«У всіх справах намагаюся примирити кредитора та боржника»

14 мая 2012, 15:48
0
734

Сьогодні кредитні спори є одними з численніших в українському правосудді. Приводом для цього стала складна ситуація, яка утворилася в наслідок фінансово-економічної кризи 2009 року.

 Відтак банки, які без розбору видавали грошові кредити фізичним та юридичним особам, були змушені у судовому порядку розбиратися зі своїми боржниками.

Про те, як це відбувається сьогодні, ми дізналися від адвоката – партнера юридичної фірми «Агентство з питань боргів та банкрутства» Андрія АВТОРГОВА.

Без «посередників»

– Андрію Миколайовичу, розкажіть, будь ласка, про проблемні питання, які виникають під час захисту інтересів кредиторів та боржників у суді?

– Насправді, проблем досить багато: це і строки судового розгляду, які в загальних судах є досить тривалими, і проблематичність забезпечення позову. Ні для кого не є секретом, що ухвали про забезпечення позову свого часу слугували підставою для «рейдерських» захоплень підприємств. Проте зараз існує інша тенденція. Навіть у справах про майнові стягнення, коли забезпечення позову є тим засобом, без якого неможливе майбутнє виконання судового рішення, судді… бояться приймати такі ухвали. Суддя не для протоколу відверто зізнається, що, як на нього, то краще відмовити у забезпеченні позову, навіть за наявності обґрунтованого клопотання позивача, ніж «відписуватися» на безпідставні скарги, які можуть бути подані іншою стороною до Вищої кваліфкомісії, Вищої ради юстиції тощо. А в цей час відповідач може позбавитися власного майна, реєструючи його на підставних осіб, або ж вчиняти інші дії, що унеможливлять виконання майбутнього судового рішення.

– Чи можливо такі конфліктні питання вирішити мирним шляхом, не вдаючись до судового врегулювання спорів?

– Відверто кажучи, я дещо скептично ставлюся до медіації, проте завжди у всіх справах намагаюся примирити кредитора та боржника, навіть на шкоду власному гонорару. Розрахунок дуже простий: у разі, якщо мій клієнт домовиться або примириться зі своїм опонентом, у адвоката буде два потенційних клієнта, а не один. Проте, на жаль, як показує досвід, щоб дійти компромісу, сторонам спочатку потрібно «почути» досудові або судові аргументи один до одного або ж зовсім виснажитися у судових війнах. Також бувають випадки, коли недобросовісні колеги формують у клієнта уявлення про його нібито «залізну позицію» у справі або про свої можливості щось вирішити неправовим шляхом, що також стає на заваді мирного врегулювання спору. Однак, маючи «посередників» у вигляді виконавчого збору, витрат на реалізацію майна, радив би сторонам всі спірні питання вирішувати без них.

Невеличкий ретропогляд

– Наскільки мені відомо, Ви є випускником Національної академії внутрішніх справ України. Чому вирішили стати практикуючим юристом саме у галузі банкрутства?

– Такий вибір спричинив той чинник, що першим моїм місцем роботи за юридичним фахом стала новостворена Державна виконавча служба, а саме її відділ у Ленінградському (нині Святошинському) районному управлінні юстиції у м. Києві. Про такі елементарні на сьогодні речі, як комп’ютер, ксерокс, державному виконавцю у 1999 році можна було лише мріяти. Основним «знаряддям» праці в той час була друкарська машинка, яку мені, як молодому спеціалісту, видали зовсім нову, на заздрість старших колег. Весь відділ складався з 13 осіб, навантаження на яких було не меншим, ніж сьогодні. Тоді практично всі великі підприємства в районі виявилися боржниками по заробітній платі, «мертвим вантажем» лежали рішення судів про стягнення «з’їдених» інфляцією коштів з перших трастів, також давалося в знаки фінансова криза 1998 року.

