Після нас хоч потоп!

29 мая 2012, 14:44
0
829
Після нас хоч потоп!

Останнім часом Україна переживає не найкращі часи. Часи розчарування і суспільної апатії, коли найактивніші представники української громади перебувають у бездіяльності.

Останнім часом Україна переживає не найкращі часи. Часи розчарування і суспільної апатії, коли найактивніші представники української громади перебувають у бездіяльності.

Скільки себе пам’ятаю – завжди цікавилась громадсько-політичним життям у країні, за цей час можу згадати різне, але таку інертність своїх співгромадян спостерігаю вперше. Ну що ж, кожній дії свій час: є час розкидати каміння, а є час його збирати. А зараз хочу написати не про це, а про те, що влада, користуючись низькою активністю громадян, намагається знищувати країну в різний спосіб, наразі – через своєрідне «розв’язання» мовного питання.

Почну з того, що я народилась та виросла, здобула освіту в російськомовному, найсхіднішому місті України. Я є російськомовною луганчанкою, людиною, перша мова якої – російська. Я використовую російську мову щодня, закінчила російськомовні школу та університет. За своє життя я відвідала багато міст України як на Заході, так і на Сході, тож я можу правдиво та відверто поділитись своїми спостереженнями стосовно мовного питання.

Я ніколи не відчувала утисків щодо своєї російської, мене ніколи не змушували писати чи говорити українською, я не можу поскаржитись на зневажливе або просто несправедливе до себе ставлення як до російськомовної людини. Українське суспільство – чи не найтолерантніше суспільство у світі. Ми всі є свідками того, що російськомовні громадяни можуть стати в нашій країні високопосадовцями й навіть президентами; українською може не володіти навіть держслужбовець найвищого рангу. При цьому він може ще й відверто знущатись із державної мови під час своїх промов.

Як бачимо, мій випадок толерантного ставлення до себе як до російськомовної громадянки України не є поодиноким.

На жаль, можна зробити й висновок про те, що українська влада зневажливо та вороже налаштована саме до української мови. Ми спостерігаємо це не тільки на прикладі небажання держслужбовців вивчати державну мову (поки що єдину державну в Україні), а й на численних фактах закриття українськомовних шкіл та класів.

То чому ж влада вирішила підняти на щит мовне питання саме зараз? Відповідь, як кажуть, на поверхні.

Життя пересічних українців невпинно погіршується. З об’єктивних та суб’єктивних причин, ціни на основні товари та комунальні послуги шалено зростають, а зарплати та пенсії не встигають за ними. Збільшується негативне сальдо зовнішньоторгівельного балансу, внутрішній і зовнішній державний борги є набагато вищими, ніж за часів минулої влади. Меншає коштів на єдиному казначейському рахунку, тануть державні валютні резерви, держава не може без запозичень виконувати свої зовнішні та внутрішні зобов’язання, що призводить до соціальних протестів різних верств населення. Корупція продовжує роз’їдати всі ланки державного механізму, бюрократія і тиск контролюючих органів на бізнес не зменшуються. Незважаючи на ці факти, вже понад два роки поспіль ми чуємо недолуге виправдання, що начебто в усьому винна минула «помаранчева» влада, але вже всім зрозуміло, що за цей час можна було кардинально змінити становище. Нагадаю, що Рузвельту вдалося вивести США з кризи за сто днів (!), але цей варіант – не для нашої влади.

За понад два останні роки вона не змогла виконати жодної своєї передвиборчої обіцянки і тільки погіршила економічне становище громадян. Звичайно, що президенту та його команді нічого не залишається, як повернутись до мовного питання (а колись же вони обіцяли не торкатись його, аби не розколювати Україну!). Але бажання й надалі залишатись при владі вкоротило регіоналам пам’ять.

Байдуже, що наступ на українське – це вирок самостійності України, головне – це залишатись ще на кілька років біля керма та розкрадати те, що ще не встигли вкрасти. Вони мислять за схемою: «Після нас хоч потоп». Урешті-решт, вони можуть змінити своє громадянство, якщо ситуація в країні стане небезпечною для них та їхніх статків. Для них не важливо, що буде з Україною, але ж це важливо для нас із вами, і ми можемо разом оцінити діяльність парламентської більшості під час парламентських виборів – 2012.

Отож, шануймось, бо ми з вами цього варті!

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.