Про ненормовану роботу та плату за неї

3 августа 2012, 12:10
0
4126

Знову в офісі до півночі? Що мав би сказати Ваш юрист?


Вчасно потрапити на вечерю додому вдається далеко не усім. Прагнення досягнути фінансової стабільності виявляється значно сильнішим від бажання більше уваги приділяти сім’ї та власному здоров’ю. Звичайно, на кону непогана ставка – формування надійної репутації та кар’єрне зростання, однак кожен повинен вирішувати сам, які пріоритети у житті важливіші.

Ненормований робочий день – це один із правових способів врегулювати неймовірний ритм сучасного професійного життя, зумовлений прагненням працювати багато і довго задля кращого майбутнього.

Про визначення та розмежування
Нормування робочого часу надійно окопалося на сторінках законодавства України про працю. Все на благо найманої робочої сили! Разом з тим, існують випадки, коли 40-годинний робочий тиждень не стільки сприяє якісному виконанню трудових обов’язків, скільки стримує економічний розвиток суб’єкта господарювання. Коли підходять строки виконання замовлень, то робота кипить навіть близько опівночі. Сумлінні працівники добровільно готові трудитися понад встановлені законодавством норми, оскільки звикли доводити справу до кінця. Водночас, не слід забувати, що йдеться про фактичні дії, а як щодо їх правового режиму?

Нижче у таблиці наведена класифікація перевищення нормальної тривалості робочого часу, встановленої ст. 50 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпПУ):

Вид перевищення
Правова регламентація
Надурочні роботи
Надурочними вважаються роботи понад встановлену тривалість робочого дня.
Власник або уповноважений ним орган може застосовувати надурочні роботи лише у виняткових випадках, що визначаються законодавством.
Вони можуть провадитися лише з дозволу виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) підприємства, установи, організації та не повинні перевищувати для кожного працівника чотирьох годин протягом двох днів підряд і 120 годин на рік.
Ненормований робочий день
Особливий режим робочого часу, який  встановлюється  для  певної  категорії  працівників  у  разі неможливості нормування часу трудового процесу.
Добровільне виконання робіт понад
нормальну тривалість робочого часу
Незважаючи на встановлення 40-годинного робочого тижня, незалучення до надурочних робіт та відсутність ненормованого робочого дня, особа самостійно приймає рішення продовжувати роботу.
У роботодавця немає обов’язку виганяти своїх працівників з робочого місця, тому з правової точки зору працівник не працює понад норму.
Порушення законодавства про працю
щодо нормальної тривалості робочого часу
Якщо роботодавець змушує працівника не покидати робоче місце після завершення робочого дня, а також вимагає виходити працювати у вихідні, святкові чи неробочі дні, при чому немає підстав для проведення надурочних робіт та із працівниками не обумовлено застосування режиму ненормованого робочого дня, то це банальне правопорушення, за яке передбачена адміністративна або кримінальна відповідальність.

Про закон сьогодні і завтра
Таким чином, осіб, які працюють понад 40 годин на тиждень чимало, однак лише незначна частина з них виконує трудові обов’язки на умовах ненормованого робочого дня, і їхній статус передбачає певні особливості. Роботодавці не поспішають формалізувати режим ненормованого робочого дня на підприємствах, в установах, організаціях не тільки і не стільки тому, що це може покласти на них додаткові зобов’язання, але й через фактичну неврегульованість цієї сфери.

Серед актів вищої юридичної сили лише Закон України «Про відпустки» містить згадку про ненормований робочий день. Існує також ряд відомчих підзаконних нормативно-правових актів, що встановлюють певні особливості оплати праці та надання відпусток працівникам міністерств, інших органів державної влади, які працюють на умовах ненормованого робочого дня. Разом з тим, жоден із названих вище документів не містить визначення цього терміна та не регламентує умов такого режиму роботи. Тим не менш, спроба безпосередньо врегулювати ці відносини з’явилася ще у 1997 році. Йдеться про наказ Міністерства праці та соціальної політики (далі – Мінсоцполітики) № 7 від 10.10.1997 р. «Про затвердження Рекомендацій щодо порядку надання працівникам з ненормованим робочим днем щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці» (далі – Рекомендації). Цю спробу важко назвати вдалою хоча б з огляду на те, що акт так і не був зареєстрований у Міністерстві юстиції, тому виникають значні сумніви щодо нормативної природи цього документа. Якщо хтось і зобов’язаний звертати на нього увагу, то лише підвідомчі Мінсоцполітики структури. Для всіх інших – це своєрідний інформаційний лист. Краще, ніж нічого.

