Наркотики чи ліки?

21 июня 2012, 13:36
0
555

наркотики чи ліки?

наркотики чи ліки?

Нещодавно у Києві відбулася Міжнародна конференція високого рівня «Українське суспільство і наркотики: розбудова нового стратегічного підходу». Це ­ спільний проект проектДержавної служби України з контролю з наркотиками, Національної академії правових наук України, Управління ООН з наркотиків і злочинності (УНП) та Групи Помпіду Ради Європи.
У конференції взяли участь провідні фахівці з юриспруденції, медицини, міжнародні експерти зі світовими іменами у сфері наркополітики, соціальні працівники, представники інститутів громадянського суспільства.

Голова Державної служби України з контролю за наркотиками Володимир Тимошенко у вступному слові зазначив, що Служба інтенсивно розвиває міжнародне співробітництво. Так, за сприяння Групи Помпіду Ради Європи, інших міжнародних організацій Держслужба України з контролю за наркотиками завершує розробку проекту Національної стратегії з наркотиків на період до 2020 року. А доопрацьований проект Стратегії за підсумками цієї міжнародної експертизи буде внесений на розгляд Президенту України.

Одним з ключових виступів на конференції була доповідь голови правління ВГО «Українська Ліга паліативнї допомоги» Василя Князевича, що стосувалася доступності наркотичних знеболювальних препаратів та паліативної допомоги. Після конференції ми узяли в нього інтерв’ю.

 ­— Василю Михайловичу, у нещодавньому номері газети «Ваше здоров’я» ми порушили тему паліативної допомоги в Україні…

 — Я читав статтю, цікава, але надто емоційна. У нашій справі – розбудови хоспісної служби — потрібно бути поміркованішими. Це дуже багатогранна проблема, яку неможливо вирішити вже і зараз. Паліативна допомога – це підхід, спрямований на поліпшення якості життя невиліковно хворих людей і членів їхніх родин, їх психологічної, соціальної та духовної підтримки, оцінки й усунення неприємних симптомів захворювання, передовсім – болю. І саме це питання я порушив на конференції. І зокрема тому, що боротьба з обігом наркотиків в Україні у нас іноді перетворюється на боротьбу із лікарями, котрі ці опіоїдні препарати призначають хворим. Але ви вдумайтеся — страшна цифра — щороку в Україні у неймовірних муках, із болем, від раку і СНІДу та інших захворювань помирає близько 480 тисяч осіб, що потребують паліативної допомоги! Тому що б там хто казав про хоспіси, психологічну підтримку людей, котрі помирають… Без потужних знеболювальних засобів ми не можемо допомогти їм достойно прожити свої останні дні і піти з життя. І врахуйте, що на їхні муки дивляться близькі і рідні!

 — Але ж у нашій країні, з нашою ментальністю дозволити навіть контрольований обіг наркотичних препаратів – уже небезпечно… Чи не пошириться наркоманія?

 — Наркоманія серед хворих?! Є такі дані: менше як в 1 % пацієнтів, котрі отримували опіоїди, проявлялася залежність. Це невеличкий відсоток. Подумайте самі: якщо людині залишилося жити кілька місяців, нехай навіть півроку, то навряд чи їй вдасться стати хронічним наркоманом. Вона не встигне звикнути до цих ліків. Наголошую: саме ліків! Тому що цими засобами ми даємо людям шанс піти з життя спокійно, не божеволіючи від болю. На рахунок опіоїдних ліків існують чіткі рекомендації ВООЗ. Це і підбір індивідуальної дози для хворого, це і терміни видачі рецептів на опіоїдні препарати — не менше 30 днів. До всього, одразу ніхто не приписує хворому опіоїди. Діє затверджена ВООЗ триступенева шкала болю. І одним із завдань паліативної допомоги є контроль цієї шкали. Спочатку знеболення відбувається за допомогою анальгетиків, потім  — середніх опіатів, наприклад, трамадолу. А вже на останній, третій стадії, коли біль не можна вгамувати нічим, застосовується морфін. Але ви повинні розуміти, що я зараз описав ідеальну схему. Того, що в Україні немає; тільки близько 15 % хворих з хронічним болем мають доступ до адекватного знеболення. Я вже мовчу про асортимент знеболювальних засобів, яких взагалі (офіційно) немає у нашій країні: суспензії, таблетки пролонгованої дії, пластирі і таке інше. Хотілося б докорінно змінити цю ситуацію.
Щодо нашої ментальності, тут є подвійне дно: з одного боку лікар часто живе з оглядкою, щоб не виписати чого зайвого, з іншого — той, хто зловживає доступом до наркотичних засобів, має понести покарання згідно закону. Це аксіома. На жаль, наша країна поки що не стала партнером лікаря і пацієнта. Існує безліч документів і комісій, що регламентують і контролюють призначення ліків і які не дають можливості надати повноцінну допомогу хворим. Що вже говорити про периферію – знеболювальних засобів немає ні у сімейних лікарів, ні в амбулаторіях, ні у ФАПах!

