Мова як індикатор бунтівного настрою суспільства.

12 июня 2012, 10:23
0
639

Ніколи б до такого не додумався! Ви - геній. Мені здавалося, ніби я комбінатор, але ви... (В. Собко)

                    Українська мова у своєму словнику для позначення  нечесної, спритної, хитрої в своїх вчинках людини має більш як десяток  синонімів. Таких людей ми  звикли називати шахраями, крутіями, аферистами, комбінаторами,  тощо. Всіх їх об’єднує спільне  брехливе начало:  бажання будь-що закрутити голову іншому , обманути, наживитись на комусь заради власної вигоди.

                  Такий синонімічний ряд власне й спав мені на думку після того як відгомоніли пристрасті щодо схваленого у першому читанні законопроекту «Про основи державної мовної політики». Victoria! Шулера знову отримали тактичну перемогу, але сумнівний успіх «победы» на цей  раз гостро смердів  сумішшю німого зрадництва й плакучої безпорадності, бо заявлені опозиційний гнів та протестна хвиля виявились цілковитим блефом та тотальною брехнею.

              Звичайно, можна довго говорити про сумнівну якість спільної праці Ківалова й Колісниченка, навряд чи варто акцентувати й на тому, що проект мав би юридично закріпити двомовність, яка вже давно існує в країні де-факто,  але  сенс осмислити особливості поведінки обох сторін є: хоча б для того, щоб зрозуміти, що нас чекатиме завтра.

            Мотиви поведінки влади здається всім зрозумілі: «мовну карту» витягнули, щоб підкріпити катастрофічно розгублену довіру електорату Південного Сходу, і щоб перед Кремлем вислужитись, але і найголовніше те, що  партія влади добре відчула момент, що саме зараз, висовуючи «язык»,  вона покаже всю слабкість своїх опонентів. Без жодного остраху посміється і скаже «Ну, і чим ви мені перешкодите? Куди ділась ваша сильна опозиція?».  І це їй вдалося на славу.

           При всій повазі до опозиції, я до кінця не розумію, невже не можна було за стільки часу підготувати хоча б якийсь план як перешкодити голосуванню? Показати, що в країні таки є опозиція, що опозиція здатна згуртуватись, об’єднати навколо себе народ України та добре «набити пики» русофобам-підбурювачам, твердо  заявляючи: народ в домі справжній господар! Бо бажання згуртуватись в народу  було та й тема сприяла.

           Натомість, замість того, щоб зайняти оборону під парламентом, опозиція  звечора здала стратегічні позиції навколо парламенту прихильникам Партії влади, дозволила звести паркан, ще  й беркутом його оточити. Зранку голосування не зірвали, хоча можливостей було безліч, а  це вже  свідчить  реальну зраду національних інтересів. Мітинг розділили на дві колони, з одного боку «Свобода» в Маріїнському парку, незрозуміло для чого і яка була їхня стратегічна задача, з іншого боку – основна група опозиції навпроти Кабінету Міністрів України разом зі всіма громадськими об’єднаннями, що вийшли на захист мови. Останній  козир у відвоюванні закону про мови – захоплення фан -зони, який просто бездарно «просрали». На Майдан треба було йти відразу після голосування, коли ще було близько 10 000 мітингувальників, а не після того, як їх залишилось лише 500. Ще ряд опозиційних політиків просто «забули висловитись» на захист державної мови.

             Говорять, що так вийшло, бо існує домовленість між владою та опозицією про «німе незаважання» голосувати владі, але є  ще й інший, драматичний варіант: опозиція порахувала, що їм вигідно з точки зору майбутніх виборів прийняття даного закону  в парламенті, щоб вподальшому, замість реальної боротьби з режимом Януковича, займатись бутафорною боротьбою за українську мову. Та при будь-якому з варіантів ці люди - зрадники України. У воєнний час, до якого ми наближаємось, ця стаття каралась розстрілом. І ще є один варіант – в Україні просто відсутня опозиція. Кого ми сьогодні називаємо опозиціонерами – колишніх представників тої ж влади, яким глибоко начхати на нас, простих смертних. Вони між собою примиритися не можуть. Так гарно, перепрошую, «нагнути» опозицію саме перед Євро-2012 треба було додуматись, мовляв,  полюбуйтесь добродії західні демократи: ось вона, непримиренна опозиція; ось воно, активне громадянське суспільство. Чого ви нас вчите, чим і ким лякаєте, кого підтримуєте? Влада використала момент і зруйнувала легенду про якусь там сильну, перепрошую, об’єднану опозицію в Україні, показала свій оскал та, задоволена результатом, пішла насолоджуватись футболом.

             А тим часом в країні Україні невдоволення зріє, а виходу немає. Інтернет і кухні — не беруться до уваги. Янукович не соромиться розколювати народ. Але чому народ мовчить? Ми вже примирилися з продажною підтримкою. Але ж не може бути купленого гніву. Якщо невдоволення не виллється в організований суспільний протест, а на це не скидається, бо нема кому організовувати, воно відшукає вихід у безжальному народному бунті, який знесе все: і владу, і опозицію, і кого тоді звинувачувати?». Народ сьогодні залишився сам на сам зі своїми бідами, з режимом «дикої диктатури», але історія ще не знає випадків, щоб хтось переміг народ, не вийде це і в сьогоднішньої влади.

 

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.