Україна 2012

23 мая 2012, 11:30
0
450

Нам є що втрачати? Ще не пізно?

Є багато таких собі сильних і відомих в певній мірі фраз, типу один за всіх, і всі за одного, або нам є що втрачати, вставайте, поки не пізно. Так, от, пані і панове, а нам є що втрачати? Ще не пізно?

Україна-прекрасна країна, такої землі ніде нема, весь світ, всі народи світу можуть нам заздрити, за ТАКУ землю. Я не буду казати банального, типу не цінимо, не гідні. Це не правда, якщо ми тут, то це не спроста, то так треба, то гідні, то заслужено. Але те, що я аж ніяк не хочу цим сказати, це те, що з цим добром не треба більше нічого робити. Якщо вам дарують гарну хату, машину, жінку(чоловіка) вірну, то це ж не означає, що не треба робити ремонт в хаті, мити машину і кохати свою половинку? Я думаю, це логічно і ніхто сперечатись не буде. Але коли мова заходить про землю, про державу, то цей хазяйський підхід одразу десь дівається. І люди в нас в своїй більшості гарні господарі вдома, але нікудишні хазяїни на вулиці. Я думаю тут найбільша проблема в тому, що кожна людина окремо може мало чого змінити, один в полі не воїн. Скільки б я тут в блогах не писав, які б форми слова, які б аргументи не наводив, все дарма, один, я не достукаюсь до серця кожного, кому треба, сам я не поверну хід історії. Був би я навіть генієм, чи хтось інший, і то без організації, без своєї команди ніщо не зробиш. А групи людей з одної сторони і сильніші за просту суму всіх їх членів, але слабіші до ударів ворогів. В кожній групі може знайтись зрадник, слабак, тріпло і т.д. Тому демократія, котра дозволяє все, насправді, все робить беззахисним. Уявіть собі на хвилину, що в Україні немає хваленої демократії, ніхто не може організовуватись в легальні групи, скрізь колоніальні адміністрації, котрі слідкують тільки за збором ресурсів і податків, а на все інше наплювати, навпаки: окупанти деградують населення, бо дегенератами легше управляти. До речі, це не фантазія, всі колоніальні адміністрації так і робити. І от, така ситуація в Україні. По-перше не так вже багато відмінностей, реальний стан справ в нас майже ідентичний стану колонії. Але подумайте, як легше з цим би було боротись. Тут одразу стан: свої-вороги, а ворога треба бити! Не можна легально організовуватись? Добре, отримуйте партизанщину і тероризм. І найголовніше: всі не сумнівались би в тому, що влада, вся, без вийнятку: вороги, які нас ненавидять, за тварин вважають, ТОМУ: прийде момент і " пусть ярость благородняя вскипает, как волна..."

Але в нас демократія... В нас свобода, можна організовуватись, робіть, що хочете, правда, будете сильно стрибати: то вас можна назвати терористами і свобода закінчеться, буде як з васильківськими "терористами". І все. 

Тож. Що ми маємо? 21 рік фальшивої незалежності. 21 рік дегенерації і виродження. 21 рік руйнування економіки, промисловості, освіти, моралі і віри. 21 рік в нас крадуть найкращі голови. 21 рік країна стоне і ридає, лиш скрежіт зубів і хруст кісток. Україна що під час чуми, тільки чума у нас уже 21 рік. 21 рік це не мало, коли справи ідуть так погано. Скотитись в прірву завжди швидше, ніж підніматись вгору. І нехай кожен з вас подумає, що ми втратили...