У 1999 році прийняли Закон України «Про виконавче провадження», в застосуванні якого доводилося бути першопрохідцями. Він, звичайно, мав певні недоліки, які з часом періодично «латалися» та виправлялися. Практикуючі юристи пам’ятають, мабуть, часи існування так званої «картотеки», коли в наказі арбітражного суду вказувався єдиний рахунок боржника, з якого можливо було проводити стягнення, а також багато інших негативних моментів, що унеможливлювали своєчасне виконання судового рішення

Попри це, робота державного виконавця повністю захопила мене, що і обумовило вибір подальшої юридичної практики. На тему виконавчого провадження я писав магістерську роботу, а проблеми адміністративно-правового статусу державного виконавця досліджував у кандидатській дисертації. Сьогодні як практикуючому адвокату доводиться займатися справами з різних галузей права, проте, якби уявити, що в Україні запровадили інститут приватних судових виконавців, я б, напевне, повернувся до улюбленої справи.

Помилкова норма

–Тобто Ви є прихильником ідеї запровадження недержавних форм виконання судових рішень. Чи вважаєте цей інститут дієвим?

– Російський дослідник О.Я. Козинцев у своїй статті «Керівництво системою судового виконання в СРСР в 30 роки ХХ сторіччя» зазначає, що «система виконавчого провадження довгий час перебувала на «задвірках» органів радянської юстиції. Судові виконавці входили до складу судів і вважались технічними працівниками судових органів. Зважаючи на мізерну заробітну платню, склад судових виконавців постійно змінювався (в окремі роки до 75%). У судові виконавці йшла молодь з початковою освітою. Виконавці часто порушували закон, привласнювали кошти, затягували виконання». Деякі з цих негативних явищ мають місце і в наші дні у сучасній Державній виконавчій службі. Тому ще 10 років тому я почав писати про переваги впровадження недержавних форм виконання судових рішень, звертаючись до закордонного досвіду.

Такі приватні судові виконавці існують у Західній (Франція, Бельгія, Люксембург) та східній Європі (Болгарія, Угорщина, Чехія), в державах Балтії (Латвія, Литва, Естонія) та Грузії, Казахстані, Молдові. До речі, жодна з країн СНД, що стала на шлях приватного виконання, до старої системи на повернулася. І ось чому: для прикладу, заробіток деяких судових виконавців у Литві, які отримують його як законодавчо визначену винагороду за виконані рішення, складає до півмільйона доларів на рік. Проте в Україні впровадження приватної системи виконання найближчим часом не відбудеться з огляду на те, що незалежний, приватно-практикуючий судовий виконавець державі сьогодні не потрібен так само, як і не потрібен незалежний суд.

– У минулому році були внесені зміни до Закону України «Про виконавче провадження». Чи вдалося у такий спосіб заповнити існуючи прогалини у законодавстві?

– Якихось революційних змін у системі виконання судових рішень, зважаючи на оновлення спеціального законодавства, не відбулося, хоча деякі позитивні зрушення, безперечно, є. Однак у Законі є певні суперечності, які стосуються неможливості повторного пред’явлення виконавчого документа до виконання, у разі його повернення за заявою стягувача, залишення при цьому в силі арештів, накладених на майно боржника, та багато інших дрібних недоліків, які законодавець чомусь не поспішає виправляти.

Вважаю помилкою норму, яка заборонила боржникові подавати скарги на дії державного виконавця по вертикалі ДВС. Наразі він може оскаржити їх лише в судовому порядку. Відбулося неконституційне звуження прав боржника у виконавчому провадженні, яке призводить до абсурдних ситуацій, коли, приміром, виконавчий документ помилково був прийнятий державним виконавцем до виконання не за підвідомчістю або ж він містить арифметичну помилку тощо. Замість того, щоб ці очевидні недоречності, які іноді невигідні також і стягувачу, були оперативно виправлені начальником відділу ДВС або вищестоящим керівником, як це було у попередній редакції Закону, боржник змушений звертатися до суду.

Напівжартома скажу, якщо все ж таки буде прийнято законопроект про можливість контролю прокуратури за будь-яким виконавчим провадженням, то, гадаю, сама ж ДВС швидко ініціює внесення відповідних змін до законодавства задля повернення можливості подання скарги боржником до керівника відділу цієї служби, а не прокуратури.

Розмовляла Олександра Тимощук "Юридичний вісник України" №№18-19 5-18 травня 2012 року
Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
ТЕГИ: виконавче провадження,боржник,стягнення боргів,стягувач,"Агентство з питань боргів та банкрутства"
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.