Вчора арештували просту дівчину, та коли дізналися що це журналістка!...

24 июня 2012, 22:14
журналист-правозащитник
0
2841
Вчора  арештували просту дівчину, та коли дізналися що це журналістка!...

В знак протесту винесеного вироку "ніженським робінгудам", о третій годині ночі, ми зробили напис на асфальті навпроти Ніжинського РВ "НАРКОБАРОНИ" та вивели стрілку, що вказувала на їх будівлю


Тож історія з самого початку. Ще два тижні тому, із всеукраїнських ЗМІ багатьом стало відомо, що хлопців, які боролися в Ніжині проти обігу наркотиків, який кришували, і продовжують кришувати  правоохоронні органи, засудили майже до 12 років ув’язнення. Див відео із зали суду http://vikna.stb.ua/ua/news/2012/5/30/104245/.  Головний у цій справі є Попович, всю ж його команду називають «ніжинські робінгуди». Ставали на захист цих відчайдух доволі не мало журналістів, правозахисників та адвокатів, але все марно, наче навмисно правосуддя ревно показує, що «буде по нашому».  Особисто я подивившись черговий сюжет телеканалу СТБ «Вікна», коли з зали суду після оголошеного вироку головний серед робінгудів Попович  із заламаними за спину руками йде до міліцейського воронка, добре  знаючи що доведеться відсидіти за правду 12 років,  заспокоює словами дружину «все буде добре», і вона те ж саме розуміючи, що попереду ті ж 12 років каже у відповідь «да, канешно» - це мене просто вбило.  За що такий суровий вирок? Чому так? Чому за правду, і чесну позицію дали більше ніж за трьох убитих?  Наступного дня бачу, як по телеканалу «Інтер» тут як тут депутат Микола Катеринчук цілих 40 хвилин у прямому ефірі хвилюється за робінгудів, та б’є себе в груди, і говорить що зробить усе аби їм допомогти.  Прошу відразу його зі мною зв’язатися.  Телефоном йому  пояснюю, що не потрібно довгих 40 хвилин бити себе в груди, потрібно для початку знайти кошти на адвокатів, бо попередніх безпідставно відсторонили.  У відповідь відразу чую гарну новину : «Ирма, не вопрос, ищите адвокатов, мы денег дадим столько скажете». За годину телефоную до свого знайомого адвоката Сергія Колотія  із яким в парі нещодавно виграли  доволі резонансну, як усі нас переконували,  безнадійну  справу ( на дівчинку сироту мали повісити вбивство афганця, та півтора роки  нізащо катували в Полтавському СІЗО). Тож, проходить тиждень, другий, від Катеринчука ні звісточки, лише бачу в мережі Інтернету, як він проводить час, то в судах, то в гламурних місцях інших країн світу.  Але навіть не в цім біда, повіривши в слова Катеринчука, я швидко виклала на сайт Майдан інформацію про те, який він класний пацан, бо саме він, не проплатить, а вже майже проплатив захист ніжинським робінгудам.  Про його наміри, звісно, як і має бути за природою, розповіла  усім своїм товаришам, хвалила так, що …. Пройшло два  тижні, товариші, адвокати, журналісти починають запитувати: ну що? Де твій хвалений Катеринчук? Проплатив захист?  А ми тобі говорили!

Попередні адвокати не знаючи того, що Катеринчук нікому грошей не давав, почали телефонувати і розповідати мені про те, що вони лишень на сам готель 20 тисяч витратили, і 8 тисяч на бензин, а я така погана виклала в Інтернеті інформацію, що начебто саме їх роботу оплатив Катеринчук, і тепер вони будуть на нього подавати до суду, бо вони відбули аж 47 судових засідань безкоштовно. А але і це давайте обійдемо, бо коли подивилася телепередачу Віталія Портникова, де одне з поперед одного майже усі говорили, що «..я перший прийшов на захист робінгудів», або  «я один із перших прийшов на захист», або ж «все почалося саме з мене», то там чорт ногу скрутить, хто із них був першим, хто другим, загалом все те ж саме, що і у нас серед полтавських журналістів. 

