Нове в трудових відносинах – безкоштовні менеджери

7 апреля 2012, 17:40
економіст
0
678

Світ перевернувся: в храмах розвішені розцінки на благодать Божу, а наймані працівники відмовляються від зарплати Зустрілись якось не так давно Петро Олексійович та Рінат Леонідович

Сон у весняну ніч

 

            Зустрілись якось не так давно Петро Олексійович та Рінат Леонідович просто так, по-людські побалакати та один одному на життя нелегке поскаржитись.

-        Як бізнесується, Петю?

-        Та проблем –  що в коморі мишей. Росіяни тиснуть, Європа голову морочить, твої землячки мої нерви доїдають. А ще не можу притомного віце-президента собі на фірму знайти, щоб у шоколадках моїх розібрався та роботу заводів моїх якось так гарненько впорядкував би. Той дурний, той злодій, хоч що роби – нема людини підходящої.

-        Ну, мені трохи легше, бо я гроші правильно вкладаю, замість у революції бавитись. Хоч і не набагато. До речі, теж собі в холдинг людину на високу посаду шукаю. Щоб імідж нам трохи за бугром підняв, а то ті дурнуваті буржуї, як наших бачать, то зразу очі страшенно вирячують і за гаманці тримаються, аж руки біліють. Які ж тут переговори?

-        Тю, так таких зараз усі штампують тисячами – від Поплавського до Гарварду.

-        Не скажи, Петю. Треба ж іще й трохи тями мати, хоча б кіловати від тон відрізняти, а ще щоб йому довіряти можна було. А в мене, як хтось із тямою, так або крім фєні ніякої мови не знає, або купола на спині крізь піджак просвічують, або просто морда така, що він нею Трафальгарську площу за п’ять хвилин від людей розчищає, самі поліцаї лишаються. Просто горе. Був колись знайшов одного пацана правильного, він навіть білі шкарпетки під костюм не вдягав – вичухали його в Європах. Так він, падлюка, коли на перемовинах спіч виголошував, не втримався і, на фразі «ми представники соціально відповідального бізнесу в правовій демократичній державі», заіржав, як табун жеребців навесні. Одного німця старенького навіть паралізувало. Довелося прощатися з пацаном.

-        Їй-Богу, Рінате, я би до тебе пішов, робота –  як для мене й придумана, і фірма в тебе солідна.

-        Так які питання? Домовляємося про деталі – і гайда.

-        То слухай. Беруся прямо від сьогодні та, при нагоді, тобі помагатиму.

-        Як це «беруся» і «при нагоді» одночасно? Петю, що ж це за робота така получиться, якщо віддачі годі сподіватися?

-        Рінате, ти сам подумай. Я за роботу гроші не братиму, і всі про це мають знати. Мені ж аби твій імідж поліпшувати, треба свій підтримувати. Ну а скільки така робота коштує? Аж ніяк не більше лимона баксів на рік, вірно? А в мене свій бізнес, за яким тільки й дивись. Якщо я його покину і тільки на тебе за цей лимон працюватиму, як я виглядатиму? Як галімий сінгапурський президент, це він за такі гроші цілий рік впирається.  З чим тоді моя жінка на базар ходитиме? Ще, на дай Боже, втече від мене, доведеться молодуху шукати. А молодь зараз не та, вони зараз, замість чоловікові вареники ліпити та в досвідчених сусідок учитися рибу фарширувати, всі в шоу-бізнес пнуться. Буду голодний дивитися, як вона в телевізорі про рози-морози та кров-любов співає. На фіга мені цей весь головний біль в моєму віці?

-        Ніби й слушно… Тільки якось не по-пацанські, виходить, ти будеш для мене задурно працювати. Як тоді з тобою розраховуватись?

-        Життя довге, Земля кругла, якось десь колись та й розрахуємось.

-        Ні, десь та колись – це не конкретно. Давай я тоді теж до тебе на роботу піду, на тих самих умовах. Грошей не треба, а як не можеш не платити, то я ці гроші в благодійні фонди передаватиму, щоб усе по-чесному. Тільки ти ж знаєш, часу в мене не більше, а справ не менше, як у тебе. Не впевнений, що взагалі на роботі з’являтимусь, але якось попрацюю.

-        Рінате, в мене ж європейська компанія, чітка організаційна структура, взаємна відповідальність і все таке. Ти ж у такому режимі не зможеш лямку тягнути!

-        Ти не бійся, я й не таке робив. І в тебе на фірмі порядок наведу, а як – ти вже не хвилюйся. Якщо твоїх директорів цей грішний світ ще хоч трохи приваблює, в них і кури шоколадками будуть нестися.

-        Та я вірю. Але все одно, плани розвитку, графіки інвестування… Там не просто…

-        Петю, це буде чисто реально в натурі конкретно…, як там мені цей француз писав, ага, ось – співробітництво на паритетних засадах! Домовились? З понеділка починаймо.

Петро Олексійович та Рінат Леонідович ударили по руках і розійшлися.

Далі було щось нудне про Євро-2012, стало нецікаво, і я прокинувся.

