«Наклепати» чи «забити»?

3 октября 2012, 16:33
политконсультант
0
334
«Наклепати» чи «забити»?

Відповідальність за порушення особистих немайнових прав повинна носити саме немайновий характер.

Якби я заповзялась позиватися до суду на усіх, хто коли-небудь звів на мене наклеп, то вже давно збанкрутувала б на судових митах. Це був би сповнений марноти пошук „чорного кота в темній кімнаті”, адже у наклепів ніколи не буває авторів і свідків – є тільки ретранслятори зразка „і я – не я, і хата – не моя”.

Тому формат цивільно-правового вирішення питань захисту честі, гідності та ділової репутації більше подібний на „бій з тінню”: зусиллями і коштом потерпілого наклепник здобуває офіційну трибуну та легітимну можливість „наклепати” іще більше.

Крім того, знаємо з законодавства, що обов’язок доведення моральної шкоди від відомостей, які не відповідають дійсності та ганьблять честь, гідність і ділову репутацію, цивільне правосуддя покладає на позивача – тобто на самого потерпілого, який ще й сплачує за цю „можливість” немалий судовий збір. В теорії, звичайно, відповідний збір надалі має бути відшкодовано наклепником, але до цього треба ще „дожити”, пройшовши  через „усі кола” суду і виконавчої служби. І якщо таки „дожити”, то моральна і матеріальна шкода від наклепу тоді виглядатиме невинним непорозумінням порівняно з тим „атракціоном небаченого цинізму”, який запропонує усім поціновувачам справедливості вітчизняна судова система.

Мабуть, виходячи саме з таких сумних реалій, український парламент (в особі ініціатора – народного депутата Віталія Журавського) вирішив „розширити” порядок юридичного захисту честі, гідності та ділової репутації кожного з нас як громадян України, додавши до цивільно-правових інструментів (спростування, відповідь, стягнення) ще і кримінальні – виправні роботи (до 2-х років) та обмеження або позбавлення волі (до 5 років).

З таким інструментарієм захист особистих немайнових прав на честь гідність та ділову репутацію мав стати настільки „надійним” (наприклад, як надійність вогнепального пострілу супроти водяної „бомби”), що багатьом з нас, попри об’єктивну особисту незахищеність, все ж стало моторошно. Тому і спрацював у суспільстві колективний „інстинкт самозбереження”. Усі – за ефективну оборону від наклепу, але його криміналізація – це точно заступ „за межу необхідної самооборони”.

І хоч зусиллями самоорганізованої журналістської спільноти це питання на сьогодні ніби знято (принаймні, з порядку денного Верховної Ради), однак воно і не закрито, про що відверто зазначає однопартійка пана Журавського, перший заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань свободи слова та інформації Олена Бондаренко.

І „юридично-інформаційний” привід, бачимо, теж не втрачає актуальності: не далі, як учора стало відомо про цивільний позов регіонала Антона Яценка про захист честі, гідності та ділової репутації супроти журналіста ТВі Артема Шевченка за його Facebook-пост із недостовірною інформацією.

Як йдеться із тексту позову, на разі депутат не вимагає для журналіста жодних майнових санкцій для відновлення своїх особистих немайнових прав – він вимагає лише „спростування”, що є симетричною й адекватною противагою до наклепу.

Цивільно-правове поняття „спростування” має конституційно-правове закріплення. Так, ч. 4 ст. 32 Конституції кожному гарантовано право на спростування недостовірної інформації про себе та членів своєї сім’ї. Цей спосіб захисту є спеціальним: його специфіка полягає в немайновому характері тих благ, які підлягають захисту, і в тому, що їх практично неможливо повернути до того рівня, який існував до порушення особистих немайнових прав, роз’яснює професор кафедри цивільного права КНУ імені Тараса Шевченка Олена Кохановська. – Спростування має відбуватись, як правило, у формі, ідентичній поширенню інформації, а коли це неможливо чи недоцільно, в адекватній чи іншій формі, з урахуванням того, що воно повинно бути ефективним. Крім того, спростування обов’язково має бути проведено або підписано особою, яка поширила неправдиву інформацію і цим порушила особисті немайнові права фізичної особи. У протилежному випадку застосовуються інші способи захисту відповідь, висловлювання своєї думки тощо. Спростування недостовірної інформації як спеціальний спосіб захисту особистих немайнових прав фізичної особи має застосовуватись незалежно від того, була в діях заподіювача вина чи ні (ч. 6 ст. 277 ЦК)”.

Разом з тим, експерт вказала на істотну процесуальну ознаку „спростування”: воно є, по суті, добровільним визнанням факту поширення відповідачем недостовірної інформації, і на підставі цього добровільного визнання у позивача в подальшому з’являється право вимагати матеріальних санкцій – відшкодування збитків та компенсації моральної шкоди. Тому є ризик, що наступним кроком ображеного депутата щодо журналіста можуть стати грошові стягнення. На цю обставину варто звернути особливу увагу як при побудові лінії захисту, так і при ймовірному укладенні мирової угоди, про наміри щодо якої, за словами журналіста Артема Шевченка, заявив і сам народний депутат.

Натомість Антону Яценку, як ініціатору судового процесу і водночас – чинному і майбутньому народному обранцю та законодавцю, – слід звернути особливу увагу на інше: одним із засадничих принципів правової держави в цілому, і сучасної доктрини цивільного права зокрема, є наступний: „Відповідальність за порушення особистих немайнових прав повинна носити саме немайновий характер”.

Виходячи з цивільно-правової логіки, будь-яка матеріальна або фізична помста за наклеп є об’єктивним фактом „перевищення необхідної самооборони”. Тому, перефразовуючи свого улюбленого автора – Оскара Уайльда, – ризикну зауважити: „Не слід „стріляти” в журналіста – він працює, як уміє”. Непрофесійність будь-якої людини – це її персональна репутаційна вада, вступаючи ж у судову дискусію, сторони спору взаємно переймають репутаційні вади один одного. Як наслідок, конфліктні соціальні й політичні практики, немов шкідливий вірус, стають „загальним надбанням” і набувають суспільного масштабу. Тож краще, не судіться, і не будете осудні, наслідуючи вічній християнській істині. А в разі, якщо раптом „здали нерви” і дійшло до суду – укладайте мирові угоди, – нехай загальним надбанням, замість конфлікту й деструктиву, стають гуманістичні та правові принципи організації суспільного життя.

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.