Натомість ближче до справи. Розуміючи те, що часу не має, телефоную на мобільний до прес-секретаря  Петра Порошенка, який ще два місяці тому дав мені сам Порошенко. Пояснюю ситуацію, Ірина Фриз відразу говорить, що  більше ніж впевнена, що Петро Порошенко стовідсотково допоможе, бо вірить в мене.  Бути чесною, я вже опустила руки, і не знаючи особисто Ірини Фриз, вже не вірилося що хтось допоможе, але, як то кажуть «без надії сподівалась». За декілька днів на мій телефон надійшла SМS, -  надійшли кошти від  «Фонду  Петра Порошенка».  Відразу прийшло в голову «Катеринчук пообіцяв, а Порошенко виконав його зобов’язання».   Наступного ж дня оплачую роботу адвоката, Самі ж збираємо речі  і з колегами по роботі їдемо до Ніжину на цілу низку запланованих робіт на захист «ніжинських робінгудів».  Приїжджаємо в Ніжин, запитуємо чи є кімнати подобово, або ж просто  на місяць, говорять що є, але за  чотирьохкімнатну просять  500  гривень за добу, - знаходимо однокімнатну квартиру, за яку в місяць просять лишень 800 гривень, це нам підходить, заселяємося, живемо  як в рукавичці, зате дешево. За тиждень, на захист цих хлопців назбируємо до 2000 тисяч підписів, записуємо усіх хто хоче висловити свою думку стосовно цих хлопців на відеокамеру, та приходимо до висновку, що у місті, майже усі до одного знають, що їхніх робінгудів посадили за правду.  На камеру матері, які поховали своїх дітей саме через вживання наркотиків не бояться говорити що робінгуди  «Це  справжні герої України». Див. відео. (http://www.youtube.com/watch?v=nZkiBttTzfU&feature=youtu.be)

Щоб підняти духом народ, два дні тому вирішили провести нічну акцію. Спочатку планували зробити надпис на асфальті на кожному роздоріжжю «Свобода робінгудам!», та почали з надпису біля стін Ніжинського райвідділу, для них підготували те, що їм найбільше підходить по роду їх діяльності. О третій годині ночі з’явився перший надпис біля РВ «Наркобарони» із стрілкою, яка вказувала на їхню адміністративну споруду.  Працівники нарешті помітили, що навпроти них, щось відбувається, підішли до нас, але затримали лише мене, як організатора акції, або ж іншими словами, власника ідеї. Про те, що саме так все і буде розвиватися, я передбачала, тому заздалегідь пішла до комісійного магазину  купила там за 35 гривень простеньку сукню, одягла дешеві босоніжки, зняла із себе усі золоті прикраси, і як то кажуть «в бой».  Я зробила все для того, щоб мене затримали, бо дуже ж таки хотілося, побути в ролі простої незахищеної дівчини, в якої немає при собі ні телефону, ні паспорта, ні грошей. Тож, як не дивно, але план спрацював: бійці в погонах заламали руки за спину, і відвели у відділок за образливий на їхню думку надпис, хоча я їм пояснювала, що їхнє керівництво вже давно гордиться тим, що нарешті їх називають «справжніми наркобаронами»,  а не якимись там торгашами коноплі. Називати так стали саме після того, як в Ніжинському районі почали засівати цілі поля маком, звісно ж щоб не зникли із хлібних прилавків так усім необхідні пиріжки  із маком.  

Тож почався допит:

-          Ти хто така!!!? (один із поперед одного волають міліціонери)

-          О… стандартна фраза міліціонера. Проста дівчина, для вас жінка, для багатьох людина …

-          Фамілія !!! Ваша фамілія!!! Звуть як?

-          Я відмовляюся із вами спілкуватися без присутності адвоката

-          Якого адвоката!!! Фамілія твого адвоката !!!?

-          Дайте мені можливість зателефонувати до мого адвоката самій

-          Дзвони, давай набирай. Я знаю усіх адвокатів, кому набрать?

-          Я не місцева, ви можете дати мені мобільний, бо я нажаль без сумки, гаманця, й телефону.

-          Це твої проблеми! Зараз йдемо на відтворення подій.

-          Ще раз повторюю, без адвоката, ніхто, і нічого не буде відтворювати.