 

Тлумачення сну не по Фрейду

 

            Якщо подумати тверезо, нісенітниця якась наснилася. Бути такого не могло, тому що такого не може бути ніколи. Як кажуть, дурне спить – дурне сниться.

  1. Мільярдер наймається до когось на роботу, відриваючи свій час від власного бізнесу.
  2. Власник бере на дуже відповідальну роботу людину, цілком розуміючи, що ця людина працюватиме час від часу, і це в кращому разі.
  3. Найманий працівник відмовляється від зарплати, причому так, аби про це всім було відомо.

Коли ці три твердження встромити в якийсь тест, і хтось напроти хоча б одного з них поставить галочку «так», то такого треба відправляти на інший тест, уже до психіатра.

Хоча з іншого боку, все виглядатиме далеко не так однозначно, якщо згадати, що роботодавцем може виступати й наша рідна держава, тобто ми з вами, шановні. Якщо подивитися на склад Кабінету міністрів та Верховної Ради, то буде зрозуміло, що ніяка це не нісенітниця, а повсякденна практика. Найбагатші громадяни України, шаленіючи від любові до Вітчизни, покинули, хто свій свічний заводик, хто скромну рудню, і рішуче кинули свої могутні сили на вівтар служіння народу. І це вельми похвально. До того ж, згадані вище персонажі, свої зарплати ще й цілком у благодійні фонди переводять, про що не полінилися сповістити посполитих. Для них це, звісно, дрібничка, а лохторату приємно. Щоправда, санітаром у туберкульозний диспансер ніхто не пішов, але то таке, хто на що вчився. В цей спосіб мислячи, виходить, що це й не сон зовсім, а майже констатація фактів.

 

 

Спроба відновити звичку думати

 

Є одне протиріччя, якого я достеменно не можу збагнути. Благодійники наші, задля суспільного блага напризволяще кинувши свої підприємства, замість очікуваного мною збідніння навпаки суттєво збагатилися. Ось я й думаю, чи вони цим підприємствам раніше працювати заважали, чи це їм Божа винагорода за обраний жертовний шлях? Більше схиляюсь до першого, тим більше, що держава від їхніх пожертв зовсім не розквітла, тобто, простіше кажучи, менеджери з них не дуже, попри велике бажання. З іншого боку, всі кажуть – проффесіонали.

Ось працює в нас з вами Рінат Леонідович народним депутатом. Давненько вже працює. Хто не знає, народний депутат – це не відзнака і не почесне звання. Це така робота – розробляти й приймати закони, через які нам буде щастя. А щось ніхто з іноземних друзів до нас у Верховну Раду не лізе і не лементує: «Дайте списати!». Та й ми відчуваємо, що цю роботу можна краще робити. А він зарплату повністю, всі 18 тисяч щомісячно, чи скільки там, із помпою на благодійництво передає. Чи погорджує нашими грошима, чи просто копійками гидує, чи великодушно входить у наше положення і просто хоче як краще. Втім, якщо хочеться нам швиденько допомогти, можна, скажімо своїм працівникам підняти офіційну зарплату на 0,1%, чи більший прибуток світити, чи невикористані активи в хороші руки продати за скільки вийде, а ці руки вже самі робочі місця створять. Купа варіантів, і кожен з них окремо нам дасть набагато більше цих 18 тисяч. Та річ навіть не в тім. Будь-який роботодавець, виплачуючи зарплату, логічно, очікує від працівника ефекту, який цю зарплату перевищує. При чому, чим вища посада, тим вищою має бути рентабельність зарплати працівника. А мені цей ефект дуже не подобається, і тримати такого працівника я не хочу, навіть якщо він буде мені ще приплачувати. То може, ну її, цю законотворчість? Вірші ж не пишете, і навчилися з цим якось жити?

Та Бог із тим Рінатом Леонідовичем, таких у Раді багато. Набагато цікавіше про Петра Олексійовича, він людина менш однозначна, більш публічна, більш відкрита, в усіх політичних таборах його медом поливають, і в Європах з ним здороваються, і в його професіоналізмі ніхто не сумнівається. А віднедавна він, з якогось доброго дива, ще й міністр нашої багатостраждальної економіки та розвитку торгівлі, вже навіть у цій якості в телевізор до Княжицького ходив. Зговорилися вони там, чи що, але й він свою зарплату міністра на благодійність передаватиме, так що ми з вами його вже депреміюванням не злякаємо. Я би й сам з радістю долучився до вітань з призначенням і висловлень усілякої поваги та найкращих побажань, але ж знову маю певні сумніви суто організаційного та логічного характеру.

1.                       Боюся, не зможе Петро Олексійович повністю віддаватися роботі, так як мені як роботодавцю цього б хотілося. Ну не вірю я, що плеканий ним так довго бізнес не забиратиме в нього його дорогоцінний час від служіння на цій посаді мені зокрема і нам в цілому. Я вже не кажу про важкопередбачуваний результат  конфлікту інтересів, тобто чи зможе Петро Олексійович мужньо протистояти спокусі використати свій вплив на користь свого бізнесу, тут для мене він, на відміну від інших чиновників, поза підозрою.

