Нотатки на "виборчих полях"

7 сентября 2012, 09:06
0
581
Нотатки на  виборчих полях

до виборів залишилось 52 дні

Це не перша моя передвиборча кампанія, адже я є депутатом облради і вже завоював підтримку жителів свого рідного міста. Добре знаю потреби і надії своєї громади, і працюючи в облраді вже немало зробив для розвитку своєї малої Батьківщини. Зараз я балотуюсь до національного парламенту і це спонукає мене думати глобально, пропонувати співвітчизникам відповіді на загальнодержавні питання. З початку серпня я провів близько 150 зустрічей, на які прийшли більше 10 тисяч людей. Все життя прожив в своєму рідному краї, але тепер чи не кожна друга людина вітається зі мною на вулиці, і кожна п’ята питає поради чи висловлює побажання щодо найрізноманітніших аспектів життя. Сам не розумію звідки сили для такого темпу роботи. Спілкування з виборцями важка справа і, до речі, найкращий спосіб втратити вагу – за місяць схуд на 5 кілограмів не змінюючи раціон харчування. Напевно тому багато політиків-сибаритів уникають мажоритарних виборів, віддаючи перевагу партійному списку. Вони багато втрачають, адже особистий комфорт не порівняти з тією кількістю емоцій та енергії, які отримуєш від спілкування з сотнями та навіть тисячами людей кожного дня. Надія в їх очах надихає мене та є найкращими ліками від зневіри та байдужості.

 Під час зустрічей з громадою я кожен день відкриваю для себе багато нового, підживлююсь енергією сотень та навіть тисяч людей, які з надією прислухаються до мене. Тому щоб краще закарбувати в пам’яті накази виборців і привернути до них увагу нинішніх та майбутніх парламентаріїв, я вирішив вести «польовий щоденник кандидата». Мої враження, відкриття та роздуми стануть фундаментом та джерелом натхнення в моїй подальшій роботі незалежно від того, чи здобуду мандат довіри моєї громади.

Багато моїх знайомих з подивом сприйняли моє рішення йти до парламенту. Вони питають навіщо мені цей «головний біль», якщо можу продовжувати звичний режим роботи, що забезпечує достойний рівень життя моїй родині. Тим більше, що навіть без депутатського посвідчення вже багато років вкладаю свої сили й час в поліпшення умов життя рідного Поділля. Відповідь на це питання дуже проста. Я – людина дії й прагну вирішувати завдання все більшої складності. Саме в процесі тяжкої і результативної роботи відчуваю себе щасливим.

Нещодавно на місті напівзруйнованої, збудованої ще за радянських часів бетонної конструкції, від якої залишилась лише назва «Автобусна  зупинка» ми встановили нову сучасну споруду. До речі, на цьому маршруті автобуси ходять не так вже й часто за нікому невідомим розкладом, тому людям не рідко доводилось годину очікувати транспорт в абсолютно непристосованих для цього умовах. Але тепер, поки люди чекають на транспорт, їм є де сховатись від сонця влітку та від снігу та морозного вітру взимку. Через день після встановлення нової зупинки, мій сусід розказав як бачив півсела, переважно стареньких людей, які прийшли порадіти, немов якомусь диву, конкретному покращенню тяжких умов їхнього життя. Більшість з селян звісно й не знають хто саме встановив зупинку - вони не мають інтернету й не прочитають цей блог. Та це й не важливо, адже добрі справи люблять тишу.

Ця історія – яскрава демонстрація того, як люди відвикли від звичайної якісної роботи влади, від уваги до своїх потреб. Працюючи в облраді добре знаю, що через несправедливий перерозподіл податків, що сплачують жителі моєї громади, ми - місцеві депутати - не можемо виділити кошти навіть на першочергові інфраструктурні проекти. Дороги, лікарні, водопроводи - поганої якості. Мені соромно дивитись в очі людям і язик не повертається сказати їм, що не я винен в такому стані нашого комунального майна. Це все одно що б моїм дітям не було чого їсти, а я пояснював би дружині, що то не моя провина, а наслідки світової економічної кризи. Тому я просто стискаю зуби і починаю працювати над законопроектом для Верховної Ради, який би послабив фінансову мотузку на шиї місцевих громад, нав’язану центральною владою. Справедливо, щоб громади повноцінно розпоряджались плодами своєї праці, а не віддавали їх «еліті» в високих столичних кабінетах, яка вже давно забула звідки вона родом і виробила імунітет до страждань простої людини. Це і є відповіддю на запитання, чому я балотуюсь до Верховної Ради.

P.S. Коли я вже закінчував цей допис про мій перший місяць у передвиборчій кампанії дехто з моїх близьких мені дорікнув, що навіть якщо я завоюю підтримку людей, все одно не переможу, нібито, «вже все вирішено» і мене нахабно «знімуть з передвиборчої гонки» за декілька тижнів до голосування. Так от такі розмови про «все вже вирішено» і «нічого пхатися куди не треба» чую на протязі всього життя і якби до них прислухався, то мабуть нічого б не досягнув. Я звичайний сільський хлопець, але вмію за себе постояти.

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.