Два Назара та інше

16 марта 2012, 23:28
0
515

Випадково видалила давній текст. Цей іде "з додатком"

             

Він в 3 класі.

-Олено Петрівно, допоможіть. Не можу справитись з Назаром.

Назар – малесенький, худесенький хлопчик, чимось схожий на Петрика П*яточкіна, дивиться на Олену Петрівну, що прийшла забрати його з класу, щирим нерозуміючим поглядом. Що ж такого протиправного він накоїв, що вчителька іноземної так сердиться. Ну запраглося подивитися у зошит однокласника, що сидить за 4 парти від нього, ну пішов він по класу з книжкою, намагаючись попасти по голові тому, хто не мав бажання дати свого портфеля подивитися, що ж там – всередині, ну заспівав голосно. Що ж тут такого, коли іноземною все одно жодного слова не знає.

-Пішли , Назаре, будеш зі мною. Так і прожив весь час, аж до 5 класу.

В 5 класі багато нових вчителів, нових предметів. Але вони все одно нецікаві, нудні і не потрібні. То і не має потреби дитинча слухатись вчителів. Тим паче нема кому забирати його з різних уроків. А тут ще й дружок, також Назаром зветься. І також нічого не прагне вчити. То вони й сіли за одну парту. На деяких уроках намагаються щось робити, що получається, що хочуть. Бо ж робити те, що робить весь клас їм занадто важко.

Ростуть обидва хлопчики як трава при дорозі. Батьки одного на обох синів уваги не особливо звертають. Певно, матом розмовляти навчили, бо ж і самі іншої мови не знають. До школи відправляють. І не більше.  Вчителі руками розводять , не уявляючи, що ж буде через кілька років, і яким чином стануть справлятися із лобурами, що підростуть. Отут вже основною фразою стане : «Я скАзала!», оскільки такі діти зважають лишень на подібні речі.

 А діти добрі, абсолютно без агресії, поки що. Вони просто НЕ розуміють – навіщо їм оті оповідання, ота англійська, ота математика, де треба ще й напружувати мозок задля якогось там множення:

- Та калькулятор взяти й порахувати. Тато ж з мамою не грузять тими уроками. То чому ж ці вчителі постійно зачіпають. :

-Вчись, виконуй, сиди  на уроці, не розмовляй, бо  однокласникам  заважаєш.

-Та нікому я не заважаю. Хто сказав? Он, всі радіють, що я щось вигадав смішне або кумедне…

 

 

  Розмова в учительській.

-          О, у мене на уроці сьогодні Вася був.

-          -І як?

-          То ж як. Добре, що прийшов. Писати не хотів, то хоч інших не зачіпав і сам не викручувався.

-          ТО прийшов, за те ставте йому одиницю. Сидів же на уроці. Отже – щось чув. ТО й що, що нічого не робив. Не заважав. ТО й молодець.

-          То ж і контрольну писати відмовився. Навіть переписати не заставиш.

-          То й не треба. Сидить, хай сидить. Аби не ландав десь.

Перед тим маму хлопчика викликали на розмову із соціальним робітником.

-ТО що я можу зробити, він мене не слухається, а слухається батька. Батько вважає, що немає чого ходити до тої школи.

 

 В молодших класах дитина до школи попадала вряди-годи, коли вже вчителі аж зовсім «достануть» батьків. Певно, що і знань не має абсолютно, хоча хімічний склад мозку дозволяє мислити. Шкоду якусь утворити, сусідові вікна з рушниці побити, мотоцикла розібрати й зібрати назад – справляється.

 

 І нший випадок. В одного й того ж самого вчителя парубок заробив оцінки з кількох предметів, а на один просто НЕ з*являвся.  Не приходив до класу й НЕ заставиш. А якщо й приходив, то сидів дивився у вікно…

 

 Питання в тому, що таких учнів чим далі, тим все більше та більше. Вчителі один одному бідкаються, спілкуючись з колегами із інших звичайних шкіл, чують подібні історії десятками. Але… Але системи впливу на ситуацію не мають. Чому?

 

   Да тому що раз за разом чують від власних адміністраторів : «Воно Вам треба? Не зуміли зацікавити. Ви винні. Погано працюєте» і все в тому самому дусі.  Виникає закольцована ситуація.  Вчитель СТАНЕ виставляти оцінки там, де їх немає за що ставити. Хоча б найнижчі. А в такому випадку тим учням, які ХОЧЬ ЩОСЬ намагаються виконувати – прагнутимуть виставити більший бал.

 Якщо ж вчитель не виставить дитині, яка ПРОСТО НЕ ХОЧЕ НІЧОГО РОБИТИ, хоч якогось балу, буде мати клопіт з адміністрацією закладу.

 Наслідок. Діти, переконані у тому, що НІ ЗА ЩО отримають «зарплатню» виростають дорослими, переконаними в тому, що їм ХТОСЬ ЩОСЬ ВИНЕН. Отже – не власними зусиллями досягати певного стану життєвого, а власними ВИМОГАМИ.

Цікава ситуація.

 Вона варта уваги ще й тому, що всі перетворення в системі освіти відбуваються з погляду на те, що діти мають прагнути вчитися. ?Так сталось на життєвому шляху, що мені НЕ зустрічалися діти, які самотужки прагли ходити до школи та вчити домашні завдання. При тому, що навіть власні діти більше полюбляли певні речі, які приносили ЗАДОВОЛЕННЯ – чи то читання тих книжок, які лягали на душу, або приносили ПОТРІБНУ їм інформацію, чи то інша діяльність?  То що ж говорити про хлопчиків та дівчаток, для яких навчання ніколи не стане потребою. При тому, що виховання людини відбувається і в стінах шкіл також. Що дитина ЗВИКНЕ робити тут, те ж саме дитина стане робити в житті. А отже якщо звикає сидіти без діла, а після отримувати свідоцтво/атестат, то так і в житті стане ВИМАГАТИ.

 А Назари потроху звикають, що можуть щось робити. А те, що бува, виходить у них дещо краще від однокласників, допомогає мені. 

 Один з хлопців передрався на першу парту. Поки що пихтить і працює. Але часто й зриви бувають. Якщо щось не получається... Так і живемо далі - то працюючи, а то психуючи...

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.