Від “п'яти колосків” до мовного закону

6 августа 2012, 20:24
Філолог, журналіст
0
496

Політика асиміляції українців триває

7 серпня виповнюється 80 років від дня появи Постанови ЦВК і РНК СРСР Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперації та зміцнення суспільної (соціалістичної) власності”. Автором драконівської постанови був сам “великий вождь народів” Й. Сталін, а призначалася вона передусім для українських сіл, багато з яких на той час вже потерпали від голоду. За новим законом найменші крадіжки державного майна каралися смертю. До смерті засуджувалися навіть маленькі діти, які, помираючи з голоду, насмілювалися підібрати на колгоспному полі кілька колосків, що лишилися після збору врожаю. Смертний вирок деколи замінювали понад десятирічним ув'язненням із конфіскацією всього майна. Амністія заборонялася. За рік було засуджено 150 тисяч осіб.

Закон “про п'ять колосків”, як його одразу ж охрестили в народі, був частиною більшовицької політики, скерованої на винищення селян України та Кубані, які не поспішали позбуватися нажитого тяжкою працею господарства і йти до колгоспів. Український селянин-хазяїн традиційно звик вести одноосібне господарство, спрямовуючи всі сили на його розвиток і примноження статків. Колгоспні порядки виявилися чужими й неприйнятними для наших хліборобів. Щоб винищити вільнодумних одноосібників як клас влада організувала штучний голод, який забрав життя мільйонів ні в чому не винних людей, які лиш хотіли жити й працювати на своїй землі. Пом'якшення більшовицької політики часів НЕПу призвело до значного підйому селянських господарств, до відродження заможного селянства та зміцнення позицій господарств із середніми достатками. Проте поява прошарку економічно незалежного селянства не входила до планів керівництва держави. Щоб перетворити селян на покірних рабів потрібно було відібрати в них все, фізично знищивши непокірних. На це були спрямовані непомірні норми заготівлі продуктів у селян, величезні штрафи тим, хто ухиляється від виконання норми, репресії проти “саботажників”. В українських хліборобів відбирали останнє, прирікаючи родинами на голодну смерть. Безправні селяни не могли навіть виїхати до міста, де ситуація з харчами була кращою. Відсутність паспортів у селян і суворий паспортний контроль по всій країні був покликаний на те, щоб, ізолювавши, прискорити винищення українського селянства. Після більш ніж року голоду партійне керівництво вирішило, що вже досить, що тепер селяни стали абсолютно контрольованими й слухняними і голод припинився. Зменшилися норми хлібозаготівель, з'явилася державна допомога колгоспникам. Це ще раз свідчить про невипадковий і штучний характер Голодомору 1932 — 1933 років.

Про наміри знищення саме українців, нівелювання їхньої ідентичності свідчить і те, що в передвоєнні (після Голодомору) та повоєнні роки заохочувалося переселення в Україну селян з інших регіонів Радянського Союзу, зокрема з Росії та Білорусі. Новоприїжджі мали замінити вимерлу робочу силу й, наскільки можливо, асимілювати тих селян, що лишилися.

Минуло 80 років. Ми давно увійшли в третє тисячоліття. Вже понад двадцять років Україна є незалежною державою. А деякі українські політики досі відмовляються визнавати Голодомор геноцидом, спрямованим проти їхнього власного народу, досі повторюють завчене з радянських часів твердження, що ніякого Голодомору не було. Досі ворогами України вважаються патріоти, які боролися за її волю з найжорстокішими з окупантів, які будь-коли захоплювали нашу землю. Більше того, в незалежній Україні досі продовжується окупантська політика асиміляції українців. Замість того, щоб посилювати престиж української мови, просувати її у сві сфери життя громадян України, заохочувати спілкуватися українською тих, хто цього досі не робить, влада прийняла закон “Про мови в Україні”, покликаний розширити межі вживання російської мови, яка й так перебуває далеко не в позиції приниженої. Наслідки вступу в дію цього закону — відпаде потреба вчити українську мову російськомовним громадянам, адже у всіх сферах можна буде використовувати звичну російську. За таких умов українська мова, яка досі не набула панівної позиції в Україні, вживатиметься все рідше, опинившися, зрештою, під загрозою зникнення. А зникнення мови загрожує зникненням і самого українського народу.

Щоб згадати геноцид колишній і не допустити майбутнього геноциду українців ВГО “Коаліція учасників помаранчевої революції” разом з іншими прогресивними громадськими об'єднаннями ініціює вшанування пам`яті жертв найбільшого з українських голодоморів і, зокрема, загиблих внаслідок дії закону “про п'ять колосків”. Запрошуємо всіх небайдужих прийти 7 серпня о 19.00 до Меморіалу пам'яті жертв голодоморів в Україні (вул. Лаврська,3). Прийти, щоб запалити свічу національної пам'яті закатованих голодом та страчених за те, що не хотіли вмирати голодною смертю. Прийти, щоб показати, що ми пам'ятаємо трагедії свого минулого й не допустимо злочинів щодо українського народу в майбутньому, в якій би формі вони не проявлялися.

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.