2.                        Готовий навіть припустити, що з 46 мільйонів українців пан Порошенко був найкращим кандидатом на цю посаду. Але з урахуванням пункту першого, я вже цього припустити ніяк не можу, бо думаю, що існують менш завантажені люди, які не настільки сильно поступаються йому професійно, наскільки більше вони зможуть приділяти уваги основній роботі міністра.

3.                       Не подобається мені ця зарплатна благочинність, складається враження, що він цим відволікає мою увагу задля здійснення чогось недоброго. Ось його благодійність як власника «Рошена» я дуже навіть вітаю, а як міністра – категорично ні. Справа в тім, що я як роботодавець я очікую від такої непересічної людини на такій високій посаді ефекту, який вимірюватиметься, принаймні, мільярдами доларів на рік. А він, ще практично не почавши роботу, вже морочить мені голову інформацією, що за рік 30 тисяч доларів, тобто усю свою зарплату кудись там віддаватиме. Я вважаю, що час міністра економіки, який він витратив на донесення до мене цієї благої вісті, коштує набагато дорожче, ніж та сума, про яку він віщав. І хотілося, щоби він це тоже розумів. До речі, Біблія теж просить благодіяти мовчки, так що я вже тут не сам-один пристав на цю точку зору.

 

Врешті, чого я до них вчепився? Чиновників, що йдуть буцім працювати на зарплату, яка їх не цікавить, не двоє, а, щонайменше, кілька тисяч. Та й народна мудрість каже, що риба шукає, де глибше, а працівник, де роботодавець дурніше. Отож, основна проблема в роботодавцях цих чиновників, тобто в нас з вами.

А ми як притомні роботодавці (може, звучить нерозумно, але без оптимізму нема майбутнього) повинні:

1. Унеможливити прихід на значні державні посади людей, що мають зацікавленість у бізнесі. Можливо, вони скрізь бездоганно порядні люди, але навіть тоді існує великий ризик, що якісь зловмисники  зможуть на них впливати. Крім того, навряд вони зможуть віддаватися роботі на наше благо так, як інші кандидати на посади. Те, що Петро Олексійович апелює до прикладу американського мільярдера-кандидата в президенти Ромні, говорить тільки про США та самого Петра Олексійовича. Не все, що робиться в США (а також Європі, Росії, Китаї тощо) є гарним прикладом для наслідування. Краще довіряти логіці. В такому випадку, багаті люди зможуть впливати на роботу держави лише опосередковано, тобто їхній вплив буде суттєво пом’якшений.

2. Як би це наразі наївно не звучало, вимагати від політичних партій чітких програм дій по кожному напрямку, очікуваних результатів та строків їх отримання, списку можливих кандидатів на посади з їхніми історіями роботи та рекомендаціями, і що буде, якщо в силу різних причин «поки не виходить» чи «плани змінюються». Бажано навіть закріпити подібний підхід законодавчо.

3. Гідно реагувати на приниження, повсякчас наполягати на прозорості відносин всередині суспільства. Даруйте, але інакше, як плювком в обличчя, «зарплатну благодійність» персонажів цієї статті я назвати не можу. Недостатня мотивація – не йди на таку роботу. Знайдуться інші. Чогось надприродного від чиновників не вимагається. При цьому, нам самим треба, нарешті, пересилити в собі злодійкуватих жадібних недоумків і усвідомити, що чесна і фахова праця коштує відповідних грошей. Не може зарплата українського міністра бути меншою, ніж у київського ІТ-шника середньої кваліфікації. І це одна з причин, чому міністри на зарплату не живуть. У 2005 році зарплати чиновникам, суддям були суттєво підняті за ініціативою Ю. Тимошенко. Яка була реакція суспільства? Різко негативною. І навіть та сама Тимошенко, в якої, очевидно, були більш пріоритетні цілі, ніж розвиток держави, дала по цьому питанню задній хід. Але хто нам тут винен, крім нас самих?

 

Шановне панство, зрозуміймо, що ми з вами не «платники податків», а СПІВВЛАСНИКИ НАШОЇ ДЕРЖАВИ, і діяти маємо відповідно. Не радіти дармовому кілограму гречки від недоумкуватих шахраїв, а відправляти їх у належне їм місце, а на їх посади призначати чесних компетентних людей. Не «розводитись, як лохи» на маніпуляційні технології, а думати, обирати з-поміж себе людей, що здатні контролювати цю ошалілу від вседозволеності зграю «еліти». Не заглядати принизливо в очі злодію в надії, що перед виборами він тобі «подарує» дещицю зі вкраденого в тебе та твоїх сусідів. а нагадати цьому злодію, що він на районі один. а нас багато. Не сподіватися, що десь там у Києві є розумні люди, які нами скерують, і все буде добре, а на своїй землі організовувати самоврядні організації, призначаючи туди на головування дійсно гідних та поважних людей, за якими піде громада. що їх обрала.

Розумію, це важко. А їм легше, бо в них і задачі простіші. Але від нас залежить майбутнє України і нас. А від них – лише сума вкрадених грошей.

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.