Соціальна партія України «Гарт» (СПУ «Гарт»)

16 июля 2012, 14:10
Літератор і видавець.
0
408

Історія і філософія задуму як його вбачаю я, Богдан Гордасевич.

Всім відома формула ринку: попит народжує пропозицію. Але що є первинним? Ясно, що пропозиція, бо інакше звідки має виникнути попит на те, чого нема. Інше питання, наскільки пропозиція є актуальною, щоб мати попит.
У даному варіанті є просто пропозиція створити партію нового характеру, а саме таку, яка не виражає інтереси окремої верстви суспільства, але є універсальною і об’єднавчою інтересів всіх членів суспільства. Яким чином це можна зробити? От над цим і спробуємо задуматись.
Нормальне вільне суспільство в демократичній державі характеризує його багатошаровість і розпорошеність інтересів людей на противагу тоталітарним чи монархічним державам, де все уніфіковано під певний ідейний стандарт керуючої влади.  І що цікаво: кожна влада своїм основним критерієм існування й панування виставляє добробут народу як своє головне завдання, але майже завжди то є облудою для самої влади і бідою для людей.  Проблема в тому, що не можна ощасливити кожну окрему людину без врахування її суб’єктивної волі інакше, аніж надавши їй свободу вибору в тому пошуку особистого щастя. Свобода - це є право вибору! Вільного і розмаїтого. І особистого!
Ось чому я вважаю за можливе і навіть необхідне творити суспільство з різних ідейних форм співжиття позитивного характеру, тобто щось приблизно як у Давній Греції, коли міста-поліси мали свої порядки, тільки, зрозуміло, в осучасненому варіанті. Далі можна буде деталізувати, але наразі зупинимось на цьому. В принципі теперішні державні федерації досить непогано демонструють варіантність місцевих норм співжиття.
За своїм задумом Соціальна партія України «Гарт» (СПУ «Гарт») - це партія інтелекту, отже в ній можуть бути люди різних соціальних груп від бомжів до олігархів, хоча в результаті діяльності цієї партії не повинно бути не бомжів - ні олігархів, як взагалі повинно зникнути протистояння типу експлуатованих та експлуататорів, соціальні антагонізми і глобальні конфлікти. Все це не є якоюсь нездійсненною мрією - світ неухильно до того йде, а я просто конкретно обумовлюю цей процес.
Інше питання, що для виникнення об’єднання потрібно мати в достатній наявності що об’єднувати. Якщо за рівень інтелекту брати показник, який наявний зараз у Верховній Раді України згідно діяльності народних депутатів, то він занадто низький, щоб йти туди з партією інтелекту.  Ще важче, щоб таку партію оцінили виборці, які більше полюбляють обирати різноманітних «гречкосіїв», а не таких, які кажуть просту правду: щоб мати - потрібно працювати. Задурно тільки ярмо видають. Одним з моїх особистих розчарувань під час процесу відомої «горбачовської перебудови» яка призвела до розвалу СРСР було усвідомлення наскільки нікчемна інтелектуальна потуга є у всій нашій країні, особливо провідній верстві, якою на той час була компартія СРСР. На мою думку тільки це стало першочерговою причиною розвалу держави СРСР - убогість інтелекту починаючи від найбільш елітного апарату КДБ і до низу по всіх структурах партійних і державних. Якщо комусь здається, що я не правий, то після того, як він перехреститься і буде й далі так вважати, тоді най спробує і спростує мої закиди. Зокрема, коли мені говорять, що розвал СРСР має зовнішні причини типу дій ЦРУ чи масонів, то прошу ласкаво вказати, де були наші розумники, які все оте підступне дійство прогавили? І т. д.
Особисто я був в часи перебудови Горбачова його прихильником, як і був проти розвалу СРСР, тобто не надто переймався ідеєю повної незалежності України. І думаю будь-яка розумна людина була б проти руйнації того громадного соціально-економічного комплексу, який вже склався в СРСР, якби вчасно було реформовано політичні важелі суспільного буття, але не вистачило на те розуму - однозначно. Спробую пояснити, як би мало бути тоді на мою думку. В Радянському Союзі була спотворена система влади, яка була зосереджена фактично в абсолюті у структурі компартії як єдиної партійної сили в державі, а інші державні органи були чисто номінальні за значенням десь як дублери. Від такого «сумісництва» економіка в СРСР ставала суцільним волюнтаризмом-самодурством, а ніякою не плановою та розумно скерованою, через що і зайшла в повний ступор і «штопор», з якого так і не змогла вийти. Китай зумів завдяки інтелекту Ден Сяопіна, а ми - ні. Хоча сам задум був правильний, але коли Горбачов почав свої реформи з того, що став передавати всю владу від компартії до виконкомів рад різних рівнів, то єдиною формою збереження керованості країною стало масове переобрання чиновників компартійної номенклатури до всіх рад і їх виконкомів. Але при тому громадна інфраструктура державного керівництва через партійні ланки виявилась спустошена і тим автоматично зліквідована, замість того щоб всіма засобами треба було намагатись її зберегти і надати нової форми дії, а саме перетворити їх на осередки інтелектуальних штабів перебудови, своєрідні мозкові центри без ідеологічної упередженості. Тепер через 25 років я вже розумію наскільки це було малоймовірною задумкою, хоча і гарною: як виявилось, у СРСР не було  не тільки сексу, але й інтелекту, тобто через відсутність інтелекту не було і сексу.  Десь так.
