УКРАЇНСЬКИЙ ДУХ, або трохи історії…

27 августа 2012, 18:40
журналіст, спеціаліст з PR
0
293
УКРАЇНСЬКИЙ ДУХ, або трохи історії…

НАРИС ПРО НАС

УКРАЇНСЬКИЙ ДУХ, або трохи історії…

 

Історія не наука хоча б тому, що її пишуть переможці. Здається так, чи майже так сказав хтось з прадавніх філософів чи воїнів.

Візьміть сакральний символ українського тризуба – він насправді схожий на падаючого на здобич орла або сокола… А іще – він дуже схожий на… «тризуб Посейдона» - символ прадавньої Атлантиди… І немає більше жодного народу в Європі із подібним символом. Випадковість?

 

Дуже цікаво, що ми – нащадки трипільської культури, яка у відомій нам історії є найдревнішою… І виявляється, даремно ми із здивуванням дивилися на прадавню історію якогось там Китаю – наша власна історія набагато стародавніша. І теє бойове мистецтво характерників, що дійшло до часів українського козацтва з прадавніх часів і стало відомо нам, як бойовий гопак, набагато ефективніше того ж ушу…

Іще цікавіше те, що отой менталітет українців не погоджується із відомою фразою «один в полі не воїн»!

 

Лісостепи, на теренах яких жили іще скіфські наші попередники сформували неповторний характер роса-українця в унікальних умовах. Наші пращури, мисливці чи хлібороби, будівельники чи ремісники – завжди працювали «із мечем на боці» і їх ніхто жодного разу не застав зненацька. В умовах постійної загрози і відносно великих територіях, наші пращури були вимушені покладатися тільки на самого себе. В крайньому разі – шукати допомоги у сусідів – таких самих воїнів-одинаків. Саме звідси виникає руський-український характер воїна-захисника, який зазвичай не боїться кількох нападників одночасно, завжди готовий для зустрічі із ворожим оточенням, володіє вмінням сіяти хліб та пасти худобу, виготовляти собі предмети першої необхідності та зброю і при цьому полювати та ловити рибу… Такий воїн розраховує тільки на власні сили, є людиною, у якій поєднані практичний досвід та вікова теоретична база, обережність та відвага. Саме звідси йде принцип битися до останнього і відпускати на волю полонених. І не розуміти рабства, як такого. Фантастичні перемоги українських козаків – чиїми правнуками ми, сьогоднішні українці і є, - лише відлуння перемог планетарних, перемог наших величних пращурів - Гіпербореїв, Антів, Тартарів…

 

Ініціативність, рішучість, розважливість, хитрість, сміливість, сила та вміння – це і є той сплав, за допомогою якого виник образ руського-українського воїна – який спочатку вчиться битися сам-один, незважаючи ні на які обставини. А вже після освоєння цієї науки – бути частиною війська, орди, армії…

Кажуть, «два українці – три гетьмани». Але це вказує не тільки на любов українців до керування та головування – це є також! Та насамперед, саме завдяки самостійності та самодостатності українського вояка, його самодисціплінованості та генетичному прагненню до свободи, кожен з нас – «сам собі гетьман». А наскільки виважено та радикально і мудро будувалося українське військо! Навчений боєць, якого визнавали таким кращі за нього бійці, отримував право тренувати новобранців – і ставав «десятником» - керівником первісної ланки армії - бойового загону із 10 воїнів, яких він же і готував. І саме на яких покладався у бою в першу чергу, а значить – був зацікавлений у максимальній їх готовності до будь-якої небезпеки. Кращий з десяти «десятників» ставав «сотником» і так далі… Між іншим, відкинувши політику, можемо пишатися воїнами УПА, які по-перше, йшли до лісу добровільно, лишаючи не просто теплі оселі та ситну їжу, а власних дітей, коханих та батьків; по-друге, воювали з усіма, хто хотів нашої землі та свободи незважаючи ні на які переваги значно численнішого і краще озброєного ворога; по-третє, билися до останнього, чітко розуміючи, що перемоги не буде, що цю їхню боротьбу, – і це навіть найстрашніше, - можуть не сприйняти і не оцінити нащадки… Чи може такими бійцями похвалитися якесь інше військо?

 

Ми іще не усвідомлюємо до кінця, що прабатьківські гени й хід справжньої історії людства зберігають в кожному з нас, росів-русинів-українців внутрішню силу та віру у її істинність. І саме тому ми здатні на вчинки, які не потребують чиїхось порад та ухвалення. Кожен українець від природи має набір якостей, які дозволяють відновити цілу низку вмінь та знань, почавши з одного-єдиного факту чи дії.

 

Історію можна переписати. Та цим не можна її змінити. І не викреслиш з пам’яті людей все те жахливе, і все те прекрасне, що було із нами, із нашими батьками, із їхніми батьками та з батьками їх батьків! Чи не так? Та чи й потрібно оте викреслювання? Нашу історію вже понавикреслювали до того, що ми, нащадки великих Гіпербореїв, та Антів, прабатьки яких володіли майже усім світом, сьогодні позиціонуємо себе, мало не як націю вічних рабів… Тому, мабуть, для кращого порозуміння треба навчитися слухати одне одного. Для початку. Нам, чоловікам, в першу чергу треба згадати, що наша головна роль – захисник, а жіноча роль – материнство. Культ Матері – це наше, рідне, історично обґрунтоване… Ми ще не навчилися щось робити спільно, узгоджувати наші дії, отримувати та спрямовувати загальну силу у потрібному напрямку. Але я вірю, що це – лише справа часу.

 

Відсутність віри у величне минуле, підтасованість історичних фактів та відсутність знань робить нас слабкими та вразливими перед тими, хто з певних причин намагається принизити та знищити нас, українців, як націю, тими, хто відібрав у нас навіть аутентичну назву і прагне стерти неповторні якості, притаманні українцям, – інтелект, працьовитість, ініціативність, креативність, самодостатність та відвагу.

 

Та марно! Ми починаємо цікавитись нашими пращурами та відчуваємо генетичні якості, які пробуджуються в нас саме зараз. Саме ми будемо створювати нову історію нашої Держави, будувати нову Європу на принципах досконалості та природності, як колись, вказувати дорогу людству. Я знаю точносаме завдяки нам і нашій роботі, хай не сьогодні, але вже завтра над Україною розійдуться хмари, з’явиться-таки голубе небо і переможно засяє сонечко. Жовте над синім. Як на тому справжньому українському прапорі, який ми випадково перевернули «догори ногами» і ніяк не повернем так, як має бути. Жовте над синім.

Це ж так просто – сприйняти серцем істину.

 

 

 

Андрій Кісельов

 

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.