Вибір між більшим і меншим злом! Невже ми приречені?

1 сентября 2012, 14:41
Дiяльнiсть: Веб-сайти. Ноутбуки. Комп'ютери. Інтернет проект "Актеон". Публікації. Iнтереси: Комп'ютерні технології -програму
0
376

Кожному із нас не раз доводилось чути таку фразу: «Чому бідний? Бо дурний! А чому дурний? Бо бідний!». Отже, маємо замкнуте коло. Виникає логічне питання, невже ми приречені? Чи так буде завжди?

Чи ж заживуть колись наші діти та онуки гідно? Невже наш пенсіонер не заслужив, щоб на пенсії поїхати десь на відпочинок, а не важко до останнього подиху працювати у своїй господарці? Чи ми, поліщуки будемо зажди чекати літа, щоб піти по ті чорниці важкою працею їх назбирати (спина болить, комарі обкусають), а прийдеш здавати, то ще й ціну зменшать, щоб на нас хтось наживався? Доки наші вчителі у селі будуть в таких умовах самовіддано працювати, доки будуть не лише дбати про освіту наших дітей, а й думати як то виорати город і погнати корову на пашу, бо без того не проживеш? Ще скільки з нас будуть знущатись власники молокозаводів ставлячи ціну на молоко меншу ніж на воду, та і той мізер ще вчасно не віддадуть? Невже завжди наш селянин буде в програші: виростив хороший урожай картоплі, то ніхто не купить, а як купить то навіть не за гривню; мороз поморозив, дощ замочив – ніхто не відшкодує втрат і не допоможе? Чи ще довго ми будемо мати таку «безкоштовну» медицину при якій, якщо не маєш грошей на ліки, то точно не виживеш? І доки, ті хто там на вершинах влади будуть знущатись із кожного лікаря, медсестри, вчителя, бібліотекаря, поштаря і т.д., встановивши їм такі заробітні плати, на які вони самі і день не прожили б? Ще скільки, неначе на передову фронту, ми будемо відряджати наших земляків на заробітки за кордон? Чому у наших селах і містечках на сьогодні так багато пияків, які вже забули, що таке щоденна робота? Такого ж в історії ніколи не було, ми ж бо працьовита нація…

