Стандарти прав людини у рішеннях конституційного суду України

13 марта 2012, 17:39
Генеральный директор Юридической компании "Оптимальные правовые решения"
0
790

У статті аналізується практика використання міжнародних стандартів прав людини у рішеннях Конституційного Суду України.

Метою цієї статті є аналіз використання міжнародних стандартів прав людини Конституційним Судом України. Вказана проблематика є досить актуальна та цікава як з теоретичної так і з практичної точок зору. Досліджуючи співвідношення міжнародного та національного права, Г.О. Білорицький справедливо відмічає: „особливий інтерес викликають нові конституції країн СНД, оскільки вони є наймолодшими конституціями нового часу, що ввібрали у себе найсучасніші положення правової науки” [1, c. 558].

За час свого існування Конституційний Суд ухвалив близько 500 рішень та постанов. При цьому близько половину з них складали постанови з процесуальних питань (відмова у відкритті конституційного провадження у справі, закриття провадження по справі тощо).

Аналізуючи рішення Конституційного Суду, винесені по суті, слід вказати, що більшість справ та, відповідно, рішень стосувалась питань винятково внутрішнього права України. Незважаючи на це, Конституційний Суд досить часто та охоче посилається як на міжнародно-правові норми, так і на практику міжнародних судових органів. На нашу думку, слід підкреслити, що ці посилання Конституційного Суду виконують різні функції.

Найбільш поширеною з них є використання міжнародно-правових актів як доказів існування в тій чи іншій сфері міжнародних стандартів. При цьому Суд, посилаючись на ці акти, підкреслює необхідність дотримання саме стандартів, сформульованих у тому чи іншому документі. Наведемо кілька прикладів. У рішенні по справі № 18/203-97 (справа К.Г. Устименка) прямо підкреслюється: „законодавство України ще не приведено у відповідність із європейськими стандартами у сфері захисту персованльних даних”. Далі Суд вказує, що багато чинних відомчих актів у цій сфері, прийнятих ще за часів  Радянського Союзу суперечать „загальновизнаним міжнародним принципам рекомендаційного характеру”.

У справі № 1-5/2005 (справа про народовладдя) Суд посилається на Загальну декларацію прав людини як на документ, що встановлює стандарти проведення виборів і дотримання свободи голосування.   

Слід погодитись з М.М. Антонович, яка зазначає: „ефективність дій міжнародно-правових актів із прав людини, як відомо, визначається їх дотриманням і застосуванням у національних правових системах” [2, c. 164].

У наведених прикладах саме Конституційний Суд України і став тим органом національної правової системи, який застосував міжнародно-правовий акт. Як відмічає С. Владиченко, „головний шлях застосування органом конституційної юрисдикції положень Конвенції та інших міжнародно-правових актів із прав людини - тлумачення Конституційним Судом України чинних законів на основі або у контексті положень цих міжнародних актів та рішень Європейського Суду з прав людини” [3, с. 106].

До бажання Суду тлумачити правові норми згідно із міжнародними стандартами можна віднести і посилання Конституційного Суду України на принципи, судові рішення, які не є обов’язковими для України а також на документи рекомендаційного характеру. У справі № 1-1/ 2004 (справа про незалежність суддів як складову їх статусу) Суд посилається на „низку інших міжнародних документів, зокрема „Основні принципи незалежності судових органів", ухвалені резолюціями № 40/32 від 29.11 1985 р. та 40/146 від 13.12. 1985 р. Генеральної Асамблеї ООН, "Процедури ефективного здійснення Основних принципів незалежності судових органів", затверджені 24.05  1989 р. Резолюцією 1989/60 Економічної і Соціальної Ради ООН, Європейська хартія "Про статус суддів" від 10 липня 1998 року, Рекомендації N (94) 12 Комітету Міністрів Ради Європи "Незалежність, дієвість та роль суддів" від 13.10.1994 р. і т.і. Далі Суд підкреслює, що „цей підхід також підтверджується практикою Європейського суду з прав людини”.  

У справі № 18/203-97, яка вже згадувалась, Суд посилається в основному на документи, що мають виключно силу рекомендації: Женевська декларація Всесвітньої медичної асамблеї, Міжнародний кодекс медичної етики, Положення про захист прав та конфіденційності пацієнта, Положення та погляди на захист прав  і конфіденційності пацієнта, Гавайську декларацію психіатричної асоціації (1983), Рекомендацію ПАРЕ Ради Європи „Про ситуацію із психічними захворюваннями” (1992) тощо.