Але ще краще, подумайте, уявіть, що щось радикально і різко змінилось, і тепер влада наша, і гарні люди керують, хазяїни з совістю і всім нам тепер треба відбудовувати. Уявіть скільки в нас роботи! Скільки час піде, щоб відновити хоча б якусь одну галузь в промисловості, коли технологічний рівень відстав років на 30... Коли сучасних приладів в нас не будують, коли закордоном це коштує нереальні гроші. Коли модернізувати один завод буде коштувати нам міліардів. А де взяти ці міліарди? Коли треба для одної галузі відновити не один десяток заводів, а галузей скільки, а крім промисловості, є ще наука, с/х, армія, туристичний сектор, фінансовий і скільки всього. І ось ми відновили один завод, а персонал? Досвід на старій техніці лише приблизно десь може знадобитись, а так треба повністю перепідготовлювати весь персонал. А для цього персонал має цим горіти, нам треба фанатиків не в політиці, а на заводах. І ось ми все це зробили, пішла продукція, гарна, але дорога, бо гарна:) Потрібні споживчі ринки, де їх взяти? Внутрішій ринок слабкий, бо народ не те що бідний, але дуже бідний. Зовнішні ринки? Ха, отак вас одразу і пустили, природа і економіка не терпить вакуума. Все зайнято, і на зовнішніх ринках, ті що нам будуть цікаві, вже такі зубаті звірі, що з ними тягатись буде дуже важко і дуже довго. Тому для старту потрібен внутрішній ринок. І ми вертаємось до того, що внутрішній ринок дуже слабкий, купівельна спроможність дуже слабка. Промисловість, економіка. найкраще працюють в комплексі, не тоді, коли в нас лише одна галузь модерна, а все інше совково-застаріле. Тому найкраще модернізовувати все і одразу. Вертаємось до пункту, де нам такі ресурси взяти? 

І до чого ми дійшли? Най є що втрачати? Ще не пізно? Ми брали за зразок сьогодення, але ж все гіршає з часом в нас. А радикальних і різких змін не намічається і приблизно. 

Я думаю, що в нашій ситуації, очікування смерті подібне. Але ми всі чекаємо щось. І тут не так все просто. Можна було б сказати, що насправді так класно було б, просто вийти, зкинути владу і... І що? Хто прийде потім? Опозиція? Не смішно і дуже не хочеться, ми вже майже всіх на справах знаєм, і щось не дуже хочеться. Ба навіть, ну була в нас нормальна опозиція, якісь там демократи і ліберали і всі гарні. І що? Питаю ще раз, тільки подумайте про те, що ми трохи вище уявляли. Нам слабувато буде просто якісь демократичні зміни і чесна міліція. Слабувато! Нам треба в країні такі радикальні і масштабні зміни провести, що в історії рідко  знайдеш. Для такого діла нерви треба залізні, гаряче серце і холодні руки. Нам треба буде масовий героїзм і фанатизм, ні не по типу за партію і Сталіна, нам треба фанатиків на заводах, в лікарнях, школах, армії, флоті, і навіть фанатики в кіосках. Чи здатен хто із нашої еліти на таке? Певно, і їх навіть насправді трохи, та набереться. А де вони? Між нами, може і ти, шановний брате, чи сестро, такий, але де ви? Один в полі не воїн, і ми вертаємось до пункту про слабкість організацій. Та що за зачароване коло таке? 

Я сам живу закордоном і приховувати це не буду. І тисясу разів чув типу: якщо ти так Україну любиш, шо ж ти "злиняв"? А я скажу: не головне, що людина кудись поїхала у чужих навчатись, головне, щоб людина повернулась коли треба буде. І ще головніше, щоб ця людина щось робила, бо яка різниця, що ти любиш Україну, коли любов твоя не виходить за межі твоєї кухні? 

Насправді ми всі сидимо в одному човні, і Україна у нас одна на всіх. На лівих і правих, на західняків і східняків, на старих і молодих. Це наша земля, наша Батьківщина. У нас забагато політики, забагато ненависті, а любові так мало. А нам треба любов і совість! Не час зараз ділитись за мовною, чи навіть національною ознакою, а час закочувати рукави і гарно попрацювати, не менше ніж 25-30 років працювати. Невже не зрозуміло? 

Думаєте ми комусь потрібні? Ну наші ресурси, стратегічна позиція і всякі так інші цяцьки для великої політики, таке потрібно. Але чи ми, наше щастя, наші діти, наше майбутнє, чи це потрібно? Нікому. Не потрібне щастя східняків для Росії, в них в самих там люди живуть не краще за наших; західняки для Заходу, ага, мити тарілки в якійсь забігалівці в Лондоні за копійки: ось їхнє щастя. 

Ми самі ковалі свого щастя, все в наших руках, ми-сила. І нам треба прокидатись. Кого чи чого боятись? Нам ніколи вже гратись в ці політичні іграшки, ліміт вичерпано, нам працювати треба, у нас роботи, що прийдеться працювати по 16 годин на добу, а вони нам: юля, теракти, євро-2012. Досить! Вже нудить від всього цього! Досить вже випендрюватись, ми дорослі люди? 

Велика Україна і багато часу, а відступати нікуди, чекати ніколи...

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.