Одночасно варто звернути увагу, що комсомольська структура в Україні зробила спробу подібного переформатування своєї структури і створила обласні так звані «ресурсні центри» за рахунок своїх коштів та майна, але вони себе абсолютно не проявили як прогресивні осередки, тому що займались виключно поглинанням різноманітних грандів й подібних програм, або легалізацією грошей в якості конвертаційних центрів тощо. Один комсомольський  за генезою Центр Разумкова діяв глобально в інтелектуальній сфері, проте і він скорше перетворився у соціологічну службу, а не потужний центр прогресивних ідей. Таким чином в Україні, як і в цілому по СРСР, кількісно значний прошарок освіченого люду не перейшов у якісний формат - це варто визнати.
Тому перші 10 років в Україні пішло на встановлення хоч якоїсь подібності до державного апарату й влади. Можна нагадати, що в Україні вже на цей час відбулось коло 12 змін державного устрою кардинального характеру, а різних малих переподілів влади - не зрахувати. Тому не дивно, що після скасування Конституційної реформи 2004 року без легітимного затвердження іншої Конституції, навіть відновленої, ми живемо в позаправовому полі, не кажучи, що фактично жоден закон чи постанова Верховної Ради України не була прийнята конституційно, тобто щоб всі голоси депутати виявляли особисто і безпосередньо під час голосування. Голосують карточки депутатів, але не їх власники, причому це робиться публічно, то кого ми такою законотворчою діяльністю дуримо окрім самих себе? Де тут розум й інтелект? Нема.
Друга важлива річ: для кого визбирувати перла інтелекту? Особисто я ніколи не погоджусь з поділом суспільства на провідну правлячу еліту і сіру масу з обивателів. Який сенс у найвидатнішій еліті, яку не може зрозуміти народ? Ніякого. Перли не розкидають перед свинями. Тобто еліта повинна мати розуміння у масі людей, щоб продуктивно керувати нами як свідомою соціальною сутністю, а не стадом худоби. І знову натикаємось на парадоксальну ситуацію, що начебто цілком освічені люди діють абсолютно всупереч розумній логіці.
Для прикладу, на нашому виборчому окрузі 117 у Львові двічі підряд обирали в народні депутати відомого ультрас-дисидента Степана Хмару виключно тому, що він «морди комуністам б’є». Коли ж у Львові почали масово закриватись великі виробництва, якими керували оті самі комуністи - тільки тоді люди почали задумуватись чи правильно вони чинять. Дивна політична деструкція мислення навіть наче розумних людей з науковими званнями мене завжди дико шокувала, бо раціональний зміст справи постійно поступався перед особистими ірраціональними й суто суб’єктивними бажаннями. Виключенням з правил був хіба що тільки Ігор Юхновський, але один він в полі не воїн. Ясно, що не морди комуністам треба було бити, як завдання №1, а шукати виходів спільно з кризової ситуації після розвалу СРСР і наявної економічної стагнації в Україні. Прогавили ми цей момент державного єднання і тепер маємо антиукраїнську буржуазну еліту з колишньої партноменклатури, яка абсолютно антинародна й антидержавна за своїми устремліннями.
Моя позиція на період 1991 р. була проста і однозначна: починаємо з чистої сторінки, з повного нуля незалежно від того хто і ким був до цього часу. Так: повна і всеохоплююча амністія всім комунякам, комсомолії, номенклатурі та кедебістам з усіма їх стукачами – прощення в ім’я розбудови Української Держави. Міг би сказати, що на жаль, мої ідеї не були актуальні, однак не скажу, тому що життя пішло більш складним і розумнішими шляхом. Саме так: розумнішим. Потрібен час, щоб відбулась психічна переміна в масовій свідомості соціуму, який за своїм головним принципом надзвичайно консервативний, що і добре. Спрацював принцип: «Біда вимучить – біда й виучить!»
Не буду викладати та аналізувати всі процеси, які пройшли в Україні за часи панування президентів Кравчука – Кучми (двічі) – Ющенка – Януковича, але скажу одне – всі вони були дуже корисними для нас всіх, бо ми пройшли важку і важливу школу від рабів до свідомості вільних людей. Пройшли всі: і хто хотів, і хто не хотів бути вільною людиною, але мусів нею стати. Будемо відверті: Україна свободи не завоювала – нам її нав’язали через розвал СРСР в першу чергу за ініціативи з Росії. І скажу, як на мене, - на той час це було дуже мудре рішення державників Росії: скинути баласт і виплисти з економічної кризи позбавивши з себе відповідальності за всі союзні республіки, перед тим викачавши через  Ощадбанк з них всі грошові ресурси. План розвалу СРСР був оприлюднений урядом Росії на чолі з Сілаєвим ще у 1988 році! Зверніть увагу: за 3 роки до фактичного розвалу СРСР, в якому вже ніхто не сумнівався! Більше того, знаю інформацію, що коли 1980 р.помер голова кабміну СРСР Олексі?й Коси?гін, то Леонід Брежнєв запропонував цю посаду Володимиру Щербицькому, першому секретарю ЦК компартії України, але той відмовився! Відмовився! І сказав щиро чому саме це зробив своєму помічнику: «Цю махіну вже не витягнути – воєнка все з’їла»
Рекомендую, щоб не було сумнівів, прочитати чудову за своєю об’єктивністю книгу Нурсултана Назарбаєва «Без лівих і правих» – розвал СРСР є передусім внутрішня причина цього державного утворення, а не суто зовнішня провокація, як це багато хто намагається подати. Не смішіть цапа: агресії проти Росії 1918 – 1920 та 1941 – 1944 років були куди глобальніші – і Російська імперія встояла! Тож ні ЦРУ та США з своїми сателітами тому винні – виключно зсередини прогнило все в СРСР. Але нас цікавить інше: свободу нам нав’язали буквально давши копняка під зад! Не тільки Україні, а всім так званим союзним республікам включно з Прибалтикою,  бо невже хтось має сумнів, що якби могли втримати – то б відпустили? Щоб отак хутко пішли з Східної Європи, якби могли далі утримувати війська й уряди цих країни? Я особисто в те не вірю, що то було добровільно за власним бажанням Михайла Горбачова. Криза економічна і соціальна в СРСР за часи так званого «застою» набула настільки глобального характеру, що можна подякувати Горбачову та Єльцину, що все ще досить гарно пройшло з тим розвалом.
Менше всього я також вірив у швидке процвітання України після того, як вона з колонії стала незалежною державою. Просто знаю з історії, що ніколи, наголошую: ніколи не траплялось такого, щоб колишня колонія швидко ставала прогресивним мобільним державним утворенням – на все потрібен час. Держава – це надскладний соціальний формат суспільного буття, тому це все одно, що вірити у побудову великого міста всього за кілька років. Неможливо таке: ні Мадрид, ні Санкт-Петербург, ні Бразилія, ні Астана не будувались за коротку мить, а що вже казати про державу. Зауважу, що дуже не люблю, коли починають про Україну казати з погляду порівняння з іншими країнами як Прибалтійські чи Грузія – це абсолютно не співвідносні порівняння, як не можна порівнювати гарний хутір чи містечко з великим містом – це надто різні речі. Україна – величезна держава і розбудова її досить складний процес,  який ми тяжко-важко проходимо й долаємо.
І ще хочу зауважити на одному важливому моменті, який часто використовують в політичних процесах, що ось це наче «єдиний та останній шанс» кудись там вийти чи все врятувати тощо. Коментар може бути тільки один: «єдиний та останній шанс» це може і так, але виключно для вас, хто про це галасує та репетує, тоді як для України все це просто епізод історії людей, що живуть в цей час на її землі. Були до них інші, як дасть Бог – будуть інші й після них. Україна – це земля, де ми гості і дещо паразити. Думаю, це варто сказати і усвідомити кожному. Тому що це головна причина, яка дає мені заспокоєння від того, що життя складається не зовсім так, як би мені хотілось. Власне весь проект Соціальної партії України «Гарт» присвячено тому, що я хочу з одного боку зібрати важливі матеріали як базові для того, щоб виразити яким би я особисто хотів побачити Українську Державу: – Державу честі, спільної справедливості і благополуччя. Мрія? Звичайно. Але ж мрії мають властивість здійснюватись! Особливо, якщо мрія стає масовою.
З іншого боку, моя ідея досить проста і її назва «Мозковий штурм» – це процес, коли люди з певним рівнем ерудиції та досвіду, збираються задля вирішення конкретних проблем і висловлюють всі можливі способи їх вирішення включно до найдивніших. Головне в цій дії хотіти вирішити проблему, а не прославитись особисто, отже не потрібно бути весь час мудрим і логічним, постійно слідкувати за власним реноме. Не кажучи вже про особисту вигоду, що так процвітає в лже-«мозкових штурмах» сучасних народних депутатів ВРУ, як і всіх інших депутатів місцевого рівня по всій Україні.
Соціальна партія України «Гарт» має постати з мережі осередків «інтелектуальних штабів» місцевого рівня з відповідним делегуванням своїх обраних представників до вищих рівнем інтелектуальних об’єднань. Така партія не потребує масового членства, тому що головним в її діяльності є продукування інтелектуального процесу як ідейної константи! І який добровільно підтримується або ж ні суспільством – це основа діяльності СПУ «Гарт».
Принцип простий: розумні люди завжди знайдуть порозуміння. Дурні ж завжди знайдуть причину посваритись.
Так само спокійно можна одночасно (!) діяти і власним шляхом без участі в СПУ «Гарт» – тут якраз важить оте Шевченкове «єдиномисліє подай», а не структурна підпорядкованість. Кожен повинен зрозуміти: які ми – така і Держава! Інакшого не буває. Будуймо державу через себе, свою дію і свою волю!

З повагою – Богдан Гордасевич
Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.