Welcome to Chornobyl!

14 мая 2012, 14:07
0
833
Welcome to Chornobyl!

Мало би звучати як «Welcome to Tijuana!», або «Welcome to the hotel California...» ...

Мало би звучати як «Welcome to Tijuana!», або «Welcome to the hotel California...» (ми в дитинстві дуже любили слухати цю пісню з потрісканої платівки на старому програвачі, виставивши саморобний динамік надвір). Готель «Каліхворнія», це все рівно що готель Полісся, що в Припяті, молодому красивому місті на березі старої як цей світ річки.. Міста, де широкими вулицями гуляють гарні дівчата у міні-спідницях, а їх батьки працюють на об’єкті ЧАЕС, де, кажуть, непогано заробляють.

    Ріжучись в «дурня» на старих плоскодонках, перевернутих догори дном на березі Чорнобильського Річища, ми ковтали огидну «Золоту Осінь», коментували принади прип’ятських дівчат та зовсім не думали про майбутнє, що здавалося нам безкінечним як синє небо над зеленим лугом за річкою.

    Життя, однак, склалося інакше. Сподіваюся, з тих малих невігласів – моїх друзів, хтось таки дістався до справжньої омріяної Каліхворнії та встиг нею розчаруватись (адже розчарування, це теж позитивний досвід!). Мене теж добре поганяло світом, бо коли я вернув додому після військової служби у «п’яному батальйоні», загубленому у скелях далекої Карелії, самого «Дому» вже не було. Наша «Каліхворнія» зазнала ядерної атаки уявного ворога, яким нас весь час лякала радянська пропаганда, а ми не боялися…

    З того часу я навчився усього, про що мріяв з дитинства: був художником, спортсменом, мандрівником, рок-зіркою, був у Нью Йорку, Гамбурзі, Амстердамі, кохав найкращих дівчат... Здавалося б, що ще треба для щастя? Але світ вже не був для мене рідним без того безкрайнього поліського неба над зеленим лугом, лелечиних гнізд на електричних стовпах, довгих сумних пісень, туману над річкою на світанку, торохтіння моторних човнів, старої двохповерхової школи (яка в часи різних окупацій була штабом і НКВС і Гестапо, потім в тих самих кабінетах були класи, в яких навчалися діти), без українсько-єврейсько-білоруського діалекту мешканців старого містечка на півночі України, в якому нині спинився час, панує тиша та дика природа, та абсурд, що став частиною нашого життя, розбивається о стіну вічності.

    І там, стоячи на Церковній Горі, дивлячись в небо над відомим на весь світ силуетом ЧАЕС, що бовваніють на обрії як пам’ятники цивілізації наукового матеріалізму, над зеленим килимом вічного поліського лісу, що не має кінця і краю, можна побачити Ангелів… Та знов почути далеке відлуння свободи: «On a dark desert highway, cool wind in my hair…»

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
ТЕГИ: Гайдамаки,Чорнобиль,Ярмола,Олександр Ярмола,haydamaky
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.