Російська Федерація як учасник глобальної геополіт-ої гри: сучас-ть та майбутнє

6 сентября 2012, 08:11
0
989
Російська Федерація як учасник глобальної геополіт-ої гри: сучас-ть та майбутнє

...Протягом усієї нашої історії Росія та її громадяни здійснювали і здійснюють воістину історичний подвиг. Утримання держави на великому просторі...

Відповідальний за розміщення,- Рубан Володимир.

березень 2012

Росії на Заході пророкують безрадісне майбутнє. Очікується, що ключовими ознаками еволюції цієї країни у недалекому май­бутньому стануть територіальна фрагментація (розчленування, розпад), встановлення зовнішніх механізмів управління над улам­ками російської території, перехід колосальних природних ресурсів цієї країни у розпорядження західного капіталу.

Доцільно навести кілька показових цитат на цю тему:

З.Бжезинський, екс-державний секретар США: «Росія — пе­реможена держава. Вона програла титанічну боротьбу. І говори­ти, що «це була не Росія, а Радянський Союз» — означає тікати від реальності. Це була Росія, названа Радянським Союзом. Вона ки­нула виклик США. Вона була переможена. Зараз не потрібно підживлювати ілюзії про великодержавність Росії. Необхідно відбити бажання до таких думок… Росія буде роздробленою та перебувати під опікою».

Г.Кісінджер, екс-державний секретар США: «Розпад Ра­дянського Союзу — це, безумовно, найважливіша подія сучасності… Я надам перевагу в Росії хаосу і громадянській війні, ніж тенденції возз’єднання її в єдину, міцну, централізовану державу».

Дж.Мейджор, екс-прем’єр-міністр Великобританії: «…зав­дання Росії після програшу у холодній війні — забезпечити ресур­сами благополучні країни. Але для цього їм потрібно п’ятдесят шістдесят мільйонів чоловік».

З.Бжезинському приписують й більш жорсткі слова: «У XXIсто­літті США розвиватимуться проти Росії, за рахунок Росії та на уламках Росії». Ще один колишній держсекретар Сполучених Штатів М.Олбрайг відкрито заявила, що необлаштований Сибір з його нафтою, газом та бездоріжжям є надбанням усього світового співтовариства.

Подібні антиросійські висловлювання представників Захо­ду пояснити нескладно. За деякими підрахунками, ресурсний по­тенціал Росії складає 340-380 трлн дол. Якщо зіставити його з чисельністю населення, то на середньо статистичного росіянина припадає національного багатства удвічі більше, ніж на амери­канця, вшестеро — ніж на німця та у 22 рази більше, ніж на японця. Ліси Росії виробляють 20% світового обсягу відтворюваного кис­ню, тоді як російська економіка споживає його вчетверо менше.

Цитовані вище твердження звучать некоректно, недиплома­тично, навіть вороже. Їх підтекст синонімічно можна, виразити й так: Росія — вічний ворог західної цивілізації; ця країна має бути або трансформована до вигляду новітньої колонії, або взагалі зник­нути з політичної карти світу.

Саме тому у багатьох мас-медіа геополітичної тематики вка­зується, що стосовно РФ цілеспрямовано реалізуються директива Ради національної безпеки США 20/1 від 18 серпня 1948 р. та так званий Гарвардський проект. Їх ключові положення є наступни­ми: Росія мас стати сировинним придатком Заходу. Високотехно- логічні галузі у ній повинні бути знищені. Село мусить бути зруй­новано, а росіяни мають годуватися іноземним непотребом. Росія­ни не повинні розуміти, що з ними діється. Задля цього необхідно зруйнувати систему освіти, науку, культуру. Не менш важливо на­садити пияцтво, паління тютюну, наркоманію.

Намічені заходи з різною мірою успішності вже викону­ються. Як саркастично зазначив один з російських експертів, «на­ших дітей і внуків за планами Заходу чекає доля американських індіанців». Окремі російські ЗМІ з тривогою передбачають, що «до 2015,2030 або 2050 року країна розвалиться на 6-8 самостійних держав зі своїми валютами, дипломатами і бюджетами».

