Демократія …чи псевдодемократичний спам?

15 марта 2012, 21:34
0
472
Демократія …чи псевдодемократичний спам?

Ч.1.Атрибути демократії.

         Демократія, тобто народовладдя, передбачає ряд принципів, наявність яких у цивілізованому суспільстві є обов’язковою. Зупинимось на деяких з них: право громадян обирати і бути обраним; рівність всіх громадян перед законом; право громадян на об’єктивну інформацію; юридична відповідальність за поширення неправдивої інформації; покарання за порушення суспільної моралі та громадського порядку. Ось такі, очевидно, повинні бути основні атрибути насправді демократичної і правової держави.

         Спробую коротко проаналізувати, що із вище приведених атрибутів притаманне в Україні та світі.

         Право громадян обирати і бути обраним з певними застереженнями було притаманне в Україні у пострадянський період, коли без значних фінансових ресурсів можна було бути обраним у владу будь-якого рівня. Люди беззастережно і щиро вірили у те, що новоявлені «пророки» виконають обіцяне все до крапки, і йшли на вибори підтримуючи їх сердешних. Час минав, а гучні обіцянки ніхто і не думав виконувати. Натомість, як писав поет Борис Олійник, «чорне вивели на біле, біле заплювали в чорноту». Пройшли роки і у владу прийшли «треті». Про яких вищезгаданий поет писав:

                   Доки на мечі кували рала

                   На тризуби – молоти й серпи,

                   Треті загребущо рвали й крали

                   Від ракет, ікон – і до сапи.

                   І ловили, і трощили яро

                   Щелепи, заводи і горшки,

                   А тим часом треті – рвали й крали

                   Надбане горбами за віки.

         І прийшли до влади грошовиті люди, які могли за свою особисту недоторканість викласти десятки мільйонів «зѐлені». Появилося позашлюбне дитя демократії – застава, щоб всяка там голота не пленталась під ногами. Електорат же почав голосувати не за своє майбутнє, а за кілограм гречки, олію чи ще щось. Про державну ідеологію, партійну програму розвитку держави забули ніби олія очі залила. Державна Феміда також відвернула свої всевидячі очі, щоб не помічати корупції вседержавного масштабу. Недавні непрмиренні борці за «народне щастя» теж якось принишкли. І не спроста. Ніби про них більш ніж сто тридцять років тому великий Каменяр Іван Франко писав…

                   Був співак у нас колись

                   Що співав «Буй-Тура», -

                   Нині в нього, подивись,

                   Банкоагентура.

                   Народовець, прогресист,

                   З кутасом мав шапку

                   Нині, смирний канцеліст,

                   Лиже старшим лапку…

         Прийшов 2004 рік з Помаранчевою революцією. Люди, як і колись повірили, що ніби-то заживуть по новому. Але…Але все виявилося бутафорією організованою за забугорний фінресурс. Щоб не бути голослівним скажу, що по телебаченню особисто бачив як Борис Березовський демонструючи банківські документи розповідав у скільки йому особисто обійшлася Помаранчева революція, і хто приїздив до нього за грошима. Далі більше. Президент США Джорж Буш-молодший звітуючи у Сенаті, свого часу, назвав суму, яка була виділена на Помаранчеву революцію з державного бюджету. Ну і що? Хтось подав за наклеп у суд?

         А як у них? Приведу лише один приклад. У Німеччині, не так давно, беззаперечним авторитетом користувався канцлер Гельмут Коль. Якось на чергові вибори колега із Франції підкинув йому кілька десятків мільйонів франків. Це просочилось у пресу, зацікавились відповідні органи. У кінцевому рахунку партію Коля зобов’язали повернути у держбюджет отриману суму. А сам Гельмут Коль, який доклав багато зусиль, щоб об’єднати Німеччину зник з її політичного небосхилу назавжди.

         Рівність усіх громадян перед законом передбачає і рівну відповідальність. Про це, до речі, говорить і Конституція України, тобто найвищий закон держави. Разом з тим, у ній (Конституції) пригрівся такий анахронізм як недоторканість для народних обранців та певної частини працівників Феміди. Якби цей анахронізм вивести з Основного закону, то видається, що бажаючих вкладати особистий капітал, щоб стати народним обранцем скоротилася мінімум на порядок, судові рішення стали б без сумніву принциповішими і зрозумілішими. Зараз знову стає актуальним питання прямого обрання суддів. Хтось із опозиційних депутатів ВРУ підняв це питання? Отож бо воно!

 

        

         Іноді влада, відчуваючи своє нестійке становище, приймає популістські рішення, що з повною очевидністю суперечать цій статті Конституції. Наприклад, Закон про дітей війни. Невже ті чиї батьки добивали фашизм, а не відлежувалися на печі, і по цій причині не дали їм життя раніше, чимось завинили перед державою Україна.

         Забезпечення права громадян на володіння правдивою і об’єктивною інформацією є невід’ємним атрибутом цивілізованого суспільства та й держави. Тут приходять на думку слова Мюллера із серіалу «Сімнадцять моментів весни»: «Маленька брехня породжує велику недовіру». Тому без сумніву повинна бути правова відповідальність як ЗМІ, журналістів, політиків, державних мужів за поширення неправдивої інформації. Не може бути надійним джерелом інформації ОБС (одна баба сказала) типу «із слів т.д., і т.п.

І, зовсім насмішкою виглядає «право журналіста на не оприлюднення джерела інформації», тобто пиши, що хочеш і посилайся на ОБС. А те, що неправдива інформація може завдавати шкоди авторитету держави на міжнародній арені або завдати шкоди здоров’ю чи зруйнувати чиюсь кар’єру, якось замовчується.  Разом з тим, неприпустимим є відмова у наданні інформації представникам ЗМІ, яка не має грифу секретності, не є комерційною таємницею, не носить чисто особистий характер.

        

    На закінчення, необхідно відмітити, що міждержавні конфлікти  змістилися у інформаційну сферу. Будь-який сучасний збройний конфлікт супроводжується потужним інформаційним забезпеченням. І не біда, що у цій інформаційній круговерті незначна доля правди – «піпл схаває» і забуде. Наприклад, чи багато людей в Україні пам’ятає фальшивки з «Кольчугами» чи плівками Мельниченка? Які здобутки Помаранчевої революції?

         Зовсім нові можливості у цьому напрямку відкриває Інтернет. Ве-е-еликі демократії через соціальні мережі організовують внутрішні конфлікти у суверенних державах, які за їх безпосередньої підтримки переходять у збройну боротьбу. Інформаційно і матеріально, не жаліючи фінресурсів вони ж і підтримують і визнають. І плювати вони хотіли на резолюції ООН, за які у свій час голосували, щодо невтручання у внутрішні справи суверенних держав та недопущення збройного захоплення влади. Тобто, закон сили вище сили права. Оце і є головний атрибут сучасної демократії, який у юриспуденції має зовсім іншу конкретну назву, яка далека від того, що розуміють під словом демократія.

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.