Код Невінчаних. В Білій Церкві відкрилась непересічна виставка

12 октября 2012, 21:25
журналіст, волонтер, видавець, голова Білоцерківської "Просвіти"
0
861
Код Невінчаних. В Білій Церкві відкрилась непересічна виставка

Козацькому роду нема переводу

09 жовтня в приміщенні Білоцерківського краєзнавчого музею відкрилася непересічна для нашого міста виставка. На розсуд білоцерківців були представлені картини сім’ї Невінчаних: «Честь і воля»  – батька Віктора Івановича та «Озирнись»  – доньки Галини Вікторівни. На сторічній історії цієї української родини, описаної в романах «Амури і конкури» і «Зерна та жорна»,  можна прослідкувати генетичний код волелюбної української нації або «код Невінчаних», як пожартувала Галина Невінчана, літописець свого давнього козацького роду.

Акварелі Віктора Невінчаного, нащадка запорозького козака, були написані у найтяжчий період його життя і стали для автора вікном у волю, адже являють собою ілюстрації до легендарної повісті  Миколи Гоголя «Тарас Бульба». В. Невінчаний відтворив на папері ідеальний світ козацької вольності – благородної, рівноправної, неприборканої і, разом з тим, справедливо-жорстокої. Там немає місця напівтонам – ти з нами, або проти нас. А чи могло бути інакше, якщо картини малювалися в таборах ГУЛАГу, де можна було вижити лише справжнім, а не удаваним характерам. Можна стверджувати, що перебування на холодному Кольському півострові дало поштовх тому, що акварелі буяють яскравими фарбами. Адже місце дії – різнобарвна Україна, з її соковитими степовими травами і яскравим південним сонцем. Разом з тим немає сприйняття перевантаженості композицій, хоча персонажі у повному озброєнні та важкому одязі. Віктору Невінчаному вдалося добитися ефекту легкості та повітряності дії на акварелях. Коні зриваються у галоп, зафіксована рвучкість рухів вершників та грізний замах затиснутих у руках шабель. Коли довго вдивляєшся у акварелі, то виникає асоціативний, майже кінематографічний, ряд і уява малює жорстокі, криваві битви, буйні ради, в підсвідомості звучать голоси гоголівських героїв «…а що, синку, допомогли тобі твої ляхи?!», а протяг, який торкнувся волосся, стає вільним вітром Запорожжя.  

Картини Віктора Невінчаного, наче вишукана страва, їх не можна оглянути мимоходом, їх треба «смакувати», милуючись палітрою кольорів художника, майстерним переходом тонів і відчуваючи нестерпну тугу за втраченою батьківщиною та невичерпний оптимізм, який і допоміг пройти крізь горнило комуністичних концтаборів.

Виставка Галини Невінчаної захоплює своєю різносторонністю. Умовно її можна розділити на три частини. Перша – сюрреалістичні, філософські, часто, соціально спрямовані полотна. На них постає боротьба добра зі злом, бульдозерної жаги наживи із чистотою людських помислів. Але у фантасмагоричних сюжетах завжди знаходиться місце для віри у вищу справедливість, у те, що не виміряти доларами, гривнями чи кілограмами. Бо в ніякими одиницями не виміряти любов, справедливість, надію. Особливо рекомендована до перегляду картина «Луна Чорнобилю». 

Друга – це лірична Біла Церква. Вона рівновіддалена як від фотографічної точності так і від мінливої миті імпресіонізму. Вона, як правило, спокійна і дещо патріархальна. Але саме цим вона і приваблива. Тихими алеями парку «Олександрія», енергетикою століть і кривими провулками Замкової гори, нечисленними старими будиночками та бруківкою, яка подекуди виглядає з-під асфальту. Третя частина – натюрморти. Тут Галина Невінчана показує себе неабияким колористом. Любов’ю до квітів дихають її полотна, і секрет майстерності не треба довго шукати, варто лише зазирнути навесні та влітку до її саду. Тож ласі до позитивних емоцій білоцерківці почали прицінюватись до картин одразу ж після відкриття виставки. 

Але ж що то за виставка без вступного слова автора та привітань її гостей. Галина Вікторівна дарувала посмішку всім разом і кожному присутньому окремо. «Вчора у мене був День народження, – сказала вона, – мені виповнилося 55 років. Невипадково, що ми починаємо сьогоднішнє свято з виставки мого батька. Це така спроба доторкнутися витоків. Я вдячна своєму батькові, який давно покинув цей світ, але згори бачить, що тут відбувається. Не було б мого батька – то не було б Галини Невінчаної художника, не було б її письменниці, не було б мене взагалі на білім світі. Людина живе доти, поки ще пам’ятають її ім’я. Віктора Невінчаного час від часу згадують. Я дякую директору музею Людмилі Михайлівні, яка особисто знала мого батька, зберігає про нього світлу пам’ять і запропонувала провести виставку в цих стінах. Я дякую працівникам музею, я вдячна «Молодій Просвіті», бо хлопці взяли на себе монтаж виставки.

