Козельщина - символ, жахливіший за Катинь

24 марта 2012, 20:58
журналіст
0
470

Окремо варто згадати Польщу. Їх дослідники дуже політизували тему розстрілів військовополонених у Катині, аж занадто захопилися самовільними розкопками у Биківні. У той же час, абсолютно не дослідивши

...
Продовжуються сенсаційні відкриття у Козельщинській справі. Випадково розпочате журналом "Музеї України" розслідування діяльності Козельщинського, Путивльського та Старобільського таборів НКВС СРСР для військовополонених, перетворилося у найрезонанснішу історичну справу Східної Європи. Адже, крім України, де були концтабори і Росії, де зберігаються секретні архіви, постраждали громадяни Польщі, Румунії, Молдови, Литви, Естонії, Латвії...
За роботою українських журналістів, дослідника Володимира Бровка, уважно слідкують у багатьох європейських столицях, де науковці теж піднімають вцілілі архіви, збирають спогади. Нині до розслідування приєднався кременчуцький журналіст Анатолій Шолудько, дитинство якого пройшло у Козельщині.
Вже разом ми почали вивчати тему розробки хімічної та бактеріологічної зброї та її випробування у підземеллях Козельщинського монастиря на польських військовополонених.
Лише нині нам стає зрозумілою щільна завіса секретності і мовчання довкола долі в`язнів Козельщини і Путивля, відсутності документів про їх евакуацію у 1941 році.
Можна стверджувати, що кілька тисяч поляків загинули під час випробувань хімічної та бактеріологічної зброї, а вцілілі, як важливі свідки, були підло розстріляні у старому глинищі колишнього цегляного заводу.
Саме про це згадується у спогадах колишньої настоятельниці монастиря, описаних вчителем Г.Сердюком у книзі "Перлина Козельщини".  І підтверджень цієї версії все більше.
Нашій команді не вдалося нічого дізнатися про долю майже чотирьох тисяч глав сімейств, заарештованих у червні 1941 року у Молдавській РСР під час депортації, трьома ешелонами доставлених до Козельщинського концтабору 18 червня. Додому вони не повернулися. Жодного звіту про їх евакуацію після початку війни не знайдено. Люди просто зникли. Останній зафіксований пункт їх перебування - Козельщина.
Ми сумніваємося, що молдавани стали піддослідними хіміків НКВС. За кілька днів почалася війна. Можливо саме їх частину загнали у підземелля, отруїли, підірвавши тунелі, та замурувавши ходи? Підкреслимо, це лише одна з версій. У нас журналістське розслідування! Вже хай державна комісія, якщо буде створена, науковці знайдуть та оприлюднять офіційні дані.
Щойно ми отримали ще одного листа від дослідника А.Шолудька.
"У вересні 1941 року в Козельщинському Соборі короткочасно знаходився штаб німецької армії, але  після виявлення  німецьким підрозділом підземних комунікацій під Собором,  була зроблена спроба  шляхом підриву  замурованих ходів, проникнути в секрети, приховані більшовицькою владою в підземній  в'язниці .
      Свідченням  чого з'явився отвір в підлозі Собору!
       До експертної оцінки цього злочину були залучені медпрацівники  військового госпиталю, які зробили висновок про небезпечність зараження для оточення. Більшість німецьких дослідників померли в страшних муках  в військовому шпиталі від невідомої  їм хвороби. Після цього всі дослідження німецькими фахівцями  підземних  комунікацій під Козельщинським Собором були припинені , а німецький штаб негайно покинув це приміщення!
Ймовірно, у німецьких архівах повинні зберегтися документи про той випадок...
Анатолій Шолудько, Кременчук".
Я зателефонував пану Анатолію і дізнався, що цей факт йому розповіла жінка, яка працювала перекладачем при німецькому штабі. Була очевидцем тих подій. Після приходу Червоної Армії вона була заарештована як пособниця гітлерівців, отримала 25 років концтаборів, але була амністована. Жила у Козельщині, померла у 1998 році. Пан Шолудько готовий оприлюднити її прізвище офіційній міжнародній комісії...
За припущеннями А.Шолудька, зразки біологічної зброї доставляли в концтабір з розташованої поруч Галещинської біофабрики. Це державне підприємство діє і досі. Журнал "Музеї України" направив туди листа з проханням надати інформацію про діяльність підприємства у 1939-41 роках. Відповідь відсутня...
Потрібно організовувати ще одну експедицію, знаходити і опитувати ветеранів підприємства, старожилів довколишніх сіл.
Нині ми намагаємося знайти родичів жертв Козельщинського та Путивльського таборів у Молдові, Румунії Польщі.
Поки що з Росії відгукнувся онук капрала румунської жандармерії Г.Данку, який потрапив у першу хвилю арештів і зник десь у Козельщині чи Путивлі. В.П.Бровко мав зустріч з дипломатами Посольства Румунії в Україні, які пообіцяли знайти інформацію про нього в архівах Бухареста, сприяти розшукам родичів у Румунії...
Можливо відбудеться наш візит до Кишиніва та Бухареста, де планується провести прес-конференцію для місцевої преси, розшукати свідків, родичів, нові факти... Через посольства ми запросили молдовських та румунських журналістів відвідати Козельщину та Путивль, аби було створено фільм, написані статті...
Окремо варто згадати Польщу. Їх дослідники дуже політизували тему розстрілів військовополонених у Катині, аж занадто захопилися самовільними розкопками у Биківні. У той же час, абсолютно не дослідивши події у Путивлі та Козельщині. Дехто з них і досі вважають ці табори пересильними. Але, саме полякам росіяни передали гігантський масив документів Катинської справи! Можливо їх слід вивчити ретельніше? Там повинні бути і матеріали по двом велетенським таборам!
За нашими скромними підрахунками, які можна назвати умовними, лише у Козельщині було знищено десь сім-вісім тисяч поляків, молдаван, румун. Значить треба шукати секретне кладовище. Можливо, вживши максимальних заходів безпеки, на державному рівні, залучивши спеціалізовані армійські підрозділи та МНС, спробувати проникнути у замуровані підземелля Собору?
Прийшов час встановити істину! Адже, ми оперуємо лише припущеннями...
Відповідно, пора якимось чином увічнити жертв концтабору з Польщі, Молдови, Румунії. Почати хоча б з скромної меморіальної таблички - "Тут у 1939-41 роках діяв Козельщинський табір НКВС СРСР для військовополонених, де зникло чимало громадян Польщі, Молдови, Румунії". Зробити хоча б скромний народний музей...
Адже, рано чи пізно, до Козельщини почнуться офіційні візити Президентів, урядовців, парламентаріїв трьох постраждалих країн. Поїдуть туристи, молодь...
Нині замовчати цю трагічну сторінку "подвигів" НКВС вже не вдасться.
Але, і докази здобуваються важко.
Наша маленька команда ентузіастів налаштована лише на встановлення історичної правди. Ми на це працюємо.
Віктор Тригуб, редактор журналу "Музеї України", координатор Фонду пошуку "Концтабори НКВС"
Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.