Після цього я дві години просто ходжу біля чергових, але через кожні п'ятнадцять  хвилин, до мене підходить все новий, і новий міліціонер, який намагається зав’язати розмову, щоб дізнатися, хто ж я, і звідки? Чую один комусь говорить: «Вона не дура, дивись бо буде нам сенсація, як із тими робінгудами. »

Проходить три години, вже скликали увесь райвідділ, бачу у вікно проїжджають автобуси, маршрутки, навіть здають назад, і просто «вмирають» від сміху. Потім почали з’їжджатися   усі таксисти, міліціонерам це не подобається, вони починають розганяти людей. Але дехто із дільничних також не стримують свого сміху, підходять до мене і говорять «держись!».  

Мені вже набридло три години стояти без діла, підійшла до чергового щоб попросити зателефонувати на мобільний, але черговий сказав, що із стаціонарного на мобільний телефонувати заборонено, а свого мобільного він нікому не дає. Хвилин за 30 міліціонери вибігають із відрами на вулицю, і починають оперативно змивати мій надпис. Один із них заходить і говорить, що дома двері не фарбовані, а тут на тобі.

Пройшла ще година, хочу в туалет, і попити води, але кажуть що туалету не має, і води теж.

-          У вас добре готують? Щось вже й поїсти хочеться, що у вас на перше сьогодні?

-          У нас трьохразове: понеділок, середа, п’ятниця. Сьогодні їсти не дають.

-          Зрозуміло.

-          Я вас десь бачив, ви не дівчина Щочки, це сестра мого однокласника? Ви ж його знаєте, тільки не кажуть, що ви його  не знаєте?!

-          А ви знаєте мою однокласницю Власенко Оксану? (навмисно жартую)

-          Ні, не знаю!

-          Дякую. Теж саме …То будуть їсти давати сьогодні?

-          У нас із собою беруть.

-          А якщо в мене не має рідних, і ніде взяти, то як тоді?

-          Ваші проблеми.

Проходить ще година, телефон ніхто не дає, якийсь борзий мент говорить, що я вже заробила собі 15 суток, і шість років арешту за хуліганство.  «Ого» - думаю, оце експеримент, у цих мозгів вистачить і усі 12 впаяти. В коридорі зібралося вісім міліціонерів, із них дві жінки, підходжу до них, сподіваюся на жіночу солідарність, і прошу мобільний.  - У відповідь:

-          Це наша приватна власність.

-          Дякую. А у вас часто так, коли людина без телефону, документів, сумки, і ви її ганяєте по колу, навіть подзвонити не даєте. І що ж робити у такому випадку?

-          Це ваші проблеми, треба було сумку із собою носити.

-          Але вже не взяла, то що ж робити?

-          Ваші проблеми… (надувши губи, як вареники відвертається.)

Через годину прошу міліціонера відвезти мене на квартиру, щоб забрати сумку.  Ті радо погоджуються, хочуть побачити де я живу і з ким? Приїжджаємо до помешкання, але двері не відчиняються, я без ключів, нікого із наших немає. Повертаємося в райвідділ, а в туалет так хочеться, що вже навприсядки ходжу. Думаю, ніхто не б’є,  ніхто матом не криє, але краще б вдарили, ніж отак знущатися.

-          Хоч сигарет купіть, я вам гроші поверну.

-          І що ми куремо?

-          «Гламур» легкий?

-          Ого, я ж казав, що не проста

Доки їхали, у телефонному режимі міліціонер вже дізнався в кого ми проживаємо. Думаю, «да, хазяйка буде «рада», скаже, щоб виселялися, щоб не мати зайвих проблем із міліцією. Ще й до сусідів завітають. Ага, ще й вікно на кухні постійно відкрите, а ми на першому поверсі, зараз точно залізуть в квартиру щоб дізнатися: хто ми? Що ми? І звідки?» . (в квартирі був ноутбук, підписи на захист ніжинських робінгудів, особисті речі, фарба, ватмани  та гроші).