У 90-х pp. XX ст. такий сценарій розчленування Росії фактич­но почав втілюватися у життя. Він логічно продовжував «геополі- тичне доміно», коли послідовно не стало Союзу Радянських Со­ціалістичних Республік, Чехословацької Соціалістичної Республі­ки, Соціалістичної Федеративної Республіки Югославії, світової системи соціалізму в цілому. Наступною мала стати Російська Фе­дерація, дві республіки якої — Чеченська й Татарська — відкрию заявили про вихід зі складу РФ. Проте так не сталося. Росія кате­горично не погодилась на ліквідацію. Антиросійські західні пла­ни вимушено перенесені на майбутнє.

У 2004 р. наприкінці першого терміну перебування на по­саді глави Російської держави її тогочасний Президент В.Путін у посланні до Державної думи наголосив: «Протягом усієї нашої історії Росія та її громадяни здійснювали і здійснюють воістину історичний подвиг. Утримання держави на великому просторі, збереження унікального простору, збереження унікальної спільно­ти народів при сильних позиціях країни у світі — все це не тільки величезний труд. Це ще й величезні жертви, втрати нашого народу. Саме та кий тисячолітній історичний шлях Росії. Такий спосіб відтво­рення її як сильної країни. І ми не маємо права забувати про це».

За цими сповненими внутрішньої напруги словами прочи­тується кілька важливих тез. Перше: Росія категорично не згодна з перспективою її розчленування та історичної смерті. Друге: Ро­сія переходить до рішучих дій з метою збереження своєї держав­ності у новому тисячолітті, якщо навіть їй доведеться діяти неде­мократично й жорстко. Третє: завершено і закрито єльцинську еру, коли Росія «не здобувала, а втрачала».

12.05.2009 р. Росія отримала нову Стратегію національної безпеки. У документ і підкреслюється: «В цілому сформовані пе­редумови для надійного запобігання внутрішнім і зовнішнім за­грозам національній безпеці, динамічного розвитку і перетворен­ня Російської Федерації в одну з лідируючих держав за рівнем тех­нічного прогресу, якістю життя населення, впливом на світові про­цеси. І ще: «Російська Федерація володіє достатнім потенціалом для того, щоб розраховувати на створення у середньостроковій перспективі умов для її закріплення в переліку держав-лідерів у світовій економіці на основі ефективної участі у світовому поділі праці, підвищення глобальної конкурентоспроможності національ­ного господарства, оборонного потенціалу, рівня державної і гро­мадської безпеки».

Подібні наміри опираються на сукупність державних доку­ментів, які покликані забезпечити відновлення глобальних геопо- літичних впливів РФ. Зокрема, це: Концепція довгострокового со­ціально-економічного розвитку РФ на період до 2020 p.; Концепція зовнішньої політики РФ до 2020 р.; Стратегія національної безпеки РФ до 2020 p.; Основи державної політики РФ в Арктиці до 2020 р. і на подальшу перспективу; Морська доктрина РФ до 2020 р.; Стра­тегія розбудови і розвитку Збройних Сил РФ до 2020 р. …

Не дивно, що геополітичний лексикон сучасної Росії на рівні державних документів поповнився словосполученням «лідирую­ча держава» («держава-лідер»). Знаючи з історії здатність Росії до короткотермінової мобілізації, яка іноді навіть не має логічного пояснення, слід очікувати принаймні часткового успіху Кремля.

Це матиме неабияке значення для десятків країн світу, особливо тих, що розміщені поряд.

Якщо узагальнити, то Росія нарощує комплекс економічних, політичних, військових, духовно-культурних та ін. перетворень, метою яких є відновлення регіонального та світового впливу Ро­сійської держави. Про це трохи докладніше.

