Українська Суперідея і Український Суперпроект

1 августа 2012, 14:45
0
1730

- Єдино можливий позитивний Стратегічний Чинник, який об'єднає всю українську націю.

З 1991 року, з моменту референдуму про державну незалежність України, жодній з політичних сил так і не вдалося об'єднати навколо своїх ідей і проектів хоча б 80% громадян України.

Сьогодні, перед виборами Верховної Ради України, які є насправді вирішальними у долі українського народу і визначають подальший шлях розвитку України і всього українського суспільства, є сенс коротко проаналізувати успіх українських національних сил у згуртуванні української нації під час референдуму про державну незалежність 1991 року.

Це необхідно для того, щоб:
1.
Визначити стратегію і тактику об'єднання громадян України в новий загальнонаціональний масовий рух(партію), який єдиний може змінити ситуацію в Україні на користь українського народу.
2.
Активізувати і використати у виборчій кампанії 2012 року мотивації всіх сегментів українського суспільства.

Насправді в новітній історії України було лише три епізоди консолідації української нації – це:
Перший - Референдум про незалежність України, який об'єднав 91% громадян України
Другий – вибори мера Києва Олександра Омельченка, які об'єднали до 76% киян.
і Третій – вибори Президента України 2004 року, які об
'єднали більше 51% громадян України, але поляризували українське суспільство.

Ідея Проголошення незалежності України на початку 90-х років насправді була для тогочасного українського суспільства Суперідеєю і Суперметою.

Суспільству було навіяно думку, а активні учасники проголошення декларації про незалежність України щиро вірили, що достатньо отримати незалежність і всі проблеми українського суспільства будуть вирішені "одним махом".

Тоді неважливим було те, що для досягнення Супермети і практичного втілення Суперідеї, потрібно було мати Загальнонаціональний проект "Україна" – Український Суперпроект і програму, стратегію, тактику і сценарій впровадження в життя цього Суперпроекту.

На початку 90- х ніхто і наближено не знав, якою має бути модель нової державної системи України, яка стратегія, тактика і сценарій необхідні для побудови Нової України і для того, щоб вирішити проблеми, які охопили пострадянську Україну. (Це стосується і сьогодення – існуючі політичні партії і суспільні громадські рухи та об'єднання теж не знають, Що Робити.)

Ніхто не знав, яким шляхом йти, щоб побудувати Україну такою, яка збереже те, позитивне, що залишилося від УРСР, і покращить, а не погіршать життя кожного українського громадянина.

Нажаль, було обрано негативний, деградуючий шлях розвитку, який, замість наступного еволюційного етапу позитивного розвитку України, відкинув її в епоху дикого капіталізму, а сьогодні в Україні з розмахом реставрується монархія і неофеодальний державний устрій.

Але в ті часи, на фоні пустих полиць магазинів, кризи платежів, повного зубожіння 87% громадян СРСР, зростаючого масового протестного українського національного руху в кінці 80-х і початку 90-х років, здавалося, що будь-який шлях розвитку буде кращим, ніж нескінченне животіння і відсутність перспективи.

В серцях українців ще жевріла віра і надія на краще майбутнє і позитивні зміни.

Ще жила мрія про нове справедливе суспільство, хоча ніхто не мав і уяви, яким це суспільство має бути.

Головним рушіями всенародного об'єднання навколо ідеї державної незалежності стали міфи та ідеологеми:
Україна виробляє 40% ВВП Радянського Союзу, годує увесь СРСР, і якщо стане незалежною, кожен українець буде добре жити,
відродяться старі підприємства і побудуються нові.
з'являються нові високооплачувані робочі місця,
приватизація зробить кожного українця багатим власником.

Незважаючи на явний популізм цих міфів, потрібно зазначити, що вони відображали ментальну основу Української Національної Мрії про краще, заможне, вільне життя, про господаря у власній хаті.

Були використані міфи, які впливали на українських громадян сегментарно, у відповідності до очікувань, потреб, мрій, інтелектуального, світоглядного, духовного, етичного та морального рівня розвитку представників всіх соціальних груп українського суспільства.

Наприклад, міф про золото гетьмана Полуботька, яке, немов, зберігається у англійських банках і буде передано Україні у разі проголошення її незалежності. І політична "національна" "демократична" еліта тих років обіцяла, що поділить це золото між всіма громадянами.

Широко були застосовувані і наступні ідеологеми і міфологеми:
Європейський курс розвитку вирішить всі проблеми.
Європейські цінності змінять життя українців на краще (Цю ідеологему і сьогодні широко експлуатують всі політ. сили)
Тільки капіталізм зробить кожного громадянина справжнім господарем свого життя,
Тільки ринкові відносини відродять Україну,
Національна економіка "засипле" Україну новими товарами власного виробництва.
Буде проведена справедлива приватизація,
Прийде ефективний господарник,
В Україну прийдуть закордонні інвестиції.
Будуть створені всі умови для вільного підприємництва.
Багаті будуть турбуватися про бідних.
Та безліч інших ідеологем та міфів.

Ефективність цих міфів, міфологем та ідеологем можна пояснити ще й тим, що до 1991 року українці ще не були розчаровані зрадами своїх "обранців" і пограбуванням країни, яке відбулося у подальші роки, українці ще були політично наївними і вірили у чесність і розум тих, хто йшов на політичні "барикади" і боровся з комуністичним режимом. Українці сподівалися на когось і очікували "манни небесної" з рук тих, хто кинувся грабувати і рвати Україну.

Окрім того, проти політично недосвідчених українців був використаний увесь спектр політичних, економічних, соціальних, ментальних, національних, психологічних маніпулятивних технологій та методів впливу.