Приїжджаємо в райвідділ, заводять на третій поверх, починається допит, в кабінет зайде то один, то другий, то третій, у кожного сотня питань, але хто я? і звідки, все рівно не зізнаюся, прошу дати можливість зв’язатися із адвокатом.  Да… думаю, зараз точно в ІТТ відправлять, все життя «мріяла» написати про це  власні враження, а не зі слів інших. Та вже й спати так хочеться, що завал, мабуть дужче ніж в туалет.

-          В ізоляторі тимчасового тримання хоч чисто, ну євроремонт, постільне… ?

-          Ага, дуже чисто, є і хлорка, і бетонний пол, зараз все буде.

-          Так а..а…а.. подзвонити можна, щоб хоч сказати, що жива, здорова, люди ж хвилюються, майте совість?! Про себе думаю: «Треба повідомити Кужель, як же їй передати, що я тут, а може вона  вже знає? Щось не хочеться тут 15 діб сидіти, ще й 3 числа закордон їхати, то як же я поїду?  »

-          А який у вас оператор? На який номер хочете набрати?

-          Ви не  хвилюйтеся так дуже, я вам картку поповнення куплю,   у вас це ж ходова валюта?

-          Не грубіть, це наклеп, ви мені нічого ще не купували.

-          Ще не купувала, але бачу, що доведеться.

-          Де ваш адвокат???

-          Але ж ви не дали до нього подзвонити.

-          Це ваші проблеми.

Пройшла ще  година, ми вийшли у подвір’я, мені вже купили пачку «Гламура»  і просять зізнатися, чи не працівник я іншої правоохоронної служби, яка їх перевіряє, відразу відповідаю їм :«Боже збав, і не дай Бог бути одним із вас». Це їх трішки образило, але й відчутно підняло настрій, що якщо не наша, і не їхня, і нічия – можна все. Піднімаємося в кабінет знову на допит, починають зачитувати обвинувачення, що вважають мене винною у пошкодженні державного майна,  виявила явну неповаги до суспільства у надписі який нанесла біля їхньої будівлі, що тягне за собою шість років ув’язнення.  Мені реально стало погано, не від того, що я їх злякалася, а від того, що знаю на усі сто відсотків, що ці козли здатні на все, а тим більше цього роковогу року, коли усіх саджають просто пачками.

-          Ну добре, записуйте, звуть мене Ірма Миколаївна Крат

-          Нарешті!  Хух! І де ж Миколаївна працює?

-          Працюю  головним редактором в газеті «Свобода слова»

Німа сцена, три міліціонера між собою різко переглянулися, у того хто робив собі каву, ледь чашка із рук не випала.

-          Тобто ви все таки  журналістка?  

-          Опачкі … (сміюся)

-          Підождіть хвилинку,  нам потрібно сходити до начальника  в кабінет. А ви каву будите ? - Ніжним голоском промовив той, який ще п’ять хвилин тому хотів на шість років відправити мене за грати.

-          Чай буду

-          А чаю нажаль не має.

-          Ну то давайте каву, будемо пити на що заробили.

-          Та нічого, зараз ми швиденько десь чай знайдемо.  Побіг.

Сиджу в кабінеті, і відчуваю, що вже так погано, що словами не передати, мабуть піднявся тиск. Кажу усім, що мені дуже погано, вони мабуть подумали, що знову розігрую їх.

Мене просять зайти до начальника, я відмовляюся, і кажу, що  зайду до нього завтра. Начальник не витримує, і сам до нас приходить. Від одного його виду, я реально почала блювати, відчуваю, що ще трішки і аншлаг, -  знепритомнію. Налякані міліціонери питають

-          Миколаївна, вам викликати швидку?

-          Не потрібно, бо будете говорити, і ви, і вся преса, що навмисно тут падала в овмороки, і кричала «мене зґвалтували ». Мені холодної води, і щось від головного болю. Зараз я відійду, все буде нормально, я просто втомилася.

Начальник міліції пропонує зайти до кабінету, бо саме в нього є туалет і де помити руки.

Йду за ним, в кабінеті окрім меблевої стінки більше нічого не бачу, думаю, а де ж туалет? Він відкриває в шафі двері, і ми заходимо до другої кімнати. Вмившись, та сходивши нарешті в туалет, -  стало легше.

Начальник міліції, це саме той  із Луганську, який й посадив ніжинських робінгудів, після чого  отримав підвищення по службі, пропонує сісти навпроти нього. Говорить

-          У мене є інформація, що вам мене замовили?