Протягом років президентства та прем’єрства В. Путіна (2000- 2012 pp.) відбулось серйозне зміцнення позицій Кремля. Завдяки позитивним зрушенням в ресурсно-видобувній економіці, зміні стилю державного управління, посиленню уваги до Воєнної орга­нізації держави, а також реставрації великодержавницької ідео­логії, Росія стала більш організованою регіональною і світовою потугою. Це вже дозволило Москві істотно посилити вплив своєї країни на регіональні та глобальні процеси.

Певною мірою завершено внутрішньополітичні перетворен­ня, що здійснюються на основі «суверенної демократії», яка на Заході сприймається як антидемократія.

Зокрема, в результаті Думських виборів 2007 р. в Росії за­кріпилася політична система з домінуючою партією — «Єдиною Росією». Ця партія має у своєму розпорядженні кваліфіковану більшість, достатню для ухвалення будь-яких парламентських рішень без урахування думки опозиції.

Внесено поправки у Конституцію РФ, які перетворюють російського Президента на політика, наділеного величезними по­вноваженнями.

Реставровано традиції російської централізованої держави. На практиці це означало «відновлення» кремлівської влади над усіма федеральними суб’єктами, насамперед тими, де спостеріга­лися відцентрові настрої. Йдеться не лише про Чечню й Татар­стан, але й Дагестан, Інгушетію, Кабардино-Балкарію, Карачає- во-Черкесію, Північну Осетію, Тиву…

Ліквідовано очільників «чеченського сепаратизму». У різний час загинули Джохар Дудаев, Салман Радуєв, Зелімхан Яндарбієв, Арбі Бараєв, Аслан Масхадов… Вважається, що Герой Росії, генерал Рамзан Кадиров впевнено тримає владу у своїх руках. Так само вва­жається, що Північний Кавказ надійно «реінтегровано» у державни­цьке тіло РФ, а безлад 90-х більше не повториться. Непрямим свідчен­ням цього є плани проведення зимової Олімпіади 2014 р. у Сочі.

Пробуджено до життя Воєнну організацію Російської дер­жави. Краще фінансуються Збройні Сили, ФСБ, МВС, МНС, Фе­деральна прикордонна служба та інші силові структури. Вважа­ється, що боєздатність російської армії підвищилася, а плани її масштабного технічного переоснащення уважно вивчаються в за­кордонних аналітичних центрах.

З легкої руки А. Чубайса термін «газова імперія» втратив озна­ки метафоричності, перетворившись у реальність. Відтепер свої газові поставки Росія зумовлює політичними побажаннями. Транс­національна корпорація «Газпром» має всі підстави написати на своєму прапорі «Газ — це зброя». Низка європейських країн, у тому числі Україна, на собі відчула, що таке «газові домовленості», «га­зовий тиск», «газовий диктат» і навіть «газова війна».

Визначено «правила гри’ з російськими олігархами, які ста­ли надзвичайно впливовою суспільною силою капіталістичної Росії. Вщент зруйновано феномен «семибанкірщини» — здатності російського олігархату визначати результат президентських ви­борів у цій країні. Якщо у 1996 р. Б.Березовському, М.Ходорков- ському, М.Фрідману, П.Авену, В.Гусинському, В.Потаніну, О.Смо- ленському, В.Виноградову, В.Малкіну вдалося забезпечити пере­могу Б. Єльцина на виборах, то вже у 2004 р. такого бути не могло. Не може бути й зараз, оскільки М.Ходорковський ув’язнений, Б.Бе- резовський та В.Гусинський перебувають за кордоном… Решта зрозуміли безперспективність політичного протистояння з Крем­лем та зосередились насамперед на бізнесових питаннях.

Російські перетворення не вичерпуються суто адміністра­тивними та економічними нововведеннями. До них необхідно до­дати потужний духовний супровід. Зокрема, у РФ сформовано нову ідеологію державного патріотизму, у якій на рівних поєднані «дво­головий орел та червона зірка». У нагородну систему Росії одно­часно входять ордени Андрія Первозванного та Червоної Зірки. Подібна комбінація — самодержавство та радянська влада — раніше була немислимою. Зараз вона сприймається цілком органічно.