Як вже зазначалося у таблиці, ненормований робочий день – це особливий режим робочого часу, який встановлюється для певної категорії працівників у разі неможливості нормування часу трудового процесу. Мінсоцполітики також уточнює, що лише у разі потреби ця категорія працівників виконує роботу понад нормальну тривалість робочого часу (така робота не вважається надурочною). Це важливо, адже, виявляється, «ненормованість» не завжди пов’язана із 10-12-годинним робочим днем. Міра праці у цьому випадку визначається не тільки тривалістю робочого часу, але й колом обов'язків та обсягом виконаних робіт (навантаженням).

Такий підхід йде врозріз із точкою зору про те, що ненормований робочий день – це суто антипод нормованого робочого часу. По-перше, КЗпПУ не подає навіть натяку на можливість існування ненормованого робочого часу, обмежуючись 40-годинним робочим тижнем та надурочними роботами. По-друге, Мінсоцполітики займає позицію, відповідно до якої ненормований робочий день – це поняття, яке не охоплюється виключно значною тривалістю здійснення роботи. Навпаки. Надмірний час виконання трудових обов’язків при ненормованому робочому дні підлягає чіткому «дозуванню». У Рекомендаціях передбачено поширення на працівників з ненормованим робочим днем встановленого на підприємстві, в установі, організації режиму робочого часу. Власник або уповноважений ним орган не мають права систематично залучати таких найманих осіб до робіт понад встановлену тривалість.

Все одно серед роботодавців та працівників існує усталений погляд на те, що саме «ночівля» на роботі є найважливішою ознакою «ненормованості». Хоча компанії часто і вказують у вакансіях умову про ненормований робочий день, проте таке положення слід розглядати у побутовому розумінні. Насправді працівника закликають добровільно пожертвувати особистим життям та дозвіллям. І охочих багато.

Якщо керуватися виключно положеннями Рекомендацій, то ненормований робочий день може встановлюватися для:
  • осіб, праця яких не піддається точному обліку в часі;
  • осіб, робочий час яких за характером роботи поділяється на частини невизначеної тривалості (сільське господарство);
  • осіб, які розподіляють час для роботи на свій розсуд.
Крім обмеження кола працівників існує також вимога про встановлення списку професій і посад, на яких може застосовуватися ненормований робочий день, у колективному договорі. Отже, нема колективного договору на підприємстві, в установі, організації (а переважно дійсно нема) – не можна застосовувати ненормований робочий день. Стає очевидним значне звуження «ненормованих» можливостей.

Якщо ж хтось дотримався попередніх умов, то на черзі погодження цього положення між сторонами на етапі працевлаштування. Про ненормований робочий день слід обов’язково зазначити у письмовому трудовому договорі (якщо він оформлюється) та/або наказі про прийняття на роботу (з яким працівник ознайомлюється під розпис). Не зайвим буде деталізувати особливий характер праці у посадовій інструкції. Відсутність документального оформлення цього режиму роботи фактично перетворює домовленість на джентльменську угоду. Така ситуація є небажаною і для роботодавця, і для працівника, оскільки кожен отримує поле для зловживань: працівник відмовлятиметься працювати понаднормово, а роботодавець не надасть, наприклад, додаткову відпустку.

Однак вкотре слід звернути увагу на те, що ні Рекомендації, ні наступні листи та роз’яснення Мінсоцполітики з цього приводу не є загальнообов’язковими. Тому на підприємстві, в установі, організації можна прийняти внутрішній акт (положення, порядок тощо), яким буде встановлено відмінне регулювання ненормованого робочого дня. Такий режим можна обумовити навіть у письмовому трудовому договорі з працівником. Головною вимогою до розповсюдження цієї практики є додержання вимог законодавства про працю. Хоча за традицією інертні органи державної влади можуть не сприйняти таку ініціативу, тому поки що надійніше не відступати від Рекомендацій.

Текст проекту Трудового кодексу України, підготовлений до другого читання, на відміну від КЗпПУ, вже містить положення щодо роботи з ненормованим робочим часом. Передбачається, що за такого режиму, працівник епізодично за вказівкою роботодавця або без такої буде зобов’язаний працювати понад норму робочого часу. Якщо таке залучення матиме систематичний характер, то понаднормова робота вважатиметься надурочною. Таким чином, в майбутньому, можливо, поняття ненормованого робочого дня звузиться до виконання роботи понад встановлений робочий час. Не братиметься до уваги навантаження, що включає коло обов’язків і обсяг виконаних робіт.

Також проект містить норму про те, що списки працівників, які працюють на умовах ненормованого робочого часу, можна буде встановити крім колективного договору і у нормативному акті роботодавця, погодженому з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), з урахуванням галузевої угоди.

Про гроші і не тільки
Гроші – це завжди важливий аспект трудових відносин для обох сторін. І роботодавець, і працівник прагнуть досягнути максимальної ефективності власної діяльності. Власник бізнесу чи його уповноважена особа бажають отримати результат найвищої якості у найкоротший строк з найменшими витратами, а працівник – стабільне збагачення з мінімально можливим прикладенням зусиль.

Формальна логіка підказує, що ненормований робочий день має передбачати й «понаднормову» оплату праці. Однак обов’язкових положень з цього приводу немає. Відомчими актами інколи передбачаються надбавки працівникам, як-от, доплати за ненормований робочий день у розмірі 25 відсотків установленої тарифної ставки за відпрацьований час водіям автотранспортних засобів Національної радіокомпанії України (наказ Мінсоцполітики № 348 від 22 вересня 2006 року «Про впорядкування умов оплати праці працівників Національної радіокомпанії України, які не є журналістами»), але ці норми стосуються виключно зазначених працівників і не мають універсального характеру.

Що ж із приватною сферою? Визначення рівня заробітної плати віддано на відкуп сторонам. Якщо із самого початку йдеться про ненормований робочий день, то працівник вправі заговорити про високий рівень оплати (наскільки це можливо). Тільки б не перегнути палицю. Надалі фінансові питання також вирішуються сторонами  добровільно. Хоча можна застосувати й інший порядок. У випадку укладення колективного договору, в його текст доцільно включити окремі положення, що стосуються винагороди за роботу з ненормованим робочим днем. Це можуть бути надбавки, премії чи стимулювання іншого роду. Крім цього, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 8 Закону України «Про відпустки» особам з ненормованим робочим днем надається щорічна додаткова відпустка за особливий характер праці тривалістю до 7 календарних днів згідно із списками посад, робіт та професій, визначених колективним договором, угодою. Це і є компенсацією за важку працю протягом року.

Проект Трудового кодексу нічого радикально нового не пропонує. Передбачається, що за роботу на умовах ненормованого робочого часу працівникам надаватиметься щорічна додаткова трудова відпустка чи/і встановлюватиметься підвищений розмір оплати праці. Тривалість відпустки пропонують не змінювати – до 7 календарних днів.

Відсутність у проекті будь-якої конкретики щодо підвищеного розміру оплати праці з ненормованим робочим часом наводить на думку про можливість вирішення фінансових питань сторонами на власний розсуд.

Про спори та справи судові
Спори, які виникають між працівником із ненормованим робочим днем та роботодавцем, вирішуються доволі однозначно. Проте відсутність чіткої правової регламентації надає судам можливість оцінювати характер правовідносин на власний розсуд. Наприклад, у справі за позовом колишнього працівника до роботодавця, відомого завдяки виробництву популярного газованого напою, про стягнення заробітної плати за надурочно відпрацьовані години  та за роботу в нічний час і стягнення моральної шкоди суд дійшов наступних висновків:
  • на окремих працівників норма КЗпПУ щодо 40-годинного робочого тижня взагалі не розповсюджується;
  • рекомендації щодо порядку надання працівникам з ненормованим робочим днем щорічної відпустки за особливий характер праці мають нормативний характер.
Така позиція містить в собі суперечність, адже Рекомендації, які застосував суд, незважаючи на те, що наказ, яким вони затверджені, не зареєстровано у Міністерстві юстиції, забороняють систематичне залучення працівників до роботи понад встановлену тривалість робочого часу. Нормальною тривалістю є саме 40 годин на тиждень (ст. 50 КЗпПУ). До чого тоді твердження про те, що положення КЗпПУ не розповсюджуються на окремих працівників? Нехай це питання залишиться відкритим. Єдине, на що важко не звернути увагу, це аномальна синхронність викладу висновків відповідача та позиції суду.

Щодо оплати праці працівника з ненормованим робочим днем суди притримуються єдиної думки, і базується вона на положеннях постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», де вказано, що не є надурочною робота працівника з ненормованим робочим днем понад установлену норму робочого часу, крім випадків виконання за дорученням роботодавця роботи, що не входила до кола його обов’язків. Це ще одне підтвердження загального правила про відсутність підстав підвищувати оплату праці особам з ненормованим робочим днем.

Про висновки та умовиводи
Отже, порядок та розміри оплати праці при ненормованому робочому дні мало чим відрізняються від розрахунку із працівником за звичайних умов. У такому випадку законодавство не передбачає ні обов’язкових доплат, ні подвійного розміру оплати часу роботи понад норму. Винятки стосуються працівників окремих державних відомств, для яких встановлюються надбавки за ненормований робочий день. Усі інші можуть передбачити особливі умови оплати в колективному договорі або самостійно погоджують рівень фінансової винагороди при працевлаштуванні.
Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
ТЕГИ: оплата труда,кзот,надурочная работа,трудовое право
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.