Управління захисту «СС» - є, а свободи слова немає.

Така собі квазі-цензура місцевого масштабу.

Влада всіма правдами і кривдами намагається зберегти у власній системі структурні підрозділи, які не лише є очевидним «п’ятим колесом», а й простим фактом власного існування погіршують міжнародний імідж України.

Такою структурою, зокрема, є невидане у світі явище як Управління у справах преси та інформації обласних державних адміністрацій. Наприклад – у Вінницькій. В усьому світі, зазвичай, органи державної влади мають у підпорядкуванні прес-служби, як правило, малочисельні. Декілька осіб готують прес-релізи та офіційні заяви, розсилають їх на сайти та у пресу. І прохають! (не наказують, і не рекомендують), щоб їх оприлюднили. А уже редакція. У залежності від власної політики, робить вибір – цікаві ці повідомленні їй, або не цікаві.

В управлінні у справах преси та інформації Вінницької облдержадміністрації працює 11 осіб. Це не прес-служба, яка (сектор зв’язків із ЗМІ) в ОДА функціонує окремо. А тоді – що це? В Положенні про управління у справах преси та інформації облдержадміністрації зазначено, що основними його завданнями є:

-         сприяння реалізації конституційного права громадян на свободу слова та безперешкодній діяльності засобів масової інформації;

-         участь у формуванні та реалізації державної політики у сфері інформації і видавничої справи з метою повнішого задоволення потреби населення території Вінницької області в інформаційній та видавничій продукції;

-         здійснення заходів щодо розвитку інформаційного простору та інформаційної інфраструктури на території Вінницької області;

-         співпраця із засобами масової інформації різних форм власності.

Іншими словами, якщо відкинути плутанину чиновницької мови, управління це проглядає пресу і доповідає керівництву, що і про кого у ній написано. А якщо зазначена інформація комусь не подобається, здійснює заходи «щодо розвитку інформаційного простору». А ще, іноді, працівники Управління підробляють депутатами обласної ради, голосують картками депутатів.

А як інакше кваліфікувати пункт про «повніше задоволення потреби населення території Вінницької області в інформаційній та видавничій продукції»? Хіба вінничани самі не здатні обрати – якою інформацією їм користуватися? Або «заходи щодо розвитку інформаційного простору та інформаційної інфраструктури»? Чи у нас ЗМІ не працюють у конкурентному полі?

Якщо стисло, як цього вимагає природа блогу, сформулювати висновок, то управління у справах преси – звичайний атавізм однойменного відділу в обкомі КПРС, який за браком фантазії не спромоглися розпустити на усі сторони.

І цим сприяли би тому, що Україна, нарешті, вийде з нижній позицій усіх рейтингів свободи слова у світі.

У 2012 році, нагадаю, згідно із доповіддю Reporters Without Borders, Україна займала у ньому 116 місце. Між Зімбабве та Перу.