13 березня 1995 р. прийнято федеральний закон «О днях во­инской славы: (победных днях) России». У законі вказано на 15 битв, «які відіграли вирішальну роль в історії Росії» та з яких має виро­стати її сучасне самовідчуття держави-переможниці. Перша бит­ва, вказана у законі, це 18 квітня 1242 р. — День перемоги руських воїнів князя Олександра Невського над німецькими лицарями на Чудському озері (Льодове побоїще). Остання битва — 9 травня 1945 р. — День перемоги радянського народу у Великій вітчизняній війні 1941-1945 pp. Як видно, Росія з легкістю оперує цілими істо- ричними пластами, маючи за головне показати свою незламність духу та невмирущість.

Знято художні фільми, в яких служіння Росії у складі дер­жавної силової структури підняте до рівня вищої людської чесно­ти. Показовим є фільморяд останнього часу: 2005 р. — «9 рота», «Турецкий гамбит», «Статский советник», «Первый после бога»; 2007 р. — «1612″, «Слуга государев»; 2008 р. — «Господа офицеры: спасти императора», «Александр. Невская битва», «Адмиралъ». Бюджет останнього — 20 млн дол. — приблизно відповідає видаткам Голлівуда на масштабні історичні кінокартини.

У 2009 р. світ побачив кінокартину «Царь», вихід якої «випад­ково» збігся з пропозицією реставрації інституту самодержавства в Росії XXI ст. Поки що такі наміри доволі неоднозначно сприймаються російським суспільством, проте… Свого часу Іспанії це вдалося. Мо­нархічні ідеї звучать у Болгарії та Румунії. Віднині і в Росії.

Аналізуючи останні російські фільми, неможливо не згада­ти «Предстояние» (2010 р.) та «Цитадель» (2011р.) Н.Міхалкова, де головною суспільно-політичною ареною РФ вкотре стає ратне поле з тим самим підтекстом: политі солдатською кров’ю окопи проростають новим життям. Росія відроджується. І ніяка зовніш­ня сила не здатна цьому завадити.

Відбулася суспільна реабілітація неоднозначного воєнно- політичного явища, що увійшло в російську історію під назвою «Білої гвардії”. У Москві у 2005р. перепоховано останки генерала А.Денікіна — головнокомандувача антибільшовицькими силами Півдня Росії під час громадянської війни 1918-1920 pp. Генерал помер у Сполучених Штатах, проте його воля виконана — його прах лежить на цвинтарі Донського монастиря в Москві. Ця знакова подія засвідчила поширення цінностей російського патріотизму на нових історичних фігур, які за попереднього політичного устрою були виключно антирадянськими (антидержавними).

Простір СНД окреслено як зону російських інтересів. З кож­ною державою Співдружності ведеться цілеспрямована робота з метою відновлення інтеграційних зв’язків з РФ, вищим проявом яких вважаєгься їх вступ до Митного Союзу та Єдиного Економіч­ного Простору. «Атакою» Москви на СНД можна пояснити наявну низьку результативність іншого пострадянського наддержавного об’єднання — ГУАМ (Грузія, Україна, Азербайджан, Молдова), учас­ники якого наприкінці 90-х заявили рішучий протест неоімпер­ському відновленню Росії.

У дієздатному стані підтримується Організація Договору про колективну безпеку (ОДКБ). Білорусія, Вірменія, Казахстан. Кир­гизія, Таджикистан, Узбекистан, що входять у цю Організацію, вважаються воєнно-політичними союзниками Росії, здатними на вирішення окремих наддержавних завдань безпекового (оборон­ного) характеру.

На додаток до пострадянських союзників шукаються «да­лекі» геополітичні партнери. Одним з них стала Венесуела, відно­сини з якою розвиваються по висхідній.

