Я - проти Дня Перемоги. Декілька слів про Перемоги, Героїв та їх дні

29 мая 2012, 10:26
Блогер, редактор, общественный деятель
0
627
Я - проти Дня Перемоги. Декілька слів про Перемоги, Героїв та їх дні

Спеціально не висловлювався на цю тему у розпал дискусій і святкувань Дня Перемоги, щоб мої опудала не почали спалювати на вогнищах, не дослухавши до кінця.

Моя позиція – я проти Дня Перемоги. Дня Перемоги, як свята однієї перемоги в одній війні. У мене на цій війні загинули прадіди, дід отримав важке поранення під Сталінградом, а бабцю вивезли на примусові роботи до Німеччини. Я пишаюся своєю родиною і спогадами, шаную їх пам'ять і велич, АЛЕ!

Подивімося на речі об’єктивно. Проблема полягає у тому, що покоління, які зараз навчаються у школах, вишах і випускаються, не мають абсолютно ніякого уявлення, що саме ВОНИ святкують 9 травня кожного року. Якщо говорити відверто, то чим далі від подій 1939-1945 років, чим менше залишається реальних учасників і героїв тієї війни, тим більш історичними, епохальними, але разом із тим і нереальними і вигаданими стають деякі епізоди й історії.

Нинішній світ, покоління, суспільство стають все більш віддаленими від історії, завдяки технологіям стають можливими інсталяції і віртуальні моделі. Однак все це рівномірно віддаляє нас усіх від тієї Великої Перемоги, яку здобули наші діди і прадіди у тій Війні.

Іноді стає соромно, коли окрім єдиної перемоги у середині ХХ століття у складі іншої держави, нам, українцям, немає що святкувати на державному рівні. Політики намагаються довести, що ми – державна нація, що ми – народ-переможець. Але більше однієї перемоги у народа-переможця ніхто пригадати не може.  Народ і держава однієї Війни?

Одночасно не можна погодитися із думками багатьох про те, що треба святкувати на державному рівні дати битв, перемог і тріумфів київських князів, Козаччини, національно-визвольних змагань 1917-1921 рр., партизанської війни УПА і Червоної Армії, подальші перемоги військ Радянського Союзу у війнах з іншими країнами, які чомусь називаються «інтернаціональними». Ключове питання у тому, що для обєднання усього народу і держави потрібно знаходити такий компроміс, який влаштував би більшість, якщо не усіх.

Якщо День Перемоги 9 травня для східняків і Центральної України вважається святом визволення, то західники можуть з упевненістю сказати, що їм під поляками і німцями жилося краще, ніж під радянськими військами. Якщо для Східної України УПА – недолюди і злочинці, то для Галичини – закономірні герої, адже захищали свої оселі, свої родини і свою, як вони вважали, державу.

Президенти України зробили величезну помилку, присвоївши Августинові Волошину, Романові Шухевичу і Степанові Бандері звання Героїв України. Так само помилковим є присвоєння звання «Герой України» Олексію Бересту. Можна відзначити, що без їх участі не було б Незалежної України, ми б не жили зараз в такій державі (може і на краще!), але все це не змінює того факту, що в Україні ХХІ століття вони є історією, а не реальними персонажами, які є реальними Героями України.

Молодь у своїй більшості не знає всіх цих імен і прізвищ, для них вони є незрозумілими особами. Навіть якщо пересічному хлопцеві чи дівчині відомі з телевізору чи інтернету ці видатні особистості, навряд чи вони зможуть пояснити, хто це, що вони такого зробили, а, головне, чому вони є Героями нинішньої України і що їм від цього.

Це все може бути сумним, але це – факт. Можна відзначати і перемоги кіммерійців, скіфів, Аскольда, княгині Ольги. Можна святкувати перемоги українців у складі різних армій світу у різних конфліктах різних століть. Але для кожного регіону України, для кожної частинки нашої держави, як не крути, герої мають бути свої.

У кожному селі чи місті України є свої герої, чиїми звершеннями і перемогами пишаються тільки місцеві мешканці. Але від того ці герої не стають меншими розмірами чи нижчими зростом за Жукова, Бандеру, Ковпака і Шухевича. У кожному населеному пункті України є своє свято перемоги і визволення – і більшість із них не є 9-им травня.

 

Розумію, що дуже важко відмовитися від амбіцій, від минулого, від парадів, червоних чи червоно-чорних прапорів. Розумію, що суспільству протягом 67 років вказано, що і як робити, як і кого вшановувати. І помітьте, що Перемога – одна, зате Втрат і Поразок – сила-силенна. У нас днів памяті і скорботи більше у рази, аніж днів перемоги. Ми досі не можемо позбутися важкого тягаря бездержавності і звикли більше плакати і сумувати, аніж посміхатися і радіти. Тому і українці у своїй більшості за даними соціологів – нація нещаслива і похмура.

 

Моя позиція полягає у тому, щоб обєднати народ і державу замість Дня Перемоги Днем Героїв. І хай цього дня у кожному куточку України вшановують своїх Героїв і свої Перемоги. Перемога не може бути одна, проте у кожного вона різна, кожний по-різному оцінює навіть саме поняття. І не треба кривити душею: молодь не розуміє, що держава святкує 9 травня. І тому навіть вітання із Днем Перемоги один одному вже не шлють, бо ж вітати, в принципі, нема кого і нема з чим. Соціальні мережі допомагають у розумінні того, що покоління змінюються, але разом із ними мають динамічно змінюватися держава та її свята. В іншому випадку, який ми бачимо дотепер, держава і певна частина суспільства щось святкує, для іншої частини – це просто вихідний день. Важливо, щоб кожен українець відчував себе частинкою великої України і великого Народу, але для цього потрібно зробити так, щоб він мав свій власний інтерес і свою власну історію, яку захочуть і будуть слухати, чути і поважати!

 

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
ТЕГИ: Бандера,Шухевич,суспільство,СРСР,Герой України,молодь,влада,День Перемоги
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.