Вдячність за Перемогу

14 мая 2012, 15:36
Голова підкомітету з питань контролю та законодавчого забезпечення регулювання ринків фінансових послуг
0
543

Вони змогли. А що у наших силах?

На стінах під’їздів спальних районів «красуються» бляклі, побити вчорашнім нічним дощем, клапті паперу А-четвертого формату. Уважно вдивляюсь у розмиту кляксу, марно намагаючись відтворити останній абзац віршованого тексту.  Але й перших рядків виявляється достатньо, щоб з’ясувати призначення цієї «агітки»: «С ПРАЗДНИКОМ 9 МАЯ, ДОРОГИЕ НАШИ ВЕТЕРАНЫ» – підписано у лівому нижньому кутку чотирнадцятим кеглем стандартного для усіх шрифту  Times New Roman.

Стандартний  вірш, здертий з Інтернету, один і той самий з року в рік, надрукований малесенькими літерками неякісним чорнилом офісного принтеру на дешевому папері-промокашці.

Як співається в одній популярній пісні: «Кому?! Зачем?!»

Ви часто бачите ветеранів Великої  Вітчизняної війни, які стоять попід власними під’їздами і уважно вдивляються «орлиним»  зором  своїх вісімдесяти з гаком років у дошку оголошень, вишукуючи разом з повідомленнями «продам квартиру» та «Загубився песик», чи не повісив раптом хто і для нас привітання? Я – ні.

«Це все дрібниці, ну, подумаєш, листівочка! Подумаєш, зробили як попало, для відчіпного, нашвидкуруч,   висить, і нехай собі висить» – скажете мені Ви. Можливо, дійсно дрібниця. Але саме вона змусила мене замислитись над тим, що таке вдячність.

Не Боги горшки ліплять, але ж є у житті такі речі, ставитися до яких не можна ніяк інакше,  окрім як з благоговінням, вдячністю та глибокою повагою. І річ зовсім не у такій дрібниці, як привітання на стіні житлового будинку, а саме у нашому ставленні до свята Перемоги та тих людей, чиєю заслугою є його виникнення.

Без зайвих перебільшень День Перемоги є одним з найбільш значущих свят для мене. Напевно,  у роки мого виховання та навчання у школі дорослим вдалось прищепити почуття вдячності та усвідомлення масштабності подвигу тих людей,яких сьогодні ми називаємо ветеранами.

Дуже не хочеться, щоб дев’яте травня з  великого свята перетворилося у повинність чи  звичайний символічний набір ритуалів, які не несуть жодного смислового  навантаження  для більшості. 

Час не зупиниш,  з кожним роком людей, завдяки яким ми топчемо ряст на цій землі, стає усе менше. Але поки такі люди  є,  ми маємо зробити усе можливе заради однієї простої мети – щоб вони відчували нашу вдячність.

Невже це так багато?  Можливо, якщо кожен замислиться бодай на мить і почне з себе, світ стане трохи кращим. Бодай на день. Бодай на мить.

У наших силах розказати дітям про страшні роки війни, про подвиг людей, які ризикували усім своїм життям заради життя інших. У наших силах провідати ветерана  Степана Федоровича, який живе сам у своїй квартирі кількома поверхами нижче. У наших силах сплатити за проїзд у маршрутці змість старенької бабусі, яка забула вдома «посвідчення» і мусить принижуватись, благаючи водія підвезти її безкоштовно до наступної зупинки.   У наших силах купити квіти, взяти сина за руку і разом з ним піти до парку Вічної Слави.

У наших силах зробити бодай маленьке добро, але щиро і від серця, для тих, хто виграв у жорстокій війні шанс на життя для наступних поколінь.

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.