Якщо згадати останні конституційні інновації, то слід вка­зати на збільшення терміну перебування Президента РФ на по­саді від 4 до 6 років. Дозволене російською Конституцією подво­єння нього терміну означає, що переможець президентських ви­борів 2012 р. має шанси очолювати цю країну до 2024 р. А це майже імператорські часові горизонти.

Проте в країні не все так благополучно. Впливова британ­ська «The Times» у серпні 2008 p., відразу після російсько-грузин­ської війни, застерегла: «Не дивлячись на все своє великодержав­не похваляння, Росія слабка і вразлива. Так, російські танки і літаки з легкістю розгромили молоду грузинську армію, але велика час­тина застосованого арсеналу була створена в роки «холодної війни», а багато військовослужбовців були призовниками. Кожен, хто ба­чив, як діє російська армія на Кавказі, знає, що на модернізацію буде потрібно ціле покоління. Тим часом Америка і її основні со­юзники по НАТО пішли на кілька десятиріч уперед в питаннях розвитку військових технологій і бойовому досвіді».

Усвідомлюючи значення силових структур, Росія приступи­ла до реалізації безпрецедентних програм розвитку своїх Збройних Сил та модернізації оборонно-промислового комплексу. Протягом 2012-2022 pp. на такі цілі буде виділено астрономічних 23 трлн руб. Фінансовими пріоритетами визнано: ядерні сили, повітряно-косміч­ну оборону, високоточну зброю та засоби боротьби з нею, системи зв’язку, розвідки і управління, радіоелектронної боротьби, безпілотні і роботизовані ударні комплекси, сучасну транспортну авіацію, си­стеми індивідуального захисту солдата на полі бою.

Передбачається, що у війська надійде більше 400 сучасних міжконтинентальних балістичних ракет наземного і морського базування, 8 ракетних підводних крейсерів стратегічного призна­чення, близько 20 багатоцільових підводних човнів, більше 50 бойових надводних кораблів, близько 100 космічних апаратів військового призначення, більше 600 сучасних літаків (включно з винищувачами п’ятого покоління), більше 2300 сучасних танків, близько 2000 самохідних артилерійських комплексів, а також більше 17000 одиниць автомобільної техніки.

До 2020р. частка нових зразків озброєнь у військах має скла­сти не менше 70%. Решта систем озброєнь будуть «глибоко мо­дернізуватися».

У російській армії практично не залишилось радянського релікта — частин скороченого складу. У Сухопутних військах роз­горнуто більше 100 загальновійськових та спеціальних бригад. Вони вважаються повноцінними бойовими з’єднаннями, укомп­лектованими людьми та технікою. Норматив їх підйому по три­возі — 1 година, норматив перекидання на потенційний театр вій­ськових дій -1 доба.

В російських ЗС вдвічі скорочено органи управління. Сфор­мовано 4 військових округи — Західний, Південний, Центральний і Східний. Під їхнє управління передані сили ВПС, ППО і ВМФ. По суті, створено оперативно-стратегічні командування. У ВПС ство­рено 7 великих авіаційних баз з відповідною інфраструктурою.

Удосконалюється система попередження про ракетний напад. Відповідні станції розгорнуті у Ленінградській і Калінінградській областях, в Армавірі. Розгорнуто повне космічне угруповання си­стеми «ГЛОНАСС». Наприкінці 2011 р. на бойове чергування за­ступив новий рід військ — Війська повітряно-космічної оборони.

Вважається, що забезпечено стійкість і достатність назем­ної, морської і повітряної складових Стратегічних ядерних сил Росії. Продовжується їх переоснащення на нові комплекси.

Російський флот відновив свою присутність у стратегічних районах Світового океану, у тому числі у Середземному морі. Пе­редбачається, що демонстрація Андріївського прапора на всіх можливих широтах віднині буде постійною. Не в останню чергу це пояснюється «арктичною активністю» провідних країн світу, що змушує Росію — країну, що має безпрецедентний арктичний кордон — миттєво втручатися у «навколоарктичні» діалоги.