 — Але ж Україні підписала угоди про доступність опіоїдних анальгетиків для невиліковних хворих…

 — Це правда, а саме: Єдину конвенцію ООН 1961 року і Конвенцію ООН щодо психоактивних речовин... До цих угод були внесені списки ліків, якими необхідно забезпечити хворих, і на ці списки орієнтується більшість розвинених країн. Але останнім часом в Україні зменшився обсяг споживання опіоїдних анальгетиків і доступності для хворих… У десятки (!) разів. А реально в обмежених кількостях для паліативних пацієнтів доступних тільки ін’єкційний морфін. І взагалі, у нас склалася цікава ситуація: державні органи, котрі покликані боротися з важкими наркотиками, такими як героїн, кокаїн, марихуана, амфетаміни, чомусь починають регулювати обіг опіоїдів у медичній сфері. Через це вони часто сприймають хворого як наркомана, а лікаря — як наркодилера. До чого це призводить? Лікарі бояться призначати високі дози наркотичних знеболювальних засобів, а то й не знають, як правильно підібрати дозування! Уявіть собі, що і досі студенти медичних внз у нас навчаються за підручниками 50-их років! Це потрібно змінити. У світі існує багато рекомендацій щодо управління болем. Та всі вони зводяться до того, що урядові структури мають підтримувати певний баланс, захищаючи населення і лікарів від утягування у наркобізнес, водночас забезпечуючи всіх невиліковних хворих знеболювальним.

— Що ви очікуєте від цієї конференції?

— Мета цієї конференції – скорочення незаконної пропозиції наркотиків та попиту на них, досягнення балансу в наркополітиці держави між каральними заходами щодо незаконного обігу наркотиків та забезпечення їх доступності в легальному обігу. Мене, як лікаря, болісно турбують обидві проблеми – наркоманії як явища, що призводить до високої смертності, поширення СНІДу… і наркотиків, як засобу лікування тих же наркоманів і догляду за паліативними хворими. Тому ми подали свої пропозиції, і їх було внесено до проекту «Національної стратегії України щодо наркотиків» (на період до 2020 року).

 — Це стосується…

 — Першочергово: забезпечення доступності наркотичних лікарських і психотропних засобів. Для цього ми пропонуємо:

— здійснити оцінку потреб у наркотичних засобах, керуючись міжнародними методиками у цій сфері, та формування відповідних квот;

— розробити з урахуванням світового досвіду та впровадити стандартні схеми застосування наркотичних лікарських засобів для лікування захворювань, які цього потребують;

— забезпечити доступ до наркотичних лікарських засобів через первинну ланку медичної допомоги, сімейних лікарів;

— здійснити реорганізацію та розширення мережі аптек з правом зберігання та видачі наркотичних засобів;

— забезпечити використання наркотичних засобів на засадах науково доказової медицини.

 — А щодо безпосередньо паліативної допомоги?

 — Для нас очевидно – це розробка закону України «Про затвердження національної програми розвитку паліативної допомоги в Україні». І у цьому контексті ми вважаємо, що необхідно забезпечити такі пункти:

— проведення національної оцінки потреб у паліативній допомозі, у лікарських засобах, насамперед, для полегшення болю;

— розроблення та прийняття відповідно до керівних принципів ВООЗ стандартів і клінічних протоколів надання паліативної допомоги;

— сприяння національному виробництву таблетованого морфіну;

  створення системи державної підтримки виробників та аптек, які мають ліцензії на обіг підконтрольних речовин, з метою розширення їхнього асортименту та доступності;

— забезпечення медичних закладів і аптечної мережі таблетованими та пролонгованими формами опіоїдних анальгетиків;

— призначення наркотичних засобів для пацієнтів з хронічним больовим синдромом онкологічної та неонкологічної природи лікуючим лікарем без погодження  та комісійного перегляду;

— введення обов’язкового навчального курсу з паліативної допомоги в медичні навчальні програми підготовки студентів і післядипломної підготовки лікарів, фельдшерів, медсестер, консультантів та соціальних працівників.

 

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.