Таких і подібних питань можна називати безліч. Відповідь на них навряд чи хтось дасть не усвідомивши, що основна причина усіх наших проблем, як не прикро буде визнати, в нас самих. Адже ми і надалі чекаємо допомоги від когось. Раніше це була Комуністична партія, зараз – держава! Але суть від того не змінюється. За роки радянської влади було все зроблено, щоб із самодостатнього селянин чи міщанина зробити залежного, без власної думки, без власної гідності «совєтського гражданіна». Комунізму вони не збудували, але от цієї цілі вони досягли. Ми ж на сьогодні готові з усім і завжди миритись: нас б’ють – нічого, стерпимо; нас зневажають – аби не били; нас принижують – то що ми можемо зробити; нас відверто вважають «тупим бидлом», яке перед виборами візьме подачку і проголосує так як нам треба – то нічого, аби хоч щось дали, а потім хай викачують назад з нас ті «подарунки»; нам забирають нашу мову – це ж для нас не проблема, аби хліб був на столі… Навіть не здогадуюсь, що б мало статись, щоб ми нарешті у нашому Поліському краю встали з колін і сказали: «Ні, ми того терпіти не будемо! Ми ж розумні і сильні, буде так як ми хочемо, а не так як ви робите!». 
Ми всі у нашій державі почнемо тоді добре жити, коли кожен, чи то в селі, чи то в місті, чи то інтелігент, чи то простий трудівник зрозуміє, що часи змінились і на сьогодні кожен із нас має силу впливати на все те, що нас оточує. І це не утопія, це реальність доведена в усіх розвинених країнах. Основне, що треба вміти тією силою скористатись. Ми ж, на жаль, чекаємо доки хтось для нас щось зробить, а самі не хочемо докладати зусиль, щоб кардинально міняти світ навколо нас. І тут на думку спадає старенька притча про батька, який помираючи наказував синам, що лише в єдності сила, наводячи приклад незламності гілля коли воно в жмуті. Все це веду до того, що тільки об’єднавши зусилля жителів окремого міста, села, вулиці, трудового колективу, родини у нас буде можливість зміни сучасне життя на краще. Ми не повинні слухати сучасних політиків, які з телеекранів завжди нам говорять, що вважають український народ дуже мудрим. Адже більшість з нас порозвішує перед телеекраном «вуха» і милується з своєї мудрості, а вони в той час витягують з наших кишень все, що можуть витягнути. Не дарма Блаженійший Любомир Гузар сказав, що «у нас нема політики задля політики, у нас є політика задля грошей. Політичні угрупування… Так, це групи. Їхнє зацікавлення навіть не якоюсь особою, а грошима. Задля грошей вони роблять усе і поводяться так, як поводяться». Вони роблять все, щоб ми перестали цікавитись усім, що коїться в державі, щоб ми перестали цікавитись політикою, щоб менше читали, щоб менше знали. Адже загальновідомо, що темним і неосвіченим народом легко керувати. Тут згадується мені твір вже покійного Рея Бредбері «451 за Фаренгейтом», де людям просто заборонено читати книжки, де система зробила з людей однакові копії, всі вони дивляться однакові канали, і це їх веселить. Така ситуація вам нічого не нагадує? Нас такими роблять, а ми ж нажаль легко піддаємось їхньому впливу. Ми повинні пам’ятати, що якщо сьогодні промовчати, то завтра вже може бути пізно…
Багато речей надзвичайно засмучують, всі ми можемо критикувати чинну владу, на чолі з президентом та прем’єром, що далекі від понять патріотизму. До речі, нещодавно М. Азаров в одному із інтерв’ю російському телеканалу сказав, що він вважає себе «рускім», про що ж тут говорити далі? Найгіршим є те, що на противагу антиукраїнській, антинародній політиці влади, що вже кілька років успішно крокує у кожну галузь нівельовано і поняття «опозиція». Складається враження, що панічний, я б навіть сказав смертельний страх заполонив псевдо опозиційні ряди. Таке враження, що вони не знають, що діють. Так, з екранів телевізора чути від нового лідера опозиції А. Яценюка «Ми сильні, ми об’єднались проти ув’язнення леді Ю.». У цих словах є величезна помилка. В нас так заведено, що об’єднується проти чогось, але ніколи не «заради чогось». Де ж нормальні пропозиції, як будуть створюватись робочі місця, як будуть забезпечуватись гідні пенсії, зарплати стипендії, як «умовно безкоштовні» стануть «реально безкоштовними» освіта та медицина, як буде захищено селянина, лікаря, вчителя тощо, як буде забезпечено довіру до суддів, як … , та і взагалі яким чином збираються зробити для нас гідне життя? Чому нам далі говорять всякі гарні гасла, але не говорять, що ж будуть робити? Вони ж вважають нас мудрими, то нехай поділяться своїми планами. Звичайно виникає питання, а чи є ті плани? Чи знову основне прийти до влади, бо для себе точно знаємо, що зробити, а для народу, то таке – по ходу вирішиться… 
Звичайно простіше гарно і палко говорити, що хтось там бандит, хтось там проти мови, проти України, а при тому бути вже багато років чи то у парламенті, чи уряді, чи на місцевому рівні керувати і нічогісінько не зробити для простих людей. Цілком зрозуміло, що опозиція слабка як ніколи.
Гидко констатувати, що майже всі продались, стали тушками, які за кілька зелених купюр готові продати майбутнє своїх дітей (хоч, їхні діти, скоріш за все, і навчаються, і живуть у інших країнах). Регіонал М. Чечетов заявив: “Оцените красоту игры. Мы их развели, как котят…”, – так він висловився про голосування стосовно горезвісного мовного закону, але по суті такі ж слова можна сказати щодо принципів їх діяльності. Вони нас усіх простих українців тільки і знають, що «розводити». Невже стільки років так з нами поступають і ми ще не навчились відділяти зерно від полови, невже і далі ми будемо піддаватись їхнім іграм?
Є одне дуже гарне козацьке прислів’я: «Коли всім народом дмухнути, то ураган буде», яке як ніколи актуальне у час руйнації України, хоч, дехто має нахабність казати, що руїну вже подолано. Лише згуртованість та чіткість ідей дадуть змогу боротись нарівні з чинною владою чи будь-ким, хто зазіхає на наші права. Принцип «моя хата з краю» не пройде, найгіршим є те, що сьогодні аполітичність стане вірним шляхом до смерті, і не лише себе, як особи, а і цілого народу загалом. Можливо настав час прислухатись Кобзаря і все-таки «порвати кайдани»?
Враховуючи, що ми входимо у передвиборчий час, хотілося б побажати кожному із нас мудрості, виваженості. Іван Франко сказав, що «голосувати за менше зло, значить обирати ЗЛО» Маємо ще 90 днів, щоб оцінити всіх і вся, хто буде балотуватись, щоб не дати себе обдурити, щоб знайти таки ДОБРО. Не будьмо байдужими, до свого майбутнього. Адже дурний живе сьогоднішнім днем, а мудрий завтрашнім. Цікаво, що покажуть вибори, ми дурні чи мудрі?

Автор: Андрій Линдюк
http://akteonmancity.com.ua

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.