Про концтабори НКВС в Посольстві Польщі

10 мая 2012, 15:57
журналіст
0
473

Розслідування діяльності таборів НКВС СРСР для військовополоненних у Козельщині та Путивлі, давно вийшло на вищий міжнародний рівень.


Розслідування діяльності таборів НКВС СРСР для військовополоненних у Козельщині та Путивлі, давно вийшло на вищий міжнародний рівень. Ця страшна і практично невідома сторінка радянської історії має суттєвий геополітичний чинник. Тривають дебати довкола Катинської справи у Європейському суді з прав людини. Історики шести постраждалих країн шукають нові документи. Певні кола в Росії дуже роздратовані оприлюдненими фактами безслідного зникнення у сталінських таборах громадян Польщі, Молдови, Румунії, Литви, Латвії, Естонії. Засвічена суперсекретна операція відволікання уваги від масових розстрілів, яку проводив центральний апарат КДБ СРСР у 1988-91 роках.
Маленькій команді дослідників журналу "Музеї України", які опинилися на вістрі різноманітних пригод, відкриттів, сенсацій, провокацій і суспільної уваги, чи не щодня доводиться долати якісь дивні перешкоди, проводити конфедиційні зустрічі, регулярно контактувати з дипломатами.
Вже відбулося кілька зустрічей з Послами Молдови, Литви, Польщі, Естонії, співробітниками амбасад Румунії, Латвії...
Ми ініціюємо початок повноцінного міжнародного розслідування долі людей, які зникли на території УРСР у 1939-41 роках. Відповідно, піднімаємо питання їх вшанування.
На жаль, центральна влади України фактично ігнорує наше дослідження, відбуваючись відписками на листи та мовчанням.
Чого не скажеш про уряди європейських країн, де розслідування часопису "Музеї України" знаходиться на контролі Міністрів закордонних справ, секретаріатів Президентів.
Ми, з Володимиром Петровичем Бровком, змогли у цьому переконатися під час зустрічі з Другим секретарем Посольства Республіки Польща Броніславом Жешотарскі.
Дипломат взяв з собою на зустріч товсту пачку роздруківок наших матеріалів про Путивль та Козельщину, оприлюднених на різних сайтах. Як виявилося, і в Посольстві у Києві, і у кількох державних установах Варшави, уважно вивчають всі знайдені нами факти про перебування та знищення польських полоненних, розшук їх поховань. Звіряють з наявною у польських істориків інформацією.
Вже відомо про незаперечні факти перебування у Козельщинському та Путивльському таборах як полонених, так і депортованих у 1941 році молдаван та румун.
Ми маємо свідчення про нічні розстріли поляків у старому глинищі на околиці Козельщини, ймовірному випробуванні на полоненних хімічної та біологічної зброї у підземеллях монастиря, які було ретельно замуровано.
Але, на жаль, наше розслідування має неофіційний характер, що не може бути використане у суді. Потрібні документи з засекречених Росією архівів, архівів СБУ, ЦК КПУ, обласних. Необхідний офіційний пошук поховань, ексгумації. Зрозуміло, зусиль маленького журналу і трьох ентузіастів, які власним коштом у вільний час проводять розслідування такого рівня, недостатньо.
Потрібні скоординовані зусилля істориків, архівістів, археологів. Адже, щось довести нині неймовірно важко.
Пан Броніслав згадав багаторічну епопею з розкопками у Биківнянському лісі під Києвом. Автор цих рядків теж копав там наприкінці 80-х, бачив останки польських полонених, навіть передавав деякі їх особисті речі у Міністерство справедливості у Варшаві. І досі достеменно невідомо, звідки тих людей привозили до Києва, про що розпитували у застінках НКВС, чому розстріляли? І де можуть бути відповідні документи, якщо вони вціліли?
Можливо, до України прибудуть польські журналісти, які спробують розшукати нову інформацію, розкажуть про трагедію...
Дипломати планують особисто відвідати і Козельщину, і Путивль. Будуть ініціювати встановлення там меморіальних табличок... Адже, якщо наші припущення щодо розстрілів там такої кількості людей підтвердяться, Україна отримає два меморіальних центри рівня Катинського, куди будуть відбуватися президентсько-урядові візити, почнеться туристичне паломництво.
А поки ми обговорюємо можливість організації експедиції на Путивль, початок офіційних переговорів про пошуки поховань у Козельщині.
Попереду чимало роботи і проблем, які треба вирішити.
Домовилися про координацію зусиль, підготовку інформаційних матеріалів.
В наших силах встановити істину, вшанувати полеглих.
Добре, що це розуміє і польська сторона.
Віктор Тригуб, редактор журналу "Музеї України", координатор Фонду пошуку "Концтабори НКВС СРСР"
Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.