 У справі № 1-3/2002 (справа про Закон України „Про вищу раду юстиції”) Суд ухвалив рішення, також базуючись здебільшого саме на нормах, які мають силу рекомендацій. У рішенні Суду прямо вказується „прийняття рішень відносно кваліфікації та професійної кар’єри суддів Вищою радою юстиції суперечить і пункту 2(с) Рекомендацій Ради Європи щодо незалежності, ефективності та ролі суддів (1994 р.), де пропонується вирішувати це питання незалежним органом, члени якого повинні бути обрані суддівським корпусом”.

У справі № 1-5/2003 (справа про обчислення строку тримання під вартою) Суд, розглянувши кримінально-процесуальне законодавство України, посилається на рішення Європейського Суду з прав людини „Джесіус проти Литви”. При цьому Суд мотивує це посилання тим, що в рамках вказаної справи ідентична норма законодавтсва Литви була визнана такою, що порушує пункти 1, 3, 4 ст. 5 Європейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод.

У справі № 1-9/2003 (справа про поширення відомостей) Конституційний Суд України посилається вже на цілу групу однотипних справ, які було розглянуто Європейським Судом з прав людини („Нікула проти Фінляндії”, „Яновський проти Польщі” та інші). При цьому саме практика Європейського Суду з прав людини за вказаними справами була прийнята за основу при винесенні рішення Конституційним судом України по цій справі.

Ні чим іншим, окрім бажання відповідати існуючим світовим або європейським стандартам у тій чи іншій сфері, не можна пояснити посилання Конституційного Суду на документи, які не мають для України обовязкової юридичної сили. Необхідно підкреслити, що посилання на стандарти використовується Судом у справах, що здебільшого стосуються прав та свобод людини. 

Однак використання надто великої кількості норм рекомендаційного характеру при тлумаченні норм „жорсткого” права потребує поясеннь. Деякою мірою такі пояснення озвучив колишній Голова Конституційного Суду України М.Ф. Селівон. У своєму виступі він підкреслив, що одна з головних проблем у сфері правозастосування, - це „зміна поглядів на поняття права, відхід від вузьконоромативістського підходу до визначення права” [4, с. 33].

Дещо схожої думки дотримується один із провідних українських фахівців у галузі конституційного права Ю.М Тодика, який  вказує на те, що „у сучасному світі обсяг прав та свобод визначається не лише конкретними особливостями того чи іншого суспільства, а й розвитком людської цивілізації у цілому, рівнем і ступенем інтегрованості міжнародного суспільства [5, с. 202].

Отже, якщо подивитись на проблему з процитованої точки зору, то використання в рішеннях Конституційного Суду України посилань на необов’язкові для України рішення Європейського Суду з прав людини має сенс. Ці посилання виконують роль своєрідних орієнтирів як для законотворчої, так і для правозастосувальницької діяльності, вказуючи на перспективи.

Цікавим на нашу думку є розміщення посилань на міжнародно-правові акти у самих текстах рішення Суду. Частіше за все ці посилання містяться в описовій або мотивувальній частинах.

У першому випадку Суд начебто підкреслює, що посилання представників сторін на норми міжнародного права було почуто Судом. Так, у справі № 1-4/2004 (справа про доступність і безоплатність освіти) Суд вказує: „У конституційному поданні, по-перше, наголошується, що хоча прийом дітей у дошкільні навчальні заклади проводиться за бажанням батьків або осіб, які їх замінюють (стаття 34 Закону України "Про освіту"), це не звільняє державу від зобов'язання "забезпечити обов'язкову початкову освіту", оскільки міжнародні акти "гарантують права дітей на дошкільну освіту".

Ще приклади. У справі № 03/3600-97 (справа про вибори народних депутатів України) Суд констатує: „Суб'єкти права на конституційне подання вказують і на те, що зазначені положення Закону не відповідають частині третій статті 21 Загальної декларації прав людини, а також статтям 25 і 26 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права (1966 р.), принципам, закріпленим у його Преамбулі”.