Російська армія поступово, але неухильно скорочує частку осіб, на яких поширюється законодавство про загальний військовий обо­в’язок. Планується, що у 2017 р. армія складатиметься з 1 млн осіб, 70% з яких будуть військовослужбовцями-професіоналами.

«Силове» страхування Російської держави має не лише істо­ричне, а й перспективне пояснення. Американське видання «Christian Science Monitor» пояснює: «Росії потрібне велике наро­щування військової могутності, щоб підготуватися до життя у не­безпечному світі, де порушуються норми міжнародного права, де Захід вважає, що має право втручатися у справи суверенних дер­жав, і де вороги можуть напасти на Росію з метою захоплення її багатющих природних ресурсів». Політичним підтекстом планів В .Путіна є «страхітливе попередження про те, що світ сповзає у небезпечну фазу, у якій міжнародні інститути, такі як Організація Об’єднаних Націй, уже не працює, а західні країни відчувають, що безперешкодно можуть здійснювати військове втручання у справи суверенних держав, як вони зробили … у Лівії».

Втім, потужна критика з цього приводу звучить і всередині самої Росії. Вказується, що масштабна програма переозброєння навіть у випадку її нормального фінансування може виявитися нездійсненною через незадовільний стан ВПК країни Сьогодні працює лише половина з 2200 військових підприємств радянської епохи, причому деякі з них перебувають на межі банкрутства.

«Нова газета» (РФ) критикує перспективи російського пере­озброєння ще жорсткіше: «Це бачення дуже хворої людини, яка відкрито заявляє, що світ налаштований проти неї і проти Росії, і що нам необхідно створити оборону проти всіх», «путінські пла­ни передбачають втрачання величезних коштів на підготовну до війни з Америкою, на повернення статусу наддержави та на те, щоб перевершити Захід за якістю нашої зброї. Це не просто недо­сяжно, це паранойя. СРСР, який був набагато більшим і сильні­шим, ніж Росія, розорився, вступивши у таку гонку озброєнь. Це абсолютно неправильне рішення».

До воєнних приготувань Росії слід додати її не менш масш­табні економічні амбіції. Квінтесенція останніх економіко-орга- нізаційних інновацій, запропонованих Кремлем, звучить приблизно так: країна з величезними природними ресурсами просто зобов’я­зана бути економічним колосом. Формула успіху прорахована до горизонту 2020 p.:

Перше. Подолати технологічне відставання: «Росія зобов’я­зана посісти максимально значне місце у міжнародному поділі праці не лише як постачальник сировини та енерго­носіїв, але і як володарка постійно оновлюваних передо­вих; технологій як мінімуми у кількох секторах… Для по­вернення технологічного лідерства нам потрібно ретельно вибрати пріоритети. Кандидатами є такі галузі, як фарма­цевтика, високотехнологічна хімія, композитні та немета­леві матеріали, авіаційна промисловість, інформаційно-ко­мунікаційні технології, нанотехнології». До них додаються атомна промисловість і космос, де Росія «не втратила».

Друге. Імплементувати в економіку інноваційні цикли роз­витку.

Третє. Підняти рівень капіталізації економічного комплек­су країни, інвестувати створення нових виробництв та но­вих робочих місць.

Четверте. Понизити частку держави в економіці, забезпе­чити оптимальний баланс між державою та приватною ініціативою.

П’яте. Забезпечити макроекономічні умови зростання.

Якщо узагальнити, то Росія послідовно нарощує комплекс військово-політичних, економічних, духовно-культурних та інших перетворень, метою яких є відновлення регіонального та світово­го впливу Російської держави.

Поряд з Україною постає потужна країна, яка вперто реалізує великодержавні цілі. Враховуючи антиросійську позицію Заходу, далеко не всі свої геополітичні амбіції Москва зможе реалізувати. Але й часткові успіхи Кремля, не помічати які неможливо, змушу­ють прилеглі країни із стурбованістю дивитися у власне майбутнє.

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
ТЕГИ: офіцери,національна безпека,Російська Федерація,Смолянюк,Рубан Володимир
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.