«Останній строк», як точка відліку для добра і любові

2 октября 2012, 18:50
журналіст, волонтер, видавець, голова Білоцерківської "Просвіти"
0
528
«Останній строк», як точка відліку для добра і любові

Дивитися цю виставу боляче, та вона, наче гіркі, але цілющі ліки, рекомендована до зцілення від байдужості та егоїзму.

«Браво… Браво… Браво» - пролунали в залі три захоплені, але разом із тим, якісь приглушено-здавлені вигуки і… грім аплодисментів. Вони звучали довго, виходили на уклін актори, виходив режисер Володимир Петренко і художник Марія Пашкурова, а глядачі все плескали в долоні…

Такою була реакція публіки на виставу «Останній строк», поставлену за однойменною повістю російського письменника Валентина Распутіна. Актори театру ім. Саксаганського можуть сміливо занести її у свій актив, вони зіграли так, що не звертаєш уваги на деякі заминки у монологах, чи таке м’яке, рідне, напевно, невикорінне «ге» і деякі анахронізми.

Тільки-но юпітери вихоплюють з темряви фрагменти сцени, як стає зрозуміло – нас чекає щось особливе. Перед очима публіки стилізована, ніби на століття зведена селянська «ізба», над якою змонтовані легковажні «хай-теківські» конструкції, що символізують сучасне місто з усіма його атрибутами: барним столиком на дистрофічних ніжках, радістю наманікюрених ручок – пральною машиною, ультрасучасним телевізором та теплим, білим і, у цій обстановці якимось жлобським, унітазом. Там, наверху існують Ілля і Люся – діти головної героїні Анни, яка ось-ось має відійти у вічність (чи можна сказати відмучитись).

Доля розпорядилася так, що діти Анни зібралися біля її смертного одра і стає зрозумілим наскільки вони стали чужими один до одного та своєї старої матері. А тут усе ще немає улюблениці Анни, молодшої доньки Таньчори. Напруга росте, а мати… а мати не помирає. І колись рідні люди не витримують випробування. Скорбота змінюється роздратуванням, скандалами, з’ясовуванням стосунків. І все це на тлі безпросвітної пиятики. Над окремим епізодами смієшся, але це сміх крізь сльози, адже кожен з жахом уявляє себе (а дехто, на жаль, і побував) у подібних обставинах.

Саксаганцям вдалися ролі. Олексію Головачу, з його дещо припухлими повіками, починаєш однозначно вірити – він багато ночей проводить біля постелі старої матері, та, напившись, тиранить рідних. Олена Тетерук, начитане і пусте стерво Люся, йде – наче цвяхи забиває. Такі само «слова-цвяхи» вона заганяє у голову своїм близьким людям та й фактично у труну своїй матері. Вікторія Лозінська, викликає співчуття до своєї героїні Варвари. Не огиди, ні, вона не може жити по-іншому. Вона підбирає крихти з чужого столу, при цьому тривожно і з надією чекаючи якогось чуда, чи хоча б милості. При усій своїй обмеженості та невлаштованості вона знаходить час іноді приїжджати перевідати матір, на відміну від «гарадскіх». Ганна Кузьмінова зіграла роль Анни з надривом. Їй, молодій людині, яка не може ще знати і відчувати, що там, біля межі, вдалося полонити глядача своїми материнськими емоціями. Коли Анна помирає, на сцену з гуркотом падає стовп, що символізує руйнацію віковічного сімейного укладу. Добре було б, якби він відізвався у кожному серці, і ми провідали батьків, а не обмежились коротким дзвінком по мобільному: «Все добре? Бувай, гроші закінчуються!»

Актори, задіяні у виставі, молоді. Володимир Петренко не приховує, що таким був його задум. «Я хочу привернути увагу, саме молодого білоцерківського глядача, на проблему утрати родинних зв’язків, а на мою думку найкраще це зроблять саме молоді актори», - сказав режисер.

Дивитися цю виставу боляче, та вона, наче гіркі, але цілющі ліки, рекомендована до зцілення від байдужості та егоїзму.

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
ТЕГИ: Біла Церква,театр ім. Саксаганського,Володимир Петренко
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.