Честь і воля, червоні і чорні кольори вишивки – так сталося, що все життя мого батька складалося з червоних і чорних кольорів. Те, що його виховували справжнім козаком далося взнаки. Початок війни, 41-й рік. Мій батько працює в КЕЧі але отримує завдання супроводжувати вантаж в Середню Азію. Коли 6 липня потяг відходив від білоцерківського вокзалу, то місто вже бомбили. Коли вантаж доставили до місця призначення, то там почали розпитувати про війну. Батько сказав правду, що перемогти ворога з наскоку ми не зможемо. Сьогодні ні для кого не секрет,  в якому стані знаходилася тоді армія. Поговорив Віктор Невінчаний  увечері, а вранці стояв перед судовою «трійкою». Строк – за вишиту сорочку і антирадянську пропаганду. Чому за вишиту сорочку? Так це ж «дрібнобуржуазний націоналізм». Таким чином він потрапив до ГУЛАГу. Вижити батьку допомогла маленька захалявна книжка «Тарас Бульба». Йому дивом вдалося пронести її з собою через усі етапи. Вже на Кольському півострові, коли почали використовувати знання засуджених, він отримав доступ до паперу, пензлів, олівців. Тоді батько почав малювати свого Тараса Бульбу. Перший малюнок був створений 1949 року, а останній намальовано 1954 – батько тоді був уже вільний. Картини з оказією він передавав моєму дідові Івану, який їх зберігав. Акварелі експонувалися за життя батька двічі – на день смерті Гоголя і не пам’ятаю в якому році.

Мені завжди боліло те, що батькові картини лежать вдома у альбомі й люди їх не бачать. Виставляти акварелі – значить загубити їх. Вони бояться денного світла. Нарешті мені вдалося зустріти людину, якої на жаль уже немає з нами, це Володимир Шаповал. Він, ознайомившись з картинами, вирішив, що «Тарас Бульба» Віктора Невінчаного вийде і люди ці картини побачать. Сьогодні серед нас є мій старший товариш і наставник Володимир Іванців, який був редактором  першого видання художнього альбому. Він, разом з Володимиром Шаповалом, пройшов важкий шлях пошуку спонсорів. Йому й слово. Він розповість, як в незалежній Україні друкувалася книжка про Тараса Бульбу.

Володимир Іванців почав виступ з жарту: «Перший раз бачу жінку, яка з такою легкістю заявляє, що їй виповнилося 55 років. Але це мабуть тому, що літа її не беруть і такою я її пам’ятаю з початку 90-х років, молодим газетярем місцевої преси, і як ми з нею працювали над виданням альбому «Тарас Бульба». Тож дай їй Боже здоров’я, щоб і через двадцять років вона була така ж чарівна. Сьогодні, Галино, не тільки ваш «не круглий» ювілей, але й п’ятнадцятиріччя видання згадуваного альбому. Я хочу добрим словом згадати Володимира Шаповала, тоді голову білоцерківської організації Народного Руху України і директора Центру народної культури «Юр’їв», який опікувався коштами. Він обійшов багатьох меценатів, але коштів було малувато, тож Шаповалу довелося докласти чимало зусиль, щоб знайти достойну поліграфічну базу не в Білій Церкві, а в Києві. Оскільки тоді поліграфія була не на такому високому рівні і офсетний друк лише впроваджувався, то йому все ж вдалося видати книгу офсетним друком.  Книга вийшла невеликим тиражем – близько півтисячі. Географія поширення була широкою. Ніжин, де проходила конференція присвячена Гоголю за участю сьогоднішнього нашого виставленого художника, Москва, потрапила до Західної Європи. 

Кажучи про Шаповала добрим словом хочу сказати, що він є ініціатором видання першого в Білій Церкві книжкового варіанту роману «Вічний Іван» Віктора Міняйла, який разом зі мною і Грабовським рекомендували Галину Невінчану у Спілку письменників і президія Спілки кілька днів тому затвердила її у цьому членстві. Хотілося б внести певну ясність. Тут говорилося, що «Тарас Бульба» був репринтним виданням, але це не так. «Бульба» є оригінальним виданням, яке вийшло під дахом видавництва «Альманах «Біла Церква», воно має ISBN, воно має, окрім оригінального художника, оригінальний текст, який відрізняється від попередніх. Мені довелося потрудитися над ним. Не секрет, але скажу, що перекладач невідомий. В радянські часи були такі перекладачі, які не афішувалися, не згадувалися ні добрим, ні поганим словом. Мені довелося звірятися з російськими виданнями 1837-38 років і, як на мій погляд, український варіант звучить гарно. Говорячи про художника, варто зауважити, що він був удостоєний звання лауреата міської премії ім. Нечуя-Левицького і вважаю, що ми маємо висунути на таке ж звання його дочку!»

Усі присутні підтримали цю пропозицію оплесками. Тож якщо у вас виникне бажання побачити Тараса Бульбу і запорозьких козаків у новому для українців ракурсі та познайомитися  з творчістю Галини Невінчаної, то це можна зробити прийшовши у Білоцерківський краєзнавчий музей. Виставка триватиме  до 25 жовтня.

Анатолій Гай вручив членський квиток НСПУ новоспеченій спілчанці.

Віктор Євтушенко встиг і привітати, і позагравати...

Чиновники теж читають "Зерна і жорна". Петро Красножон намагався розкрити "код Невінчаних"

"Молода Просвіта" в особі Віталія Крикуна вітає улюблену письменницю і художницю.

Мати багато учнів - щастя!

Привітати відкриття виставки про Тараса Бульбу автор цієї статті вирішив цукерками "Тарас Бульба". Скажете - банально? Ювілярці сподобалось :)

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
ТЕГИ: художник,виставка,Біла Церква,Галина Невінчана,Віктор Невінчаний
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.