до питання про людяність

15 марта 2012, 21:44
0
744

із розмови

   Вчителька, яка ледь пересувається, допомогаючи собі палицею. ДІти люблять її, вона  прагне повернутися до них, коли підліковується в лікарні, або хворіє вдома, згадка про малих допомогає боротися із недугом та повертатися раз за разом до школи.

   Буває, потрібно їздити до лікарів. Вистоювати немаленьки черги, тамуючи непосильний біль.

"Стою. Моя черга. Ось, виходить відвідувач. Але, чомусь, позад нього - лікарка. Відсторонює мене рукою. мовляв:"Зачекайте", й запрошує до кабінету молодих людей.

 Певно, прийшлося, витримуючи сильний біль, чекати ще з 30 хвилин. Зайшовши до кабінету, висказала лікарці власне незадоволення. Навіть - обурення, на що почула : "Мені зателефонував головний лікар із наказом прийняти без черги цих людей. А він не любить чекати".

 Певно, головний лікар чекати не любить. Нехай потерпають в черзі інвалиди. Ім легко... "

От така історія була мною почута.

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.