісно нової суспільно-політичної системи не можлива.

 

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.