-          Цікаво хто? Звідки такий бред ?

-          У мене є достовірні дані, що вам заплатили. Я знаю стільки, хто, де, і коли?

-          А за що конкретно платили? І хто замовник?

-          Ви збираєте підписи за робінгудів….

(про себе думаю, ага вже мабуть побували у квартирі, і побачили підписи, а судить же по собі )

      -     Тобто ви вважаєте, що вас замовили робінгуди?

-          Ні, не вони, а ті люди хто їм подражає.

-          Це хто? Петро Порошенко?

-          Який Порошенко?

-          Той самий, самий настояний Петро Порошенко, гроші на журналістське розслідування виділив саме його фонд. Але повірте мені, що він вас знать не знає, більше того, думаю, що і чути про вас не схоче. Нас більше цікавить доля ніжинських робінгудів, а не ваша особиста.

-          Знайдіть у місті хоч одну точку яка наразі продає наркотики? Їх вже давно не існує.

-          Все, мені дійсно погано, пишіть, що ви там хочете писати. Де тут у вас кімната відпочинку, мені дійсно не добре!

Встаю і йду в той кабінет звідки прийшла. В кабінеті  диван, я лягла на ньому і лежу, бо чую, що ось-ось знепритомнію.  Мені вже все одно, хто і що думає, але я лежу, і чекаю доки щось знову пред’являть вже лежачи в міліцейських апартаментах.  Хвилин за п’ять забігає начальник, і кричить терміново мене вивезти  в найкращий  готель міста, та за все оплатити, бо начебто до райвідділу виїхали  журналісти з телебачення.  Хлопці просять швидко підписати обвинувачення, я відмовляюся, запрошують понятих і знімають мою відмову на відеокамеру. Мене терміново вивозять із райвідділу, бо до усього цього, як потім я дізналася, подзвонила Олександра Кужель, та пообіцяла приїхати із депутатами, а вони вже додумалися збрехати їй, що мене взагалі в них ніколи не було.  Тож, під конвоєм мене без документів заселяють в готель «Ніжин», попри те, що я прошу відвезти мене на ту квартиру яку я орендую.  У відповідь чую : «Сказали засилити вас у готель, якщо цей готель вам не сподобається, ми вас повеземо у той, який ви скажете».  Я їм знову кажу, що мені краще дайте 50 гривень на таксі, я поїду додому,  кошти завтра поверну, але у відповідь знову: «Такої команди не було». Мене заселяють  в двадцятий номер, і три години чергують на поверсі доки я сплю.   Вставши, біля номеру вже нікого не було, я  попросила покоївку дати мобільний, щоб хоч до когось додзвонитися, але вона сказала : «Вам дозволено телефонувати лише на 102».  Ого,  думаю, спустилася до рецепшена, щоб зателефонувати до своїх, і сказати, що у мене все добре, але чую ту ж відповідь.  Довелося дзвонити на 102, пояснюю, що мені потрібен автомобіль, щоб дістатися до свого помешкання, за п’ять хвилин прибуває водій, мене відвозять на квартиру. Мої вже вдома, нервують, вже не знали, що їм робити, і куди бігти.  Я оглядаю квартиру, бачу що із пачки в якій лежало 8000 тисяч зникло 1200 гривень. Знаю що мої ніколи б у житті не взяли, для себе розумію, що через вікно залізли оперативники, які щоб дізнатися, хто ж я насправді ? - Наткнулися на спокусу. Товариші  жартують «Ірма, це вони із тебе за готель вирахували» .

Головний робінгуд Попович дізнавшись про цей випадок передав, щоб відтепер ніколи не залишалася сама, бо ці хлопці так просто цього не залишать.

Через годину повертаюся в готель, щоб записати працівницю рецепшена  на камеру, бо знаючи домисли і плітки фантазерів хочу вручити в зуби відразу факти. В цієї жінки, я запитувала чому мене заселили примусово без документів, і хто за це платить? Як часто проживають у них затримані в супер номерах? 

http://www.youtube.com/watch?v=sKQw_-eRGDk

Ірма Крат

 

 

 

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.