Замість "бордо" хильнули українського "кальвадосу"

17 сентября 2012, 20:10
журналіст, волонтер, видавець, голова Білоцерківської "Просвіти"
0
366
Замість  бордо  хильнули українського  кальвадосу

На минулому тижні білоцерківці мали змогу побувати на прем’єрі спектаклю Три хвилини на вбивство.

На минулому тижні білоцерківці мали змогу побувати на прем’єрі спектаклю «Три хвилини на вбивство». Його поставлено за мотивами п’єси «Супниця» французького драматурга, режисера Роберта Ламуре. Сама фігура Ламуре є дуже непростою. Почавши свій життєвий шлях простим робітником, він зумів стати знаменитим театральним діячем. Комедія становищ з елементами фарсу «Супниця» у свій час (на початку 70-х років минулого століття) стала одним із кращих спектаклів світу.

Дія розгортається неподалік від Бордо, в старовинному маєтку, 60 гектарів якого зайняті під виноградники. На них хижо позирає світовий капітал, виписаний у образі могутньої корпорації «Дженерал моторс» (французи не люблять американців, відчувається сум від втраченої імперії). Ціна питання - 300 мільйонів франків, на які має види збанкрутілий племінник власниці маєтку. Але тітонька відмовляється продавати землю. Тож вихід банкрут бачить лише один – вбивство! Вам страшно? Напевно, ні. Адже це грайливі французи, які навіть смерть обіграють так, що живота надірвати можна. На прем’єру автор ішов, наче на дегустацію вин з берегів Гарони і Жиронди, приємно терпких, з легкою мінеральністю і повним смаком. Натомість склалося враження, ніби тобі підсунули пляшку коктейлю із виноградного соку та спирту. Лише етикетка на пляшці гарна.

З перших хвилин дії не полишає враження, ніби тебе обманули. Ні-ні, сцена оформлена чудово, а костюми від Катерини Панчошак підібрано досить вдало, як на задумані режисером образи. Хіба що на інспектора кримінальної поліції треба було начепити зсунутого на потилицю капелюха з прим’ятими полями, бо кашкет робив його якимось пролетарем із-за Ла-Маншу.


Акторська гра нарікань не викликала. Хоча чому Поль Дюбар говорив з картавістю, зовсім несхожою на французький акцент? Тітонька вимовляє слова чітко, сім’я – теж. Невже усі вони, крім мсьє Дюбара, емігранти?    

У всі часи «Супницю» рекомендували до сімейного перегляду, тож, напевно, не варто втикатися сідничкам Жермени у пах Полю Дюбару. Ткнулися раз у «За двома зайцями» та й досить. Це ж Франція, з її мистецтвом спокуси. Все має бути легко і грайливо, без прямолінійності та однозначності. Теж саме я сказав би про Брижиту Дюбар. Звичайно, чоловіки оцінили і гарні ніжки акторки (а передні ряди ще й колір білизни), і її образ Лоліти. Та чи не характеризується це все російським словом «пошлость»?

Жермена не шукає важких шляхів і діє напролом

На Брижит дорого глянути, але чи любо?

Такі малі, чи не дуже, деталі псують враження від спектаклю. Він починає трохи втомлювати, особливо у першій частині. Розумію, що «Супницю» важко втиснути у хронометраж менший ніж дві з половиною години (з антрактом), але немає легкості сприйняття. Згадаймо геніальні фільми, з чудовими діалогами - «Шукайте жінку», в першу чергу, чи «Склянка води». Вони передають атмосферу часу і місце дії. У нас у театрі немає Чіаурелі, Куравльова, Юрського, Лаврова, але хто сказав, що їх не треба виховувати? Глядача, до речі, також. А от за звернення до творчості Ламуре – велике «Дякую». З нетерпінням чекаємо на спектакль за творами Распутіна. Наші актори можуть зіграти чудово, що й не раз доводили на практиці, а Валентин Распутін – автор глибокий. Тож здивуйте нас, саксаганці!

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
ТЕГИ: театр,Біла Церква,театр Саксаганського
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.