У справі № 2-35/2002 Суд відмічає: На думку суб'єкта права на конституційне подання, названі положення Закону суперечать і ряду норм міжнародно-правових актів та загальновизнаним принципам міжнародного права”. 

 Таким чином Конституційний Суд підкреслює особливу важливість міжнародно-правових норм при здійсненні конституційного правосуддя з найважливіших питань державного устрою. 

А в другому випадку Суд самостійно використовує міжнародно-правові норми для обгрунтування того чи іншого рішення по конкретній справі. Так, у справі № 1-12/2003 (справа про розгляд судом окремих постанов слідчого і прокурора) Суд вказує, що Європейська Конвенція про захист прав людини та основних свобод 1950 р. говорить про „розумний строк” судового розгляду обгрунтованості кримінального обвинувачення. Далі Суд вказує, що „поняття "розумний строк " є оціночним, тобто таким, що визначається в кожному конкретному випадку з огляду на сукупність усіх обставин вчинення і розслідування злочину”. При цьому Суд прямо вказує і на обмеження тривалості „розумного строку” у вигляді ст. 6 та 13 Європейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод (права на справедливий судовий розгляд та право на ефективний  засіб захисту).  

 Підбиваючи підсумки вишесказаного, слід підкреслити, що Конституційний Суд вельми широко використовує у своїй практиці міжнародні стандарти прав людини. Загалом застосування Конституційним Судом України норм міжнародного права можна назвати достатньо ефективним, оскільки Суд розглядає справи не лише з урахуванням міжнародних договорів, які є частиною законодавства України, але й з урахуванням світової практики, виразом якої можна вважати резолюції міжнародних організацій та рішення міжнародних судових органів.

Крім того, використання в практиці Конституційного Суду України міжнародно-правових норм досить успішно віддзеркалює загальносвітові та загальноєвропейські тенденції розвитку в сфері захисту прав людини. Як результат рішення Конституційного Суду України не лише демонструють ті чи інші підходи до проблем, що виникають, але й встановлюють орієнтири як для правозастосувальницьких, так і для законодавчих органів в Україні.

Використані джерела:

1. Білорицький Г.О. Питання міжнародного права і прав людини в конституціях  країн СНД та праві держави Ізраїль (порівняльний аналіз) // Держава і право. Юридичні і політичні    науки. – 2005. – Вип. 29. – С. 557-562.

2. Антонович М.М. Застосування міжнародних актів з прав людини в судовій  практиці держав // Українське право. – 2004. – № 1. – С. 164-171.

3. Владиченко С. Проблеми застосування міжнародних актів щодо прав людини  Конституційним Судом України // Держава і право: Зб. наук. праць. Юридичні і політичні науки. – 2002. – Вип. 17. – С. 105- 110.

4. Обговорення проблем реалізації прав людини у контексті міжнародних конвенцій (за матеріалами "круглого столу", проведеного юридичним факультетом КНУ імені Тараса Шевченка 19.09. 2003)// Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2003. – №9. – С. 33-42.

5. Тодика Ю.М.  Проблеми становлення українського конституціоналізму в   аспекті міжнародних стандартів прав людини. // Проблеми правового забезпечення економічної та соціальної   політики в Україні: Матеріали наук.-прак. конф. (м. Харків, 24-25 травня 2005 р.). – Х., 2005. – С. 201-205.

The article analyses the use of international standards of human rights  in the decisions of the Constitutional Court of Ukraine. There are studied the specific features of the  Court decisions using the international treaties as well as the so called soft law – i.e. the recommendations and resolutions of the international organizations. Attention is also paid to the use of the European Court of human rights decisions be the Constitutional Court of Ukraine.
Constitutional Court of Ukraine, soft law, ційний Суд України, „мяке право”, resolutions of the international organizations, European Court of human rights, international standards, constitutional case.

В статье анализируется практика использования международных стандартов прав человека в решениях Конституционного Суда Украины. Рассматриваются особенности ссылок как на международные договоры, так и на нормы так называемого «мягкого права» – то есть рекомендации и резолюции международных организаций. Особенное внимание уделяется ссылкам Конституционного Суда на решения Европейского Суда по правам человека.  

Конституционный Суд Украины, «мягкое право», резолюции международных организаций, Европейский Суд по правам человека, международные стандарты, конституционное производство. 

Илмарс Путраймс

legal-optimum.com.ua

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.