"Вином и луком пахнет дочь"

12 сентября 2012, 21:23
0
495
 Вином и луком пахнет дочь

Гірким спазмом сучасного російського кіно «Все умрут, а я останусь» щойно юна Валерія Гай Германіка розтинає всесвіт чотирнадцятирічних дівчат.

Тоненьким пунктиром режисерка намічає лінії розрізу: ось облуплений ґратчастий шкільний паркан, ось очкаста завучка в смугастому костюмі, ось три дівчинки в щонайніжнішому віці, які так сентиментально ховають кота… Звична підліткова мелодрама? Простим і гострим ножем режисерка робить надріз, випускаючи трішки крові – й глядач вмить впізнає відтінок внутрішнього середовища, цю похмуру зріджену реальність підліткового віку. Хисткі рухи камери окреслюють контури нутра головних героїнь, у яких навіть імена пересічні – Катя, Віка та Жанна.

Із чого, із чого ж зроблені ці тендітні й крихкі створіння? З усього того, що хлопчики так ретельно ігнорують, закохуючись нібито в «найправильнішу» однокласницю. З усього, від чого «нормальні» члени соціуму прагнуть абстрагуватися, коли в їхньому дворі щовечора всідаються навпочіпки зі світлим пивом. Як люблячих батьків, які вдають, що не помічають запаху сигаретного диму й порожніх обгорток від презервативів під диваном, глядачів проймає холодний піт і відчуття огиди, коли замовчувані проблеми тицяють їм просто межи очі.

«Все умрут, а я останусь» розповідає про трійку чотирнадцятирічних однокласниць простої московської школи, таких собі ситуативних «подруг до гробу», які обмінюються шмотками, разом курять на перервах і читають космополітен. Старанність у навчанні, вибудовування планів на майбутнє та робота над власним внутрішнім світом зовсім не входять до кола їхніх інтересів. Ці недостиглі створіння прагнуть одного – уваги протилежної статі та авторитету в очах однолітків, хоча самі досі збирають наклейки, носять смішні заколочки в волоссі та «ржуть» над приколами одна одної. Звісно, в них купа проблем – інфантильні батьки, домашнє насильство, нерозділене кохання – однак і вони безжалісні, й значно більше переймаються короткою перспективою, а не труднощами тривалого відрізку часу.


Молода та рання Гай Германіка розтинає запалене тіло злигоднів пубертатного періоду, не шукаючи відповідей на одвічні проблеми стосунків між поколіннями, кризи шкільної освіти та брутальної передчасної зрілості. Режисерка не займається моралізаторством і не вказує на винуватих – вона дуже акуратно документує все, що знаходить у наскрізь прокислому, та ще недозрілому кефірі юнацьких років. Сценаристи стрічки Олександр Родіонов та Юрій Клавдієв, попри те, що ніколи не були чотирнадцятирічними дівчатками, написали насичену та чесну історію дорослішання, в якій немає місця ніжним соплям на подушці й романтичним зітханням на сеансі в кіно.

Заяложена псевдо-документальна стилістика кінотвору «Все умрут, а я останусь» провокує свого глядача на реакцію – матусі підлітків неодмінно мусять звинуватити авторів стрічки в неправдоподібності, відмовляючись вірити в сумну дійсність, освітяни – в ґротескності образу вчителя, а сповнені ностальгії випускники – в очорненні їхньої «другої домівки» та найсвітліших років життя.

Адже значно зручніше розповідати сентиментальні оповідки, ніж визнати, що його першим сексуальним досвідом була п’яна дівка, яка того вечора так скидалась на Азію Ардженто. Просто згодом стає легше уявляти себе наївною випускницею з білим бантиком біля чола, ніж незграбою з недожованим «орбітом».

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.