Одвічна битва інформації

ЗМІ проти людства. Чому "четверта влада" не така вже й "четверта"?

Економіка, політика, культура і мистецтво – це наймасштабніші плацдарми, на яких щоденно застигають у найрізноманітніших комбінаціях події і думки, вчинки і слова епохального значення. Це арена для історії людства – її горде минуле, нестабільне теперішнє та непередбачуване майбутнє. У всіх своїх проявах своєрідний паноптикум подій завжди залишався приводом для кривавих суперечок і дискусів. Як  би дивно це не звучало, але саме дисонанс різних представників ЗМІ диктує так звану «моду» на ту чи іншу інформацію. Недаремно кажуть: хто володіє інформацією, той володіє світом. Слід зізнатися собі, що сучасна журналістика переросла в загадковий культ і кожна її грань виблискує по-різному. Що це означає? Можливо, те, що звичайна давно знайома професія перетворилася в імператив? Насправді, ні, не перетворилася – вона була такою завжди.
Впевнена, що слуги пера й самі прекрасно розуміють, яка необмежена влада зосереджена в їхніх руках і устах, адже, що б не сталося, яка б грандіозна подія не сколихнула світові простори, читач побачить її в тому світлі, у якому це буде вигідно журналісту чи редактору щотижневика.
 Не слід думати, що дана інформація буде спаплюженою чи повністю зміненою. Вона може, звичайно, залишатися як ніколи правдивою, але все ж таки з примхливим відтінком журналістської фантазії. Цей фактор здатен змінити суть, залишаючи оболонку неушкодженою.
      Проте не слід засуджувати легіони ЗМІ, адже без аберації сучасна журналістика не існує як така. Це не хитрість, не підлість. Скоріше, жертва, яку приносять на вівтар кровожерливих інформаційних баталій журнали і газети, телепрограми і документальні розслідування. Згодьтеся, що чиста правда менш цікава ніж її відредагована версія. Журналістика перетворилася на магічний ксерокс фактів, запрограмований на збої та похибки в копіюванні. Девіант, який згодом буде запропонований широкому загалу, закарбовує в собі цікаві безпідставні зміни, які заслуговують вигуків «Браво!» або ж «Macte!».
        Стираючи грані між корисною та корисливою інформацією, журналіст наражається на великі проблеми. Взагалі, журналістика – найбільш проблематична професія, адже бурхливий калейдоскоп подій змушує щоразу змінювати, як політичні, так і культурні позиції. Звичайно, зараз мова йде про серйозні видання, які ор’єнтуються у будь-яких питаннях суспільного життя. Хоча, стоп! Якщо ми будемо говорити, наприклад, про легендарний щотижневик « The TIME», то у цьому випадку ситуація діаметрально – протилежна. Справа в тому, що подібні видання ( а їх не так вже й багато) давно стали ексклюзивним брендом, на який ор’єнтується журналістська дивізія. Заснований у США в далекому 1923 році спілкою амбіціозних студентів Йельського університету «TIME» за короткий термін перетворився на згусток найпривабливіших фактів та скандалів. Серйозний авторитетний щотижневик відрізнявся від своїх паперових суперників грандіозним «окупаційним» характером. Він захопив абсолютно всі фронти журналістських воєн, таким чином закріпивши за собою легендарну багатообіцяючу першість. Сьогодні, як і півстоліття назад, «TIMЕ» з легкістю переставляє фігурки в списках найважливіших людей планети. В свій час на титульних сторінках видання можна було побачити нацистського тирана Адольфа Гітлера, радянського вождя Йосипа Сталіна, «короля перебудови» -Горбачова і незмінного російського гегемона Володимира Путіна. Більше того, «TIME» закріпив за собою право визначати не тільки Людину Року, а й уявіть собі, - Людину Тисячоліття! Свій вибір тижневик зупинив, як не дивно, на А.Енштейні. Здавалося б, яка дрібниця – це ж тільки за версією «TIME»! Але, як показує досвід, версія американського видання блискавично поширюється по всіх континентах, закарбовується у свідомості кожного. Думаєте, що це не так? Я й не сумніваюся, що чуючи звичайне слово «геній» у вашій голові виникає пряма асоціація з найвідомішим єврейським ученим – Енштейном, хоча, погодьтеся, геніїв не так вже й мало. Ось вам і журналістський гіпноз! Словом, якщо ЗМІ захочуть, щоб ви так думали – ви будете так думати.
  Що ж , спробуємо спуститися з неба на землю і оцінити реальну ситуацію в журналістській сфері. Якщо «TIME» сам собі Бог і суддя (це далеко непідтверджена гіпотеза), то , наприклад,  «Деловая столица» чи популярна  щоденна українська газета « Факты и комментарии» спираються не тільки на свої власні міркування і погляди. Такі видання часто виконують роль «придворного поета», загалом, як і всі інші. Хоча й заголовки часто привертають до себе увагу нечуваною анти політичною сміливістю і гострою критикою економічної ситуації в країні, але, в основному, весь цей «театр» можна охарактеризувати золотими словами Гессе « Вони  без свідків тянуть вино, проповідуючи воду публічно». Це правильно.
     Журналіст, яким би професіоналом він не був, все одно не має права називати чорне – білим, а Зло – Добром. Відійти від трюізмів життя не здатен навіть найпалкіший філософ. Проте обминути гострі кути журналістам все таки вдається: критика з часом перетворюється на агітацію, ворог – на друга і брата, фальш – на «щиру істину». Тут головне поспішати повільно.
   Що ж, картина вимальовується доволі цікава. Журналістика виявилася жовтою чумою, « Жовтим князем цього світу». На підтвердження моїм словам слід тільки звернути увагу на протиріччя, які інкрустують будь-яку статтю, коментар чи есе. Ви все зрозумієте самі.
Але є одне «але». Все, що я пишу, так чи інакше , теж плід журналістської фантазії, вдала вигадка, яка має звабити читача. Стираючи непомітні кордони між корисною і корисливою інформацією, я, як і має бути, наражаюсь на небезпеку. Проте, що не зробиш заради солодкої перемоги в одвічній битві інформації…