Оповіданнячко:)

26 июля 2012, 09:25
God gave me everything I want (c)
0
1491
Оповіданнячко:)

жизненное.

    Марина сиділа засмучена. Тільки-но телефонував її синок, першокласник Мирончик,  плакав та жалівся, що його знову образив однокласник:

-       Мамочко, Андрій Єрко сказав, що я – бомж! Так і сказав: слухайте усі, наш Мирон Жук – бомж! Я відповів, що я не бомж, у мене є житло!

Жінка добре уявляла продовження  «дитячої» розмови. Високий, нахабний  Єрко тикає пальцем у бік зіщуленого Мирончика:

-       Ні, ти брешеш! Ти живеш к гуртожитку,  у тебе немає ні квартири, ні будинку, навіть машини немає! Отже, хто ти? Бомж! – з насолодою розтягуючи  слова, додав хлопець.

Знову цей Єрко! До чого злий, поганий хлопець! Ну чому діти такі жорстокі?

І, головне, ніякого виходу з цієї ситуації. Поговорити з його мамою? Еліна - розкішна красуня, зверхня, з бездоганною зовнішністю, на дорогому автомобілі… Поряд з такими жінками Марина відчувала себе жахливо. Їй здавалося, що все у її житті дарма – дарма вона переїхала зі свого сонного обласного центру до столиці, дарма з величезними труднощами влаштувала сина у престижну «центрову» школу, дарма весь час підробляла, економила, викручувалася… У провінції вона вже принаймні мала б житло.

Десять років. Сьогодні виповнюється  рівно десять років, як вона переїхала, захистила кандидатську у науково-дослідному інституті, вийшла заміж за такого ж науковця (Петро тільки-но повернувся зі стажування за кордоном) і оселилася у крихітній кімнатці «наукового» гуртожитку.  Зараз їй 43, найкращі роки життя позаду, попереду –  та ж сама спільна вбиральня, електроплитка на підвіконні,  тільки б не бачити жахливу спільну кухню зі старими обшарпаними кранами та брудними стінами;  Мирончик, дитинство якого і далі минатиме у стінах гуртожитку (навіть на літо Марина не відправляла малого до батьків у село, тому що вирішила, що він буде у неї цілковито  «столичною» дитиною).

Був мізерний шанс отримати квартиру -  якщо Марина чи чоловік захистять докторську дисертацію. Але обоє розуміли, що написання та захист також вимагають таланту, наполегливості, сил і коштів, а їх просто не було.…Була лише одна людина, яка переконувала, що Марина має писати докторську, що її тема дуже цікава і необхідна для науки – Микола Іванович. Старий  академік,  її науковий керівник, завжди сердитий, завжди усім невдоволений, самотній, хворий, але дуже сильний і наполегливий. Він вчив Марину іти у всьому до кінця – і у дослідженнях, і у відстоюванні своєї позиції серед колег. Самотній, бо ще за молодих літ посварився з  родичами, спілкувався лише зі своєю сестрою, але сестра померла, і з тих пір коло його життя ще звузилося. Микола Іванович іноді ходив на роботу, там його тримали більше за  минулі досягнення, хоча було кілька тем, які крім нього у відділі ніхто не знав, а  молодь вони не цікавили….Старий жив у квартирі у центрі міста.  До цього часу Марина тільки одного разу була у такій занедбаній оселі старої   людини – коли піонеркою за дорученням школи «шефствувала» над самотньою старенькою -  запах старого житла, старих речей, бруд і павутиння. Тепер вона регулярно відвідувала таке житло, іноді приносила Миколі Івановичу продукти, іноді  приходила порадитися з приводу результатів чергового дослідження. Під час таких чергових  відвідин він сказав:

 - Я сьогодні був у знайомого нотаріуса. Хочу заповісти цю квартиру твоєму Миронові. Він схожий на мене самого у дитинстві. Після моє смерті він отримає цю квартиру у спадок.

Але, як не дивно, це її не заспокоїло. Старий ставав дедалі слабший, часто був роздратований, іноді сумував, сидів непорушно, втупивши погляд у одну точку. Перестав виходити на вулицю.

Вчора Марина приїхала з конференції, кілька днів її не було у місті.. Приїхавши сьогодні, вона застала його неголеного та голодного. Телефон був відключений за несплату. А тепер от цей дзвінок Мирончика, який повністю вибив її з рівноваги.

У голові крутилося: «Квартира. Мені потрібна квартира. Із самого першого дня у цьому місті я мрію про те, як серед сотень тисяч освітлених вікон засяють мої  власні вікна». А найбільше потрібна моєму  синові. Щоб бути справді «столичним» хлопчиком.

 … Але ж старий може жити ще рік, п»ять, навіть десять! І весь цей час вони будуть бомжі. Микола Іванович  ніколи не помре. Замість нього помре Марина і «столичні» колеги прийдуть до неї у гуртожиток. Побачать розвалений санвузол, іржаві труби на кухні! «Який сором, який сором», - повторював внутрішній голос.

Коли вона зайшла до квартири, то  відразу відчула, що щось не так.

…Старий почувався зле. Руки безцільно блукали по ковдрі, наче щось шукали, і не могли знайти,  він задихався, хрипів, наче хотів щось сказати, але з його горла виходили лише якісь незрозумілі звуки.

«Швидка, я повинна викликати швидку!». Але шукаючи телефон у сумочці, вона раптом відчула, наче якась сила її зупиняє. «Не поспішай, -  шепотів її внутрішній голос, зараз йому стане легше…».  У якомусь дивному  заціпенінні Марина стояла і дивилася на вікно, на люстру («така тут висока стеля і таке жахливе повітря» - чомусь промайнуло у голові.) Жінка  кинулася до вікна, і намагаючись  розчинити старі, розсохлі рами з облупленою фарбою, поранила руку. Зупиняючи кров, Марина випустила телефон, і той глухо впав на  витертий килимок біля ліжка Миколи Івановича.  Хрипіння раптом припинилося, чутно було  протяжний видох, наче хтось поволі випустив  повітря з кульки.  Старий  помер.

  Але мертвою тиша навколо неї була тільки мить.  Крізь віконну раму, яку  відчинив  раптовий порив вітру, долинав шум величезного  міста:  музика, автівки, веселий дівочий сміх з вуличного кафе напроти…

Вона підняла телефон і натиснула «Мирончик»:

-       Синочку, у тебе тепер є квартира! Гарна квартира у центрі! Так і скажи їм усім.

Вона вийшла з квартири і пішла дзвонити сусідам.

І лише випадково вдарившись на виході об одвірок, раптом  згадала, що так і не змогла глянути старому в обличчя. (С)

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.