Виклик воїнів лукавого

30 августа 2012, 14:52
вільний журналіст
0
309

Душа болить

Факт долучення європейських народів до християнства спричинив постання цілого пласту базованих на ньому світосприйняття та культури. Понад тисячу років європейці отримували таїнство хрещення у віці кількох днів або тижнів, зростали в атмосфері віри й усвідомлення особистої відповідальності. Християнське виховання дарувало мудрість й розуміння згубності для душі і тіла відходу від євангельських заповідей, сил визнати власний гріх або помилку, а прагнення бути разом з Творцем після фізичної смерті зобов`язувало до чеснотливого життя. Вихованій в цих традиціях людині звично ухвалювати життєві рішення вмотивовані вірою. Дещо згодом цю форму земного буття нарекли «традиційним суспільством». Сучасні історики вважають, що край шляху європейців до ідилії поклала Велика французька революція наприкінці ХVІІІст., а на теренах України – часи встановлення комуністичного режиму. Притаманні останньому нещирість і симуляція суспільних процесів та явищ стали не просто буденною реальністю, а унормованим руйнатором душ на 1/6 частці земної суші. Силоміць нав`язаний українцям політичний устрій, толерував лише удаване та підконтрольне. На щастя, тоталітарний устрій не зміг (та й не міг) цілковито знищити природнє прагнення до волі. Атеїстичній системі завжди протидіяли люди, і навіть цілі згромадження, які ненавиділи фальш й шукали логічні пояснення причинам бід і негараздів. Християнство (не як одна з релігій, а як реальна форма світосприйняття) було антиподом симуляції, й давало чітку відповідь майже всим викликам часу. Певно саме в цьому й криється причина ненависті до нього адептів різноманітних течій матеріалізму.

Лишений у спадок від почилого (і геть не в Бозі) Союзу «совковий» менталітет продовжує і нині корегувати поведінку мільйонів. Звичайно, на початку 90-их рр.. минулого століття ми всі були свідками неймовірного духовного піднесення, проте з часом побут взяв гору над здоровим потягом до правди. Варто визнати, що нині ми живемо у псевдо-християнському суспільстві, світі, котрий мовчить про Бога і старається жити так, ніби Його немає. Якщо глянути правді у вічі, то для широкого загалу пострадянського простору християнство обмежується освяченням пасок, іноді яблук, пасивної участі в недільному богослужінні й показовому виконанні окремих ритуалів.

Як не прикро визнавати, переважна більшість володарів паспорту громадянина України нині довіряють найрізноманітнішим пройдисвітам-чаклунам, продажним політологам, естрадним штукарям, але не порадам та застереженням старозаповітніх пророків та Христових апостолів. Ця злочинна необачність криє в собі велику загрозу.

Дослідники минулого зібрали чимало матеріалу, який ставить під сумнів канонічність московського православ`я, висвітлює залежність від світської влади й запопадливе виконання її вказівок, викриває астрономічно далеке від декларованого життя духовенства. Проте варто визнати, що політична упередженість (особливо сучасних українських істориків), нерідко штовхає до, м`яко кажучи, помилкових висновків щодо певних подій минулого та явищ і процесів сучасного. Ця обставина є великою перешкодою в справі постання реально незалежної, закріпленої народовладдям держави.

21-го лютого нинішнього року в Московському Храмі Христа Спасителя зграйка безвірків жіночої статі влаштували святотатське блюзнірство. Виконуючи замовлення відверто антихристиянських кіл, посилаючись для самовиправдання на справедливі, озвучені чесними і принциповими борцями з кремлівським режимом закиди в бік російського православ`я, учасниці того дійства насправді кинули виклик не московській патріархії, а всьому християнському світу. Мені (і не лише мені) прикро і навіть боляче визнавати, що дієва зневага Христової жертви знайшла спробу розуміння і навіть підтримки серед діячів українського патріотичного руху. Покайтесь, любі брати і сестри, доки не пізно. Під сучасну пору ніхто не ставить під сумнів більш ніж двохсотлітнє очільництво російського православ`я царською родиною. Проте весь цивілізований світ ще більшим злочином визнає силове нав`язування атеїстичного світосприйняття, яке починалось з репресій клиру, руйнування або нецільового (з метою завдання образ і принижень) використання храмів, привселюдне спалення церковних книг та ікон. Не є виключенням в цій справі й згаданий вище танок біля вівтаря. Дії блудниць (а їхня побутова поведінка свідчить що вони дійсно такі) є злочином проти церкви і моралі, й не мають жодного виправдання. Заперечення багатьма в Україні логічних в такому випадку арешту і судового вироку є підставою для журби й занепокоєння. Єдине тому пояснення – випад саме проти московської патріархії, руками якої кремлівські можновладці нав`зують громадянам України вигідне для себе розуміння суспільних явищ та процесів.

Наділеним Творцем даром аналітики геть не тяжко помітити єдиний керівний центр, який ініціює й режисує події в багатьох країнах світу. Впродовж кількох останніх років, паразитуючи на патріотичних почуттях, фінансоване ворожими християнству середовищами угруповання «FEMEN» вдавалось до дій, які насправді ганьбили Україну. Толеруючи сороміцькі за формою нібито протести проти монополії Газпрому в Москві, сатрапа Лукашенка в Мінську й брехливого речника МВС в Києві, діячі патріотичних середовищ не звертали уваги на їхнє свавілля в Ватикані, на дзвіниці Софіївського Собору Києва й на вулицях столиць кількох європейських держав. Гірше того, дехто дозволив собі схвалення атаки нехай і не кликаного українцями московського патріарха Кирила в аеропорту Бориспіль. Чомусь мало кому спадало на думку, що оголення в громадському місці є навіть не імітацією, а справжньою дискредитацією проголошених в часі дійства закликів та ідей. Безкарність збочення стало причиною чергової наруги над почуттями мовчазних мільйонів. Наголошую на тім, що чергової і геть не першої.

17-го серпня всьому українству й християнській спільноті світу було кинуто виклик. Акт руйнації в присутності також проплачених журналістів біля Жовтневого палацу в Києві хреста був наругою не лише над пам`яттю закатованих в часи бездержавності й поневолення. Погрози повторити злочин, скигління про переслідування з боку МВС й намагання позиціонувати себе репресованими свідчать про відсутність (принаймні поки-що) в учасниць того ганебного дійства усвідомлення масштабу вчиненого злочину. Ну що ж, всьому свій час. Часу збирати й розкидати каміння – також. З часом широкий загал довідається імена справжніх ініціаторів антихристиянських заходів, тупими виконавцями яких були феміністки. Але це буде потім. Можливо й незабаром. Нині ж обов`язком кожного християнина, кожного патріота й кожного небайдужого до долі ближніх й Батьківщини є принциповість й послідовність в справі протидії наступу матеріалізму та захисту Божих правд. Лукавий кинув нам виклик. Слово за нами.

                                                                                                                                                                        Олесь Вахній
Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.