Коли варто бути занудою? (1/3)

17 августа 2012, 09:00
0
448

Суть складної проблеми на простому прикладі з життя

30 грудня 2011 р. чинний Президент України поставив під сумнів «волелюбність Українського народу, його прагнення до свободи і демократичних цінностей», скасувавши указ свого попередника щодо відзначення Дня Свободи. Може, не даремно? Хіба немає об’єктивних підстав вважати, що не все гаразд «у нашому домі»?..

За прикладами далеко ходити не треба. Сфера відносин з органами державної влади та іншими офіційними суб’єктами подекуди залишається якщо не на рівні імперського, то точно радянського періоду історії нашого народу. «Так треба», «Це передбачено законодавством» (без конкретики), «Заборонено!!!», «У мене такі вказівки», «Я так сказав», «Ви мене будете вчити?», «Всі так звикли», «У нас так заведено», «Відповідно до наших внутрішніх правил» – це лише короткий перелік «аргументів», які стають основою протидії підприємцям чи звичайним громадянам при реалізації їхніх законних прав, свобод чи інтересів. Схоже на практику більшовиків, яку у одному з підручників наводить Клименко В.А.: «…після Жовтневої революції 1917 р. і до прийняття у 1922 р. першого кримінального кодексу нашої держави кримінальному законодавству була відома така неконкретизована санкція як «покарати по всій строгості законів». Дії прихильників комуністичної ідеї можна виправдати, оскільки часи були буремними, склалася революційна обстановка. Люди, які намагалися діяти правовими методами, особливою повагою не користувалися. Взяти до уваги хоча б вислови одного з революційних лідерів Леніна В.І.: «Адвокатов надо брать в ежовые рукавицы и ставить в осадное положение, ибо эта интеллигентская сволочь часто паскудничает» (лист Стасовій О.Д. та товаришам у Московській тюрмі від 19 січня 1905 р.)

Апофеоз державного «порядку», коли значення законності та верховенства права знівелювалося, припав на період Другої світової війни. Однак і ці обставини можна зрозуміти, адже воєнний час вносить у суспільство такий безлад та напругу, що годі очікувати серйозного ставлення до більшості правил, які хтось колись встановив у теплих залах та кабінетах.

2012 рік. В Україні немає ані більшовиків, ані воєн, але реакційні елементи все ще намагаються нав’язати своє «правильне» бачення закону. Хоча до чого тут закон? Просто бачення! От і виходить, що збираючись у суд чи до голови міста, насправді потрапляємо не до органу, посадової особи з уніфікованими повноваженнями на всій території країни, а до Івана Івановича, Марії Петрівни чи інших осіб, які мають величезний досвід нічогонеробіння державної служби та власні, особливі правила. Що їм Гекуба? Будь-які обґрунтовані твердження громадянина рано чи пізно наткнуться на безвідмовну сентенцію: «Дуже мудрі розвелися! Робіть, як сказано, і помовчуйте».

Суспільство, яке об’єктивно можна назвати цивілізованим, повинно висміювати та викоренити наведену вище девіацію державного управління. Це стає своєрідним щепленням від розповсюдження держиморд корупції. А як у нас? Практика показує, що більшість готова виконувати будь-які вказівки «зверху», «збоку», ще звідкись. «Не сподобався колір ручки, якою заповнювався документ? Вибачте, виправлю». «Вважаєте, що біле є чорним? Звичайно, це моя помилка». «Потрібно заходити у кабінет і кланятися до землі? Чому ж раніше не повідомили?» Прикро, але вжиті комічні гіперболи, коли з’ясовується, що подібних прикладів у наш час не так і мало, набувають вже трагікомічних рис...

Частина 2

Частина 3

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
ТЕГИ: корупція,створення ТОВ,реєстрація юридичної особи,непрофесійність державних службовців,документи ТОВ
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.