Антижурналістський бліцкріг «чесного» Гриценка

15 августа 2012, 13:13
Танамах - борец с Ахтунгами
0
587

чомусь полковник на посаді Міністра почав боротися … із дзеркалом - військовими ЗМІ, і тими, хто це дзеркало обслуговує - журналістами.

Мене часто запитують. Навіщо я це роблю? Чому протягом кількох років струшую інформаційний простір відомостями про витівки Гриценка Анатолія? У минулому «чесного» непрохідного, неголеного полковника, на якого покладалися досить серйозні надії в МІНОБОРОНИ 2005 РОКУ.

 

Я не люблю оці категоричні вислови, що відгонять махровим совком, на кшталт «вор має сидіти в тюрмі». Не люблю, бо не вважаю себе совком - ані простим, ані елітним. Тому, розповідаючи історії «чесного непрохідного», я не цитую вайнеровського майора Жиглова.

 

Розумієте, в Незалежній Україні можна вкрасти кількасот гривень і відправитись у місця не надто віддалені. А можна по повній присмоктатися до бюджетного потоку і … все буде ок! І на життя вистачить, і на бізнес, і навіть на власну політичну кар`єру. (Щоправда, останнім часом, бурно спостерігаємо іншу картину: в Україні садити почали не лише роботяг і доярок. Залізна рука «вибіркового» українського правосуддя дісталася до пещених тілес українських елітаріїв.) Але оці винятки поки що не порушують загального правила: в Україні політичні «звірі» рівніші за інших українських громадян.  

 

Отак, на превеликий жаль, і велике горе українського народу, живуть українські політики і українські чиновні хапуги. Але один з них, колись почав заявляти, що він не такий. Не краде, не бреше і принципово звільняє корупціонерів…

 

Це був неголений полковник запасу, у минулому військовий науковець середньої руки – Гриценко Анатолій. З легкої руки неоднозначного, як зараз виявилося, Віктора Ющенка, піднятий і посаджений в крісло Міністра оборони.

 

У 2005 році в Україні було багато тямущих генералів. Але Віктор Андрійович взяв і зробив все по-своєму. Призначив міністром полковника, який по суті не нюхав пороху, не проповз «на пузі» по полігонах, не закінчив Академії ГШ або Академії Збройних сил України.

 

 

Тоді у 2005 році ми живили великі надії на, як зараз кажуть і пишуть, покращення. Для людей у погонах, якоюсь мірою, ці надії були пов’язані з міністром Гриценком. Та чомусь полковник на посаді Міністра почав боротися … із дзеркалом - військовими ЗМІ, і тими, хто це дзеркало обслуговує - журналістами.

 

Згодом я зрозумів, що Анатолій Степанович сприймав себе великим стратегом (він постійно розповідає таку-собі байку, як на іспиті сміливо відповів українським генералам, що  у разі наступу на Україну НАТОвських бригад, треба здатися в полон, не воювати, бо сили не рівні»… Звучало стьобно, ах-да Гриценко, во-дайот!)

 

Але ж «стратегу» не пощастило, доживши до полковничих погон і ставши міністром оборони, Гриценко Анатолій не виграв жодної війни. А тут іще й Ющенко заходився виводити контингент з Іраку… Катастрофа! Натуральна прогалина у військовій кар`єрі. Войовничий запал мав кудись виходити. От під руку і попалися військові журналісти. 

 

Мені «пощастило» спілкуватися з цивільним полковником-міністром.  Наприкінці вересня 2012 року мене привезли до нього на першу «бесіду». Це я спочатку думав, що буде «бесіда». Згодом, я зрозумів, що допит у прокурора відпочиває перед такою бесідою.

 

Причиною аж такої пильної уваги до професійної діяльності майора-журналіста, став текст на http://www.telekritika.ua/process/2006-09-26/7557 ). Ну прямо згідно з усіма канонами воєнної науки – знайти слабке або неочікуване місце у захисті противника і обрушити на нього всю силу миттєвого удару.

 

Київ, повітрофлотський проспект, 6, Кабінет Міністра оборони України.

 

На столі у Гриценка лежить роздруківка з телекритики. Деякі особливо «перчені» місця помічені маркером.

 

Гриценко Анатолій: «Це хамство!»

Військовий журналіст: «Що саме?»

Гриценко Анатолій: «Ви назвали мене патроном!»

Журналіст: «Я не думав, що це вас образить…»

Гриценко Анатолій: «Вам що не зрозуміло, я не патрон. Я – Міністр!»…

 

Забігаючи трохи наперед, скажу, що після першої бесіди мені досить серйозно довелося захищатися через прокуратуру і суд. Але пам’ятаючи, що подібне лікується подібним, я, отримавши проблеми від одного політика, звернувся до інших.

 

Історія переслідувань неголеним міністром військового журналіста у 2006 році відома була депутатам багатьох фракцій. Фрагмент «я не патрон. Я – Міністр!» викликав незмінний, як зараз в народі кажуть, ржач. Мені тоді сказали: «Ігоре, тобі не варто було називати Гриценка «патроном». Якби ти назвав його «снарядом», відбувся б легким переляком».

 

Носіям недоторканності легко було сміятися. Та мені було не до сміху. Отримавши неповну службову відповідність за публікації, тобто професійну діяльність, я був однією ногою на виліт з армії. А назви я Гриценка в публікації «шефом», то отримав би за «шефа уругвайської поліції», напиши «бос» - дістав би за «боса італійської мафії».

 

Втім, у першій бесіді з міністром Гриценком були й більш цікаві місця.

 

Київ, повітрофлотський проспект, 6, Кабінет Міністра оборони України.

 

Гриценко Анатолій: «Ви критикуєте мою реформу, ви критикуєте моїх чиновників.»

Журналіст: «Це моя робота. Не можна ж переслідувати журналіста за критику.»

Гриценко Анатолій: «Ви пишете про Директиву часів Кучми».

Журналіст: «Ще до вашого приходу у відомство, деякі чиновники хотіли «пройтись» по військовим ЗМІ».

Гриценко Анатолій: «Не має ніякої директиви. Є мої накази»…

 

Інколи мені здається, що натура Гриценка Анатолія не позбавлена певної манії величі. Таке собі слабеньке намагання походити то на Людовіка 14 «Держава(армія) – це я…», то на Піночета (використовувалося трохи на Президентських виборах 2009 року).

 

Чи він на повному сер`йозі вважав, що до нього у відомстві нічого не робилося, тож історія Збройних сили України починається з нього – полковника запасу Гриценка?

 

Київ, повітрофлотський проспект, 6, Кабінет Міністра оборони України.

 

Гриценко Анатолій: «А що це за слово таке заходилися?»

Журналіс намагається пояснити значення слова.

Гриценко Анатолій: «Не має такого слова!»…

 

«Патрон», «нема директиви - є мої накази», вилучення з української мови слова «заходилися». Або неадекватність, або перевтома – подумалось мені.

 

По закінченні бесіди Міністр, а не патрон, Гриценко Анатолій наклав журналісту Рудичу догану і тут же – неповну службову відповідність…

 

Втім, бліцкриг Гриценка проти військової журналістики і військових журналістів був зумовлений не лише його інфантильним авторитаризмом, то біш причиною суб`єктивною. Були дещо й інші причини дати по руках цікавим медійникам. У веденні Анатолія Степановича опинилася чималі шматки нашої колись не маленької армії: санаторії, будинки офіцерів, елітні майданчики і … бюджетні потоки.

 

Ігор Рудич, військовий журналіст, майор запасу

 

Далі буде.

 

 

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.