Тоді всі ці "know-how" спрацювали і мали вплив аж до 2004 року, включно, коли українці голосувати просто За "Так !".

Але сьогодні ми "маємо те, що маємо" – зраджений, розчарований, пограбований, безправний український народ, зруйнована економіка України, системна загальнонаціональна криза у всіх сферах державної діяльності, антинародна влада.

Перестали працювати міфи про "гарного царя" та про привладних вічних "борців" за народне "щастя". Українські громадяни розчарувалися в "опозиційних" лідерах і їх політ. силах.

Вже дискредитували себе ідеологеми і міфологеми, на яких вибудовувалася існуюча антинародна, злочинна державна система.

Всі, без виключення, існуючі в Україні політичні сили, в тому числі і опозиційні, вичерпали себе ідеологічно, політично, технологічно, іміджево, комунікативно, міфологічно, інтелектуально і світоглядно.

Тільки один раз, на виборах мера Києва у 1999 році, опозиційні політичні сили змогли об'єднати до 76% киян навколо кандидатури Олександра Омельченка.
Але це об
'єднання було скоріше протестом громадян проти антинародної політики влади і проти антинародних кандидатів, яких нав'язувало кучмівське оточення киянам.

Ніяких фундаментальних ідей не було запропоновано.
Як і в 1991 році, у 1999 році в київську громаду було вкинуто міфи:

про європейський Київ з Омельченком,
про Омельченка "професіонала" і "господарника".
про наведення порядку у житлово-комунальній сфері Києва,
про чисту воду для киян.
про відродження храмів в Києві і його рідному селі.
про "набожність" самого Омельченка.

Тобто у месиджах до виборців було використано мотиваційні "маяки" і індикатори, які відповідали очікуванням і сподіванням киян.

Одночасно з цими міфами були застосована технологія підкупу пенсіонерів через одноразові виплати "від Омельченка" з бюджету київської громади. Омельченко купував собі голоси за рахунок кожного киянина.

Цю технологію у подальшому застосував наступний "мер" Києва Черновецький.
А сьогодні на парламентських виборах 2012 року її використовують і провладні кандидати.

Споглядаючи двадцятирічну історію незалежності України і аналізуючи сьогоднішній стан української держави, у психічно адекватних громадян виникає запитання: "Невже і на цих виборах Верховної Ради України 2012 р повторяться попередні примітивні технології, знову не буде змінено політичну "еліту" і все залишиться по-старому?

Купка привладних покидьків, які дограбовують і доруйновують Україну, залишаться самозваними панами, а 45 мільйонів українців – безмовними, безправними, рабами і жебраками?".

Сьогодні, щоб кардинально змінити ситуацію в Україні на краще, потрібно вирішити дві ключові стратегічні задачі:

По-перше,
Потрібно оновити український парламент і всю вертикаль влади - Провести до Верховної Ради пронародних кандидатів.

Хто ці пронародні кандидати?

Це не ті пристосуванці з так званого "демократичного" табору, які перебувають в українському парламенті чи при владі всі 20 років.
Це і не ті, хто вправно перебігає у нові рейтингові партії та об
'єднання і змінює свій ідеологічний колір. в залежності від поточної політичної кон'юктури.

Прогресивними силами України і опозиційними засобами масової інформації поширюється, а українськими громадянами підтримується думка, що це мають бути перевірені, порядні, чесні представники української громадськості, громадянських суспільно-політичних об'єднань, рухів і представники позапарламентських проукраїнських політичних партій, які не заплямовані злочинами проти українського народу, держави і прав людини.

Це мають бути люди з прогресивними поглядами, чіткою і твердою проєвропейською громадянською позицією і системою цінностей.

По-друге,
Вже повинна з
'явитися і має бути презентована Українська Суперідея і Український Суперпроект, які обґрунтують і забезпечать Власний Український Шлях розвитку України.
(Адже кожна розвинена європейська країна має свій Власний Шлях Розвитку, який ґрунтується на національних особливостях та ресурсному потенціалі цих країн, а не на змавпованому досвіді інших країн, як це пропонують Україні наші псевдодемократи)

У 1991 році українців об'єднала "Суперідея" – державної незалежності України.

Сьогодні українців об'єднає тільки Суперідея, яка забезпечить шлях побудови нової цивілізаційної справедливої економічно, науково і технологічно розвиненої, багатої, насправді демократичної і незалежної правової України.

Саме Суперідея є відповіддю на споконвічне запитання кожного українця і всього українського суспільства, як стати багатим і успішним господарем у своєму домі.
І саме Українська Суперідея є втіленням Української Мрії.

Але на сьогодні, як і останні 20 років поспіль, ще не оприлюднена Українська Суперідея, яка має бути захопливою, але реально досяжною, фундаментальною і одночасно прикладною, такою, що може бути втілена вже у коротко- і середньострокові періоди, і яка об'єднає не менше 76% - 87% громадян України.

В української "опозиції" нема і Українського Суперпроекту, який на прикладному рівні забезпечить практичне втілення Української Суперідеї.

Сьогодні старі міфологеми, ідеологеми, ідеї і існуюча державна система вичерпали свій позитивний потенціал, а нових не синтезовано і не запропоновано ні опозиційними силами, ні громадськими рухами.

І все ж, незважаючи ні на що, українці свідомо чи підсвідомо очікують на свою народну Суперідею і свято вірять, що вона буде насправді втілена в життя.


P.S. Використовую складову частину "Супер", щоб підкреслити цивілізаційну новизну стратегічного інтелектуального продукту, який має бути запропонований Україні і який єдиний сколихне, об'єднає і підштовхне на активні дії всю українську націю.

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
ТЕГИ: Віктор Козир,Суперідея,ВИБОРИ 